Всесвітна історія/II/Держава Франків під династиєю Каролїнґів
| ◀ Церковні відносини з початком середних віків | Всесвітна історія. Том II Держава Франків під династиєю Каролїнґів |
Словяни ▶ |
|
Пепін Малий. Син і наслїдник Кароля Мартеля не вдоволив ся титулом майор-дома, але хотїв сам стати королем, тому усунув послїдного короля з роду Меровінґів. Щоби мати правну підставу до панованя, скликав Пепін всїх франконьских вельмож і запитав їх, чи годять ся на се, щоби він був їх королем. Коли-ж Франки згодили ся на се, вислав Пепін послів до папи з запитанєм, „Хто має бути королем, чи сей що нїчо не робить, лише носить королївский титул, чи сей, котрий править державою, а не має сего титулу?“ Коли-ж папа відповів, що сей повинен називати ся королем, котрий править державою, Пепін приняв титул короля, а послїдного Меровінґа Хільдерика III. осадив в монастири. В сей спосіб став Пепін основателем нової династиї Каролїнгів 751 р.
Початок папскої держави. Від часу як Льонґобарди заняли північну Італїю, настали тяжкі часи для Риму і пап. Льонґобарди обходили ся з давними мешканцями дуже жорстоко, відобрали їм їх поля і замінили в більшій части в своїх невільників. Жорстокий Альбоїн умер неприродною смертию. Коли Льонґобарди перебували в Угорщинї, провадили борби з иншим нїмецким народом Ґепідами. Ґепіди в борбі були побиті, Альбоїн убив їх короля і з черепа єго голови казав зробити для себе чашу до питя. Дочка убитого короля, Розамунда мусїла стати женою Альбоїна. Коли раз Альбоїн змусив свою жену пити вино з чаші єї батька, Розамунда зімстила ся на Альбоїнї і убила єго.
Помимо смерти Альбоїна, Льонґобарди осїли в північній Італїї, ба навіть почали розширяти своє панованє на середучу і полудневу Італїю. В короткім часї лишили ся при Візантийцях лише східні побережа середучої Італїї, полуднева Італїя, а на західних побережах лише Ґенуа і Рим. Коли-ж Льонґобарди протягнули свою руку по Рим, папи бачучи, що візантийскі цїсарі не в силї оборонити Риму перед Льонґобардами, звернули ся з просьбою о поміч до Пепіна Малого, короля Франків. Пепін, котрий одержав від папи почесний титул римского патриция, з яким був звязаний обовязок боронити католицку віру і папу, виправляв ся два рази до Італїї і не лише освободив Рим від нападів Льонґобардів, але відобрав їм часть Італїйского побережа від горла Паду до Анкони з містом Равеною і надав сї краї папі 756. В сей спосіб став Пепін Малий основателем папскої держави, яка устояла ся до 1870 р.
Кароль Великий 768.—814. і єго війна з Льонґобардами. Пепін полишив по собі двох синів Кароля і Карльмана, поміж котрих подїлив свою державу. Карльман помер вже по кількох лїтах і Кароль званий Великим одержав цїлу франконьску державу. Кароль жив в незгодї з Льонґобардским королем Дезидериєм, бо розвів ся з єго дочкою, яку відослав до Італїї і оженив ся в друге. Коли-ж прибули до Дезидерия сини Карльмана, котрим Кароль не хотїв дати части держави, король Льонґобардів станув по їх сторонї і зажадав від папи, щоб коронував їх королями Франконїї. Коли-ж папа відмовив сему жаданю, Дезидерий ударив на Рим. В оборонї папи виступив Кароль, увійшов з війском до Італїї, обляг Дезидерия в Павії, взяв до неволї, а себе казав в Медиолянї коронувати желїзною Льонґобардскою короною 774. Кароль полишив Льонґобардам всї їх права і свободи, але коли льонґобардскі пани підняли повстанє, Кароль запровадив в північній Італїї франконьский устрій. Держава Льонґобардів упала, по них лишили ся лише назва Льомбардска низина.
