Всесвітна історія/II/Нїмеччина під панованєм королїв з саскої династиї
| ◀ Повстанє польскої держави і перші польскі князї | Всесвітна історія. Том II Нїмеччина під панованєм королїв з саскої династиї |
Королї з франконьскої родини. Борба цїсарів з папами ▶ |
|
Генрик I. Пташник. 919.—936. Конрад I франконьский умираючи радив вибрати королем свого найбільшого противника Генрика, саского князя, бо думав, що лише сильний та енерґічний володар, яким був Генрик, зможе завести в Нїмеччинї лад і змусити князїв до послуху. Нїмцї послухали ради короля; Франки і Саси оголосили королем Генрика I. названого Пташником, бо після переказу мав він бути занятий ловлею пташків, коли принесено єму вістку про єго вибір.
З початку узнали Генрика лише Саксонцї і Франки, але в короткім часї змусив Генрик прочих князїв до послуху. Він полишив всїм нїмецьким племенам їх князїв, їх устрій і права, жадав лише, щоб признали короля найвисшим паном Нїмеччини. Найбільшим нещастєм Нїмеччини в сим часї були напади диких Угрів або Мадярів.
Угри або Мадяри, що мешкали давнїйше над Волгою і Доном, були походженя фіньско-монгольского. Так само як Гуни і Авари були Угри страшними несподїваними нападами своєї кінноти. Візантийскі цїсарі візвали їх проти Авар. При кінци IX. віка осїли Угри в нинїшній Угорщинї, де прибули під проводом казочного Арпада, від котрого пізнїйші королї виводили свій рід. Угри завізвані цїсарем Арнульфом, розбили Велико-моравску державу, але зачали від сего часу рік річно нападати на Нїмеччину і нищити в застрашаючий спосіб. Підчас одного такого нападу удало ся Нїмцям взяти в неволю визначного мадярского князя. За виданє сего князя і за річну данину зобовязали ся Угри девять лїт не нападати на Нїмеччину. Сих девять лїт постановив Генрик визискати для убезпеченя краю. Генрик бачив, що так довго не буде міг ставити успішного опору Уграм, доки Нїмеччина не буде мати сильних твердинь і доброї кінноти. В Саксонїї до тепер міст зовсїм не було, тому Генрик почав будувати укріплені твердинї, а що людність саска не хотїла поселяти ся в новозаложених містах, видав Генрик приказ, що кождий девятий чоловік має ся поселити в містї. Генрик старав ся дуже про новоосновані міста і надїляв їх численними привілєями, щоб через се збудити у сїльскої людности охоту іти до міст. Рівночасно старав ся Генрик о добірну кінноту, яку випробував в борбі зі Словянами, що мешкали над Гавелею і Спревою. Відтак звернув ся він проти Чехів, над котрими панували князї з роду Перемишлїдів і змусив їх до признаня своєї зверхности.
Приготовивши ся до війни, відмовив Генрик Уграм гарачу, за що Угри зараз слїдуючого року впали до Нїмеччини, але Генрик побив їх цїлковито над рікою Унструтою 933. і змусив їх завернути назад в Угорщину.
Генрік I. є дїйсним основателем нїмецкої держави. Перед єго панованєм була нїмецка держава близькою розкладу на поодинокі зовсїм назависимі князївства. Поодинокі племена як Саксонцї, Бавари уважали ся зовсїм осібними нїчим незвязаними зі собою народами. За Генрика нїмецкі племена получили ся в одну цїлість готову до борби з ворогами.
Оттон I. Великий. По смерти Генрика I вступив на престіл єго син Оттон I. Великий. З початку узнали єго королем всї нїмецкі князї, але відтак повстали проти него. По довгих борбах Оттон побив князїв і постановив їх владу ограничити. Передовсїм рішив Оттон що гідність князїв не є дїдичною, але зависить від ласки короля, тому надав він Льотаринґію свому зятєви, Франконїю і Саксонїю задержав сам в своїх руках, Баварию віддав свому братови, а Алєманїю свому синови. В сей спосіб у всїх нїмецких князївствах панувала одна родина. Щоб єще більше обмежити владу князїв утворив Оттон уряд ґрафів палятинів, котрі мали стеречи королївских прав у всїх князївствах. В кінци проти князїв висунув Оттон епіскопів і архиепіскопів, яким став надавати ленні добра, увільнив з під влади князїв і покликував на найвисші державні уряди.
Полагодивши внутрішні справи міг Оттон звернути ся проти зовнїшних ворогів: побиває Данцїв, Словян, а відтак звертає ся проти Мадярів, які знов відважили ся впасти до нїмецкої держави, однак Оттон розбив їх цїлковито над рікою Лєхом 955. Щоб убезпечити східні границї своєї держави, відновляє Оттон заложену вже Каролем Великим Східну Мархію і надає єї баварскому князеви. Битва над Лєхом має велике історичне значінє. Она відроджує Східну Мархію, яка стає з часом завязком австрийскої монархії, та освободжує Нїмеччину від наїздів диких угорских горд. Битва над Лєхом має велике значінє рівнож і для Угорщини. Угри пізнали, що дальше годї їм жити з грабежий і нападів, осїдають в долинї Дунаю, покидають свій спосіб житя, та стають з часом культурним народом. Вже за короля Ґейзи входить християньство на Угорщину, а за панованя Стефана Сьвятого 998.—1038. християньство стає урядовою релїґією. Угорский король дістає титул апостольского короля. Сей титул перейшов відтак на австрийских цїсарів.
