Всесвітна історія/II/Перший хрестоносний похід

Часть трета.

 
Часи хрестоносних походів 1095.—1270.

 
§ 1.
Перший хрестоносний похід.
 

 

Причини хрестоносних походів. Сьвяті місця, де жив, ходив і научав Ісус Христос, були все дуже дорогими для християньского сьвіта. Богато люда, (у нас званих паломниками,) бажало звідати дорогі місця і тисячі християн ішли на схід до Палєстини поклонити ся сьвятому Гробови та побачити сьвяті місця. Як довго Палєстина знаходила ся в руках візантийских цїсарів, так довго паломники не дізнавали жадних перепон. В роцї 636. здобули Палестину Араби, котрі відзначали ся релїґійною терпимостию і дозволяли християньским паломникам звідувати сьвяті місця. Але баґдацкий халїфат підупадав з кождим днем, а Палєстина перейшла в руки Турків Сельджуків фанатичних приклонників науки Магомета. З хвилею занятя Палєстини Турками змінили ся обставини. Турки згнущали ся над християнами, висьмівали їх релїґійні почуваня, жадали від кождого паломника великих оплат за доступ до сьвятих місць; часто бувало що християнин відбув кілька сот миль дороги, щоб лише оглянули сьвяті місця, а вкінци мусїв з болем серця опускати Палєстину, бо не мав чим заплатити за доступ до сьвятих місць. Про всї тоті згнущаня Турків приносили відомости паломники до Европи і у християн почала зроджувати ся гадка, що се є нечестию для християн, що сьвяті місця знаходять ся в руках невірних, та що їх потреба Туркам відобрати.

Як раз в такій хвили звернув ся візантийский цїсар Алексей Коммен до папи Урбана II. з просьбою о поміч проти Турків.

Візантийска держава по смерти цїсаря Юстинїяна упадає постепенно. Цїсарі з македоньскої династиї (867.—1056.) занимали ся переважно науками, а тимчасом на державу напирали Араби, Болгари, Русини і Мадяри. Сельджуки заняли Малу Азию, Нормани полудневу Італїю. В роцї 1054, царгородский патриарх, Михайло Керулярий зірвав унїю з Римом і від сего часу східна церква віддїлила ся цїлковито від західної римскої. Вже великі папи як Сильвестер II. Григорий VII. думали над приверненєм унїї і над освободженєм Палєстини з рук Турків, однак не мали на се часу, бо заняті борбою з цїсарем, мусїли звертати увагу на що инше. Папа Урбан II. повідомлений дуже точно про надужитя Турків паломником Петром з Амієн, позволив Петрови з Амієн взивати вірних до борби з Турками. Від сеї хвилї Петро з Амієн ішов від міста до міста, від села до села і взивав всюда християн до походу на Турків. Тимчасом папа Урбан II. скликав собор до міста Клєрмон 1095. р. На соборі, де було рівнож дуже богато сьвітских людий, промовив пана Урбан II. так горячо до зібраних, що всї закликали „Так Бог хоче“ і постановили іти бороти ся до Палєстини, а на знак, що ідуть бороти ся за сьвяту віру, припинали собі на плечах хрест, від чого і пішла назва хрестоносцї.

По соборі в Клєрмон настав в Европі великий рух. Лицарство почало приготовляти ся до борби, але простий нарід, якому приготовленя лицарів видали ся за повільними, постановив не ждати на лицарів лише іти зараз до Палєстини. Вже весною 1096. р. понад 100.000 люда під проводом Петра з Амієн і лицаря Вальтера Габенїхта вирушило в похід. Цїле се війско складало ся в переважній части з людий недосьвітчених і необізнаних з воєнним ремеслом тож і не диво що їх успіхи були малі. Турки побили їх коло Нїкеї, а Петро з Амієн ледви з горсткою жовнїрів вернув з Азиї до Царгорода.

Перший хрестоносний похід 1096.—1099. Тимчасом лицарство майже виключно француске (Нїмеччина була занятою борбою о інвеституру), вирушило в похід під проводом Ґотфрида з Буільону, єго брата Бальдуїна, Раймунда ґрафа Толюзи і инших. В Царгородї прилучили ся до них останки дружини Петра з Амієн і лицарі з полудневої Італїї, котрі прибули сюда морем під проводом Боемунда з Таренту. Получені лицарі переправили ся до Малої Азиї, де віднесли над Турками велику побіду під Дорилєум. Однак в дальшім походї дізнали християни великих втрат. Першим здобутком християн було занятє Едеси, де Бальдуїн основав грабство на підставі февдального устрою. Звідси удали ся християни на полуднє і здобули Антіохію, однак мусїли самі видержати тяжку облогу. В тяжкій для християн хвили зголосив ся до Ґотфрида якийсь священик і розказав єму свій сон. В снї явив ся сьвященикови сьв. Андрій і показав єму місце, де закопано копє, яким пробито грудь Ісуса Христа. Дїйсно на другий день знайшли в означенім місци копіє. Християни в тім переконаню, що се дїйсно копіє, яким пробито грудь Христа, кинули ся з одушевленєм на ворогів і розбили Турків.

З під Антіохії вирушили християни на Єрусалим і на Зелені сьвята 1099. побачили перед собою місто, так дороге християнам. Війско християн числило тогди вже заледви 20.000 люда піших і 1500 кінних. По довгих і завзятих трудах удало ся остаточно 15. липня 1099. р. вдерти ся християнам до Єрусалиму, де обмивши руки з поту і крови удали ся помолити над сьв. Гробом Христа. З новоздобутого краю Палєстини утворено королївство, а корону жертвовано Ґотфридови з Буільону. Ґотфрид не приняв корони, бо не хотїв носити на голові корони там, де Спаситель носив терневий вінець і приняв лише титул „Оборонця сьвятого Гробу“. Доперва по смерти Ґотфрида приняв корону єго брат Бальдуїн.