Війна Кароля з Саксонцями 772.—804. Найдовшу понад 30 лїт війну вів Кароль з Саксонцями, котрі замешкували краї де є нинї провінциї Прус Вестфалїя і Гановер. Саксонцї були тогди єще поганами і часто нападали на державу Франків. Щоби освободити ся перед їх нападами розпочав Кароль з ними борбу і хотїв навернути Саксонцїв на християньство. Вже в першім походї покорив Кароль Саксонцїв, але коли лише виправив ся проти Льонґобардів, повстали Саксонцї під проводом Вітекінда, котрий підносив все нові повстаня, як лише Кароль опускав Саксонїю. Доперва коли Кароль переселив цїлі тисячі саксоньских родин до инших країв, а в їх краю позакладав франконьскі оселї, зникла відпорність Сасів, сам Вітекінд, видячи що опір Каролеви є неможливим, прибув до Кароля і приняв сьв. Хрест. Для скріпленя Христової віри заложив Кароль в Саксонїї вісїм епіскопств, які мали дбати про дальше ширенє християньства.Війна з Бавариєю і Аварами. Бавария була вже від довгих лїт під зверхностию Франконїї, але послїдний князь Бавариї Тасільо хотїв освободити ся з під зверхности Кароля. Він казав, що не хоче бути підданим сего, котрого батько був королївским слугою, (Батько Кароля Пепін був з початку майордомом) і получив ся, з диким народом, що мешкав в нинїшній Угорщинї, Аварами. Кароль впав до Бавариї, побив княза, а Баварию замінив на франконьску провінцию.
Відтак звертає ся Кароль проти Авар. Нинїшна Угорщина була з давен давна прибіжищем диких орд, з якими воювали вже римскі цїсарі. (Траян). Ту перебували Гуни, а по них прибуло дике монгольске племя Авари. Авари так як Гуни прибули з Азиї перейшли східну Европу і поселили ся в Угорщинї, закладаючи поміж Дунаєм а Тисою свої укріплені табори звані перстенями. З відси нападали рікрічно на сусїдні краї і грабили їх немилосердно, тому постановив Кароль їх цїлковито знищити. В першім походї взяв участь сам Кароль і дійшов до ріки Раби, в другім походї син Кароля Пепін дійшов аж до Тиси, завоював і знищив цїлковито землю Авар. Підчас борб з Аварами заложив Кароль Великий около 800 р. на сходї своєї держави східну мархію Ost-mark, яка дала початок нинїшній Австро-Угорскій монархії.Війни з Норманами і Словянами. Війни з норманьским народом Данцями і зі Словянами вів Кароль лише в цїли обеспеченя границь. Данцїв Кароль вправдї побив, але не міг їх упокорити, за се війна зі Словянами була для Кароля щасливійшою, і много словяньских племен на східній граници держави Кароля від Балтицкого аж до Адриятицкого моря покорило ся Каролеви.
Війна з Арабами. В роцї 778. виправляє ся Кароль до Іспанїї. Коли оден з Омаядів Абдер Рагман заложив новий халїфат в Кордові, намісник з Барцельони не хотїв єму піддати ся і удав ся до Кароля з просьбою о поміч. Кароль вирушив до Іспанїї, здобув майже цїлий край межи Піренеями а Ебром, але не міг здобути міста Сараґоси. Підчас повороту напали Баски, нарід мешкаючий в горах північної Іспанїї, на задню сторож Кароля в Ронсельваньскім провалї і знищили єї цїлковито. В тій борбі згинув хоробрий вожд Кароля Ролянд. Пізнїйше повстали численні поданя про Ролянда. Оповідано, що Ролянд побачивши, що всї єго товариші полягли, не хотїв допустити до сего, щоб єго меч цїлий дістав ся в руки ворогів, тому ударив в марморову скалу і хотїв розбити, але меч не розбив ся, лише скала розпала ся на двоє. Тогди Ролянд затрубів так сильно на своїм розї, що Кароль, який був вже віддалений вісїм миль, почув єго, вернув на поміч Роляндови, але вже не застав єго живим. Дещо пізнїйше вислав Кароль нові війска до Іспанїї, які здобули країну по ріку Ебро, де Кароль утворив іспаньску мархію.
В наслїдок сих воєн утворив Кароль велику державу, яка розпростирала ся від Атлянтицкого окену і ріки Ебро на заход по Лабу, Салю і Рабу на сходї, від моря Нїмецкого і Балтийского на півночи по місто Беневент в полудневій Італїї.
Кароль Великий римским цїсарем 800 р. Кароль Великий опікував ся горячо католицкою церквою і боронив голови церкви, римского папу. Коли-ж в Римі вибухли заворушеня і частина римскої шляхти противна папі Львови III. прогнала єго з Риму, вирушив Кароль з війском до Риму, де покарав винних. З вдячности за се папа Лев III. вложив Каролеви підчас Різдвяних сьвят на голову золоту цїсарску корону. Через сю коронацию був Кароль Великий вивисшений понад всїх володарів Европи. Титул римского цїсаря не дав вправдї Каролеви більшої влади, але піднїс високо єго достоїньство. Від тепер наслїдники Кароля Великого виправляють ся до Риму, де принимають з рук пап цїсарску корону. Титул римского цїсаря перейшов з часом на нїмецких королїв. Факт коронациї Кароля римским цїсарем важний єще і тим, що він довершив звязь двох найбільших достойників західної Европи, папи і цїсаря, около котрих обертає ся від тепер цїла істория західної Европи в середних віках.