Одною з найважнїйших подїй за Оттона I. було здобутє цїсарскої корони. По смерти сина Людвика Побожного Льотара, цїсарску корону одержували ріжні, часом дуже не значні князї. Одним з таких князїв, що захопив цїсарску корону був Беренґар з Івреї. Щоб мати яку правну підставу до цїсарскої корони, хотїв він оженити свого сина з вдовою по попереднім цїсарю, Аделяйдою, а коли ся відмовила своєї руки, вкинув вдовицю до вязницї. Аделяйда, котрій удало ся утечи з вязницї, удає ся з просьбою о поміч до Оттона I. Оттон виправляє ся три рази до Італїї, женить ся з Аделяйдою і підчас другого походу до Італїї, коронує ся цїсарскою короною 962. Від сего часу всї нїмецкі королї спішать до Італїї щоб там осягнути цїсарску корону. Повний титул новоповсталого цїсарства був „Сьвяте римске цїсарство нїмецкого народа.“ Цїсарский титул принїс на разї Нїмеччинї і нїмецким королям велику почесть і значінє, але пізнїйше показало ся, що цїсарство виходило нїмецким королям на зле. З цїсарскою короною, прийшла під панованє Нїмеччини і північна Італїя. А що Італїйцї не хотїли підлягати Нїмеччинї і що хвиля повставали, мусїли нїмецкі королї зі шкодою для самої Нїмеччини звертати свою увагу всегда на Італїю, виправляти ся там часто, зводити тяжкі борби, які лише ослаблювали Нїмеччину.
Підчас другого походу до Італїї змусив Оттон римску шляхту до зобовязаня, що нїкого не буде узнавати папою, доки вибору не затвердить цїсар. В сей спосіб попало папство в цїлковиту зависимість від цїсарів.
Оттон II. 973.—988. Син і наслїдник Оттона I. був вже за єго житя вибраний королем і коронований цїсарем римским. Мимо сего зараз в початках свого панованя мусїв бороти ся зі збунтованими князями, на котрих чолї станув Генрик Сварливий баварский князь. Оттон II. упокорив князїв, а щоби зменьшити владу баварских князїв, відлучив від Бавариї Східну Мархію і надав єї Лєопольдови з родини Бабенберґів 976. р. Східна Мархія дала початок нинїшній австрийскій державі. Оттон II. старав ся підбити полудневу Італїю, яку хотїв позискати як віно своєї жени, візантийскої царівни Теофанїї. Однак виправа Оттона II. до Італїї не повела ся, а з пораженя Оттона II. скористали надлабскі Словяни, що повстали проти Нїмцїв і через два віки позіставали независимими.
Оттон III. 983.—1002. Син Оттона II, Оттон III. мав заледви три роки, коли відумер єго батько, але мимо сего, вже був коронований нїмецким королем і римским цїсарем. Виріс він під впливом вихованя своєї матери, грецкої княгинї, Теофанїї. В 15. роцї проголошено єго повнолїтним. Обнявши престіл Оттон III. удав ся до Італїї, де посадив на папскім престолї Григория V. котрий є першим папою нїмецкого походженя. Оттон III. чув ся чужим в Нїмеччинї, найрадше перебував в Римі, де мрів про основанє великого, загального, християньского цїсарства, в яким злучили би ся всї християньскі народи і над яким володївби цїсар і папа. Найбільший вплив на молодого цїсаря мав француский монах Ґерберт, котрого Оттон винїс відтак на папский престіл під іменем Сильвестра II. Оттон III. відзначав ся великою побожностию і відбував великі прощі, з яких найважнїйшою є єго подорож до гробу сьв. Войтїха в Польщі. Підчас сеї подорожи увільнив Оттон III. польску церков від нїмецкої зависимости, позволюючи Болеславови Хороброму заложити архиепіскопство в Ґнєзнї.
Генрик II. Сьвятий 1002.—1024. Оттон III. через цїлий час свого панованя не журив ся Нїмеччиною, через що князї прийшли до великого значіня, тому єго наслїдник Генрик II. мусїв вести тяжкі борби, щоби привернути порядок в державі. Більшу частину свого панованя перевів Генрик II. на війнї з Болеславом Хоробрим, яку закінчив миром в Будишинї.
Романьский стиль. За часів Саскої династиї витворює ся в будівництві новий романьский стиль. Початків єго потреба шукати в північній Франциї і Італїї, але найкрасше розвинув ся в Нїмеччинї. Церкви будовані в романьскім стилю, є в головних нарисах подібні до базилїк, і складають ся рівнож з трех частий повздовжної, поперечної і абсиди. Абсида є однак видовженою, на підвисшеню і зове ся хором. В базилїцї стеля є рівною не випуклою, в романьских будівлях округлою. В базилїках не ма жадних веж, а в романьскім стилю в тім місци, де перетинають ся части повздовжні з поперечними, на так званім перехрестю, взносить ся широка звичайно чотирогранна вежа. Передсїнок в базилїках є майже завсїгди отвертим, в романьских будівлях є замкненим і по обидвох боках має по одній вежі. Вікна в романьских будівлях є великі, закінчені в горі округлими луками, стовпи округлі, в горі прикрашені різьбленою чотирогранною кісткою. Найважнїйшими памятниками романьского стилю є сьвятинї в Пізї, Спирі, Моґунциї, Тревірі і Кольонїї.