Всесвітна історія/II/Істория Анґлїї і Франциї до часу хрестоносних походів
| ◀ Упадок Гогенштавфів. Зріст пап за Інокентия III. і IV. Четвертий і пятий хрестоносний похід | Всесвітна історія. Том II Істория Анґлїї і Франциї до часу хрестоносних походів |
Наслїдки хрестоносних походів ▶ |
|
Найдавнїйші дїї Анґлїї. В пятім віцї, як лише римскі лєґіони опустили Велику Британїю, починають наїздити сю країну ґерманьскі племена. Головно два племена Анґльове і Саксонцї підбили в протягу півтора віка полудневу Британїю і заложили там сїм малих державок. Папа Григорий Великий вислав до Анґлїї сьв. Августина 597. р., котрий защіпив християньску віру помежи Анґльо-Сасами. Король Екберт з Вестсексу сполучив всї сїм державок в одну цїлість 827. р. Підчас нападів Норман терпіла рівнож дуже богато і Анґлїя. Доперва Анґлїйский король Альфред Великий 871.—901. прогнав по довгих борбах Норман з краю, побудував велику фльоту для оборони побережий і довів Анґлїю розумними уставами до добробиту. По смерти Альфреда Анґлїя знова підупадає. Оден з наслїдників Альфреда Великого Етельрид II. думаючи що позбуде ся нападів Норман жорстокими репресиями, казав 13. падолиста 1002. р. вирізати всїх Норман які знаходили ся в Анґлїї. Сим поступованєм розярив прочих Норман, а даньский король Свен прибув до Анґлїї і підбив єї. Єго син Кнут (Канут) Великий 1014.—1035. панував в Анґлїї, Данїї і Норвеґії і був першим християньским королем Данїї. По єго смерти настали знов спори о престіл, підчас яких приходять до панованя на ново королї з анґльосаскої родини. Їх панованє не тревало довго, бо норманьский князь Вільгель Заборчий, прибув з 60.000 війском до Анґлїї, побив послїдного анґльосаского короля Гаральда під Гастінґс 1066. і заволодїв Анґлїєю. Виправу Вільгельма до Анґлїї можна уважати кінцем народних вандрівок.
Вільгельм хотїв з початку позискати собі серця анґльосасів, але коли єму се не удало ся, ограбив анґлїйску аристократию з дібр, які надав своїм людям, і в сей спосіб сотворив сильний, незнаний до тепер в Анґлїї, февдальний устрій. По нїм панувало єще трех королїв з норманьскої родини, почім корону здобула француска родина Анжу звана Плянтаженет (Plantagenet). Першим королем з сеї родини був Генрик II. 1154.—1189. По батькови одїдичив він францускі князївства Анжу, Мен і Турен по матери Нормандию і Анґлїю, а яко віно своєї жінки Елеонори одержав краї Поату і Ґієну. Він був паном не лише Анґлїї, але посїдав в своїх руках цїлу північну і західну Францию. З француских країв мав Генрик складати голд францускому королеви, королеви що в десятеро був слабшим від свого вазаля. Родина Генрика II. стала так могучою і так страшною для француских королів, що послїдні мусїли розпочати з ними завзяту борбу.
Другим з ряду королем з Плянтаженетів був Ришард Львине серце 1189.— 1109. що брав участь в III. хрестоноснім поході. Єго наслїдник Іван без Землї 1199.—1216. панував дуже нездарно. Коли-ж посварив ся з папою Інокентиєм III. котрий кинув на Івана клятву, уратовав ся Іван без Землї лише в сей спосіб, що признав над собою зверхність папи, а анґлїйскій шляхтї надав великі привілєї звістні під іменем „Велика карта свобід“ 1215. На підставі сеї карти не вільно було королеви увязнити жадного горожанина без попередного судового засуду, король не міг накладати жадних надзвичайних податків без призволеня баронів, шляхти і духовеньства. В загалї велика карта свобід є підставою анґлїйского парляментарного розвитку. Панованє Івана без Землї було рівнож нещасливим і на зовнї, бо єго противник француский король Филип II. Август відобрав ему майже всї францускі ленна, а Іван без Землї мусїв згодити ся мовчки на се.
Істория Франциї за перших Капетінґів. Влада перших Капетінґів (Капетінґи 987.-1328.) була дуже малою. Они посідали у внутр краю маленьке князївство Франциї, а могутні вазалї слухали їх тогди як хотїли, тому і значінє королївскої влади зависїло від особистих здібностий королів. Але Капетінґи уміли покористувати ся незгодами і борбами вазалїв, а через супружі зносини з могучими вазалями збільшували постійно свої посїлости.
За перших Капетінґів починає творити ся однопільна француска народність, бо до Капетінґів видно було ярку ріжницю поміж Французами з північної Франциї, а полудневої, де говорили нарічиєм лянґведоцким. Під час коли людність північної Франциї була шорстка, воєвнича, любувала ся в рицарскій епопеї, (епічні поети трувери,) в якій славлено дїла Кароля Великого, Ролянда і Артуса; Французи полудневої Франциї були більше мягкими, любували ся в двірских формах і в лїрицї (лїричні поети трубадури). За перших Капетінґів, зливають ся дотепер відрубні прикмети північних і полудневих Французів і витворює ся спільна нация.
До більшого значіня доходить Франция за королїв Людвика VII. Филипа II. Авґуста, Людвика VIII. а передовсїм за Людвика IX. Сьвятого.
Людвик IX. Сьвятий. Шестий і семий хрестоносний похід. Людвик IX. Сьвятий 1226.—1270. був аскет на престолї. Він сповняв як найточнїйше всї релїґійні приписи, та казав себе бичувати. Підчас тяжкої слабости зложив обіт, що коли виздоровіє вибере ся в хрестоносний похід. Коли-ж виздоровів вибрав ся дійсно в похід проти Турків 1248. однак не пішов до Палєстини але до Єгипту, бо був того переконаня, що лише тогди удасть ся задержати Палєстину в руках християн, коли знищить ся державу Турків в Єгиптї. Людвик прибув до Єгипту, здобув Дамієту, але при походї на Каїро, окружили єго турецкі війска і взяли в полон. Доперва за видачу Дамієти і по одержаню великого окупу, випустили Турки полоненого короля.
В кілька лїт пізнїйше підприняв Людвик IX. новий хрестоносний похід 1270. але вже не до Єгипту лише до Тунїсу. Брат Людвика Сьвятого Кароль Анжу, король Неаполю бажав здобути для себе Тунїс і хотїв в тій цїли використати сили Людвика. Він запевнив Людвика, що тунїский емір хоче перейти на християньску віру і жде лишень прибутя француского війска до Тунїсу. Людвик повірив братови, прибув до Тунїсу, щоб відтак звідси піти дальше до Єгипту. В Тунїсі прийшло ся Людвикови тяжко спокутувати свою легковірність. Емір Тунїсу не то що не приняв християньскої віри, але казав убити всїх своїх підданих християн. Людвик почав облягати столицю Тунїсу, але у францускім таборі кинула ся велика пошесть, яка здесяткувала француске війско. Одною з жертв зарази упав Людвик IX. Похід Людвика IX. до Тунїсу був послїдним хрестоносним походом. Останки єрусалимского королївства держали ся єще кілька літ, доки остаточно 1291. року не здобули Турки, послїдного міста, що було в християньских руках, Аккону.