Внутрішні відносини в державі Кароля Великого. Не легко було удержати лад і порядок в великій франконьскій державі, яка складала ся з ріжних народів і племен, котрі вже передтим мали свої права звичаї і обичаї. Тому то прозвано Кароля Великим, не так за єго славні побіди, як більше для того, що був мудрим господарем, законодавцем і учителем своїх підданих. Щоб легше управляти державою, подїлив єї Кароль на округи звані ґрафствами і марґрафствами. На чолї ґрафств стояли ґрафи, над марґрафствами або инакше званими мархіями стояли марґрафи. Ґрафи мали в своїх руках власть сьвітску, судову і провід над загальним ополченєм, марґрафи до сего мали єще обовязок, боронити границь держави перед наїздниками. Кілька разів до року висилав Кароль своїх урядників, так званих королївских відпоручників, хотяйби до найдальших округів своєї держави, щоби наглядали чи ґрафи і марґрафи добре управляють своїми землями. По поворотї складали королївскі відпоручники найточнїйші справозданя королеви.
Народні збори і капітулярия. Держава Кароля Великого складала ся з ріжних країв і народів. Надати всїм народам і краям однакові права було тяжко, бо кождий з сих народів чи країв, жив передтим відрубним полїтичним житєм, мав свої вироблені права, звичаї і обичаї, до яких вже призвичаїв ся і зжив ся з ними. Полишити всїм народам їх давний устрій і права було небезпечно, бо се велоби не до зіляння всїх народів в одну цїлість, а до розбитя новозбудованої держави. Кароль пішов середною дорогою. Він полишив підбитим народам їх денеякі права, які лише дещо позмінював, а рівночасно видавав королївскі розпорядженя, звані капітуляриями, які обовязували всї народи єго держави. В сей спосіб позискав собі Кароль підбиті народи, бо не ограблював їх з питомих їм порядків, а з другої сторони не допускав до розбитя держави.
В найважнїйших справах питав Кароль о раду народні збори, які сходили ся два рази до року. Весняні збори звали ся великими, осїнні малими; весняні збори називано також маєвим полем, хотяй не все відбували ся в маю. На збори зїздили ся так сьвіцкі як і духовні достойники разом зі своїми ленниками, на зборах збирало ся загальне опочненє, приходив і доокресний нарід. Збори рішали про війну і мир, на зборах змінювано правні постанови, та видавано нові. Нові розпорядженя короля списувано і оголошувано в цїлій державі. Сї розпорядженя були якраз капітулярия. На весняних зборах відбував ся також перегляд війска.
Февдальний устрій. За Кароля Великого кінчить формувати ся новий державний устрій званий февдалїзмом. Коли котрий вожд, або нїмецкий король здобув якусь країну, задержував в завойованим краю королївску владу. Підбитому народови відбирали наїздники ⅓, або ½, часом ⅔ землї, яку король дїлив межи себе і свою дружину. Найбільшу частину ½ або і більше здобутої землї задержував король для себе, другу меншу частину давав на вічне посїданє своїй дружинї. Першу себто королївску частину дїлив король на части і роздавав поміж своїх дворян, але не на вічність, лиш на так довго, доки обдарований землею служив королеви війсково. Король міг даровану землю коли небудь відобрати і надати другому. Такі надавані землї звали ся „ленна“ (Lehen). Той котрий одержував землю звав ся ленником або вазалем і був обовязаним на кожде королївске візванє станути з оружиєм в руцї і піддати ся все королївскому судови. Той що надавав землю звав ся леннодавцем. Великі вазалї дїлили одержані землї на менші частини і надавали своїм підвладним, котрі присягали їм на вірність і мали воювати під хоругвою свого пана. Війскова служба в сих часах була дуже тяжкою, тому бувало часто, що зовсїм вільні і незалежні, але не заможні люди, самі піддавали ся під опіку великих панів, щоби увільнити ся від війскової служби, або знайти у можних панах сильну оборону; і в сей спосіб ставали они ленниками панів. За часів Меровінґів могучі майордоми змушували великих панів піддавати ся під їх опіку і ставати їх вазалями. В сей спосіб витворив ся побіч пануючого цїлий ряд ленних панів і вазалїв, а новий порядок опертий на ленництві названо февдальним, який опирав ся на тим, що за посїданє землї, мусїв посїдаючий поносити тягарі в користь свого пана. В нагороду за вірну службу позволяв король і ленні пани вазалям, переказувати свої ленна синам, через що з часом доживотні ленна стали родинними і наслїдними.
Стан науки за Кароля Великого. Кароль був великим приятелем науки і штуки. На єго дворі пробувало все богато учених, як анґлїйский учений Алькуїн, що учив дїти Кароля, Айнгард (Einhard) автор житєписи Кароля Великого, льомбардский історик Павло Дїякон і инші. Найбільшу увагу звертав Кароль Великий на нїмецку мову, казав збирати старі нїмецкі пісни, хотїв навіть складати нїмецку граматику. Сам приставав дуже радо з ученими і старав ся від них богато навчити ся. Єще в старшім віцї учив ся Кароль латиньскої і грецкої граматики та астрономії. Під свою подушку клав все табличку і рисїк і коли в ночи збудив ся, вправляв свою тяжку руку в писаню. Для образованя народа закладав він численні школи при епіскопских катедрах і при монастирях, та казав переводити молитви на нїмецку мову. Працї і стараням Кароля Великого потреба завдячити, що просьвіта, яка упала цїлковито підчас народних вандрівок, починає постепенно в західній Европі підносити ся. Кароль Великий опікував ся також рільництвом, промислом і торговлею, та старав ся піднести добробит в своїй державі.
Сталої столицї Кароль не мав, найрадше перебував він в Аквізґранї де побудував красну палату і величаву катедру.
Смерть Кароля Великого. Кароль Великий був високого росту, сильний, рідко хорував, жив умірковано і був приятелем тїлесних вправ. Любив дуже лови і часто вибирав ся в лїси на дикого зьвіра. Під взглядом релїґійним був справедливим, побожним і милосердним. Хотяй був сьвідомим своєї сили і могучости, не був нїколи гордим. Єго одїж була простою, звичайно носив він сукна ткані руками єго жінки і дочок. Кароль помер в 72. роцї житя і полишив престіл свому синови Людвикови Побожному.
Людвик Побожний 814.—840. дорівнував батькови лише поставою. Був ученим, тихим, побожним, але нездібним до управи так великої держави. Франконьска держава складала ся з ріжних народів, у котрих єще не вигасла память давної свободи. Удержати всї підбиті народи в послусї міг лише муж рішучий, обдарований великими здібностями, а Людвикови Побожному як раз сего браковало.
В кілька лїт по вступленю на престіл, подїлив Людвик державу Франків поміж своїх трех синів. Колиж пізнїйше оженив ся в друге з баварскою княгинею Юдитою, мав від неї сина Кароля, котрому хотїв також визначити частину землї. Старші брати не згодили ся на новий подїл держави, тому прийшло межи батьком а синами до війни. На поли Ротфельд зійшли ся обидва війска. Єще перед битвою сини перекупили богато приклонників Людвика Побожного, які підчас битви перейшли на сторону синів, а Людвик Побожний з горсткою вірних дістав ся до неволї. Місце битви на памятку зради назвали з сего часу „Полем ложи“.
По битві приказав найстарший син Людвика Льотар, визнавати батькови прилюдно свої гріхи і зречи ся престола. Таким поступованєм Льотара обурили ся молодші сини, визволили Людвика з рук найстаршого сина і посадили в друге на престолї. В кілька місяцїв перед смертию Людвика прийшло до нових непорозумінь межи цїсарем і наймолодшим сином Людвиком, а нову війну спинила лише смерть Людвика Побожного.
Договір в Верденї 843. Сини Людвика не могли погодити ся при подїлї краю, межи ними вибухла війна (з одної сторони Льотар з другої молодші Людвик званий нїмецким і Кароль Лисий.) В битві під Фонтанетум 841. молодші братя побили Льотара і змусили до нового подїлу краю. 843. р. зїхали ся всї братя в Верденї, де подїлили державу Кароля Великого. Льотар, як найстарший дістав цїсарский титул, північну Італїю і пас землї ограничений зі сходу Реном і Альпами з заходу Роданом, Мозою і Скальдою. Краї на захід від сего паса дістав Кароль Лисий, на схід Людвик Нїмецкий. В сей спосіб держава Кароля Великого розбила ся на три части. Головна вага верденьского договору лежить в тім, що границї нових держав відповідали менше більше границям трех народів нїмецкого, француского і італїйского.
Нормани. Борба поміж Каролїнґами і подїл держави Кароля Великого ослабили владу монархів, а піднесли значінє королївских вазалїв. Держави Каролїнґів були слабими, а силу їх нищили єще напади Норман, що рік річно наїздили держави Каролїнґів.
В часах Каролїнґів жило в нинїшній Данїї, Швециї і Норвеґії войовниче, поганьске, ґерманьске племя Нормани. Наймилїйшим занятєм сих племен був наїзд на чужі краї і грабіж. На своїх маленьких лодках які в потребі переносили на раменах, плили Нормани в далекі краї. Побережа Нїмеччини, Франциї, Анґлїї бачили їх дуже часто, ба нераз заїздили Нормани в далекі краї, як до Ісляндиї, знали Ґренляндию, а мабуть і Америку. Навіть столицї держав Париж, Аквізґрам не були вільними перед їх нападами. Нападали Нормани нечайно і заки зібрало ся війско до оборони краю, Нормани вже опускали край з богатою добичею. Нормани були так страшними, що королї Франциї входили з ними в переговори, а навіть віддали їм 911. р. Нормандию, яко дїдичне ленно. Віра Норман була поганьска, найбільше почитали бога Одіна, котрого представляли собі однооким старцем, що опікує ся войнами. Після вірованя Норман пробував Одін в небі званім Вальгаля, де нема жадних женщин, жадних рабів, лише рицарі і люди померші в борбах.
Франконьска держава по верденьскім договорі. По верденьскім договорі не було гаразду в Франконьскій державі. Брати вели з собою часті борби, а тимчасом Нормани грабили їх краї, пустошили міста і убивали людий. Они вдерали ся на своїх човнах глубоко в край Реном, Льоарою, Ґаронною, Лабою, ограбили міста Руан, Париж, Бордо, Гамбурґ і лише по заплаченю великих окупів уступали з краю. Не меньше терпіла східна частина франконьскої держави від Словян. Людвик Нїмецький мусїв безнастанно воювати з Чехами і Моравянами.
Найскорше вимерла з поміж Каролїнґів лїнїя Льотара. Цїсарска корона мала припасти після старшеньства Людвикови Нїмецкому, але Кароль II. Лисий упередив брата, прибув скорше до Італїї і коронував ся цїсарскою короною. Наслїдник Людвика Нїмецкого Кароль III. Грубий, здобув корону західної Франконїї, виправив ся до Риму, де придбав собі титул цїсаря 885.-887. Кароль Лисий був послїдним, котрий сполучив в своїх руках цїлу франконьску державу, але показав ся нездарним володїти так великою державою. Коли-ж місто вирушити проти Норман, котрі облягли місто Париж, увійшов з ними в договір і обовязав ся платити їм данину, скинено Кароля з престола, почім франконьска держава подїлила ся на 5 частий. Західну Франконїю, що дає початок нинїшній Франциї, східну Франконїю себто Нїмеччину. По межи обома державами лежали дві меньші держави Бурґундия висша і Бурґундия низша. Пятою державою була Італїя, де панував довший час нелад і де ріжні князї видирали собі взаїмно цїсарску корону.
Підчас сих борб упало значінє цїсарів, а зросла дуже повага і значінє пап, передовсїм завдяки енерґічному папі Миколаеви I. около 860 р. (858.—869.) котрий утвердив над цїлим заходом зверхність пап, а єго наслїдники були вже так сильними, що могли розпоряджувати цїсарскою короною.
Вимертє Каролїнґів. По упадку Кароля III. Грубого вибрали пани у східній части франконьскої держави себто в Нїмеччинї королем хороброго Арнульфа 887.—911. Арнульф побив Норман, удав ся до Італїї, де приняв цїсарску корону, однак не міг оперти ся напираючим зі сходу Словянам, а іменно князеви Сьвятополкови, котрий злучив богато Словян під своїм скиптром і оснував Велико-моравску державу.
Наслїдник Арнульфа Людвик Дитина 899.—911. був послїдним з роди Каролїнґів в Нїмеччинї. За єго панованя довершив ся подїл Нїмеччини на 5 князївств: Баварию, Саксонїю, Алєманїю, Франконїю і Льотаринґію. Пануючі в них князї були силнїйшими від короля і слухали єго, тогди як хотїли, так що в дїйности Нїмеччина складали ся з 5 осібних держав.
У Франциї старають ся видерти корону Каролїнґам князї Франциї, що мали свої посїлости довкола Парижа, доки остаточно 987, не засїв на престолї Гуґо Капет, котрий дає початок новій францускій династиї Капетінґам.