Воля (часопис)/1921/3/6-8/Проєкт конституції У. Н. Р.

Сергій Шелухін.

Проєкт конституції У. Н. Р.
Проф. Ейхельмана.

26. липня 1921. р. в Тарнові вийшла з друку і пішла в продаж давно ждана праця проф. Ейхельмана: „Проєкт Конституції (Основ. державн. законів) Української Народньої Республіки“.

Всі попередні проєкти складані були дилєтантами, а тому в них не було ні провідних принціпів державного устрою, ні відповідности виробленим наукою клясифікаціям, ні певної системи. Через те ті проєкти так і зосталися без практичних наслідків. Новий проєкт належить старому досвідченому вченому, професорові міжнароднього і державного права; і тому, навіть при поверховнім розгляді 100 сторінок книжки, зостається вражіння, що ця робота вийшла з рук дійсного майстра справи.

Автор проєкту, бувши прихильником ідей проф. Драгоманова, викладених у „Вільній Спільці“, приймаючи їх в еволюції часу і досвіду, в основу роботи поклав конституції Сполучених Амер. Держав і Швейцарії. Україну він хоче бачити незалежною суверенною демократичною федеративною республікою, а лад в ній збудованим на строго проведенім в життя принціпі народнього суверенітету, який і проводить у своїм проєкті послідовно навіть до дрібниць, далеко йдучи вперед од взятих ним за зразок вище вказаних двох конституцій, як безпереривно активну верховну владу.

Звязуючи всю державність в доволі складну систему народоправств, автор ділить Україну на окремі землі-держави, кожна з своїм місцевим парляментом і урядом, звязані між собою в єдину федеративну республіканську українську державу, в якій право референдума народу повинно здійснювати не тільки в питаннях зміни конституції, але й у звичайнім законодавстві в певних випадках і навіть в деяких справах державної управи. Проєкт розраховано на політичну і громадську самодіяльність народу, на його чуття моральної і політичної одповідальности і на свідомість того, що все в державі залежить од його самого. В проєкті звернено особливу увагу на індивідуальну, громадську і політичну свободи, на ґарантії тих свобод і на виконання громадянами і урядовцями, од найнижчих до найвищих ступенів, своїх обовязків, під загрозою суворих кар для цих останніх навіть за звичайну бездіяльність, нездатність до виконання взятих на себе обовязків і т. д. Громадська дієздатність наступає в 25 років. Виконання обовязків забезпечується законними засобами і репресіями, як над Фед. Держ. Головою, членами палат і міністрами, так і над иншими особами, які взялися служити. Виконання обовязків громадянами доведено до одбутку жінками, коли вони же мають дітей або не виховують їх, нестроєвої військової служби в установлених законами для кожної землі її парляментом випадках (ст. 339). Військова служба відбувається кожним в своїй землі.

Федеральна державна орґанізація У.Н.Р. складається по проєкту з слідуючих установ: 1. Федерально-державної установчої влади народу У.Н.Р. 2. Надзвичайного національного зібрання. 3. Федерально-державного парляменту, який складається з двох законодавчих палат: з земсько-державної палати і федерально-державної Ради. 4. Федерально-державного голови (або колєґіяльної директорії з трьох персон і заміщаючих їх). 5. Фед.-держ. міністерства. 6. Фед.-держ. суду. 7. Фед.-держ. контролю і 8. місцевих орґанів Фед.-держ. Управління.

В короткій замітці немає ніякої змоги докладно розглянути цю орґанізацію, збудовану на принціпах повного суверенітету народу, децентралізації, контролю і одвічальности перед народом і судом.

Маєтковий ценз для участи в виборах в Парлямент цілком одкинуто, але при виборах в Ф. Д. Раду заводяться плюральні голоси. Терміни чергових сесій парляменту установлені законом і часові перерви засідань не можуть тягтися довше трьох тижнів. Хто з членів Зем.-Держ. Палати і Фед.-Держ. Ради не прибуде в засідання без законних на те причин, той по суду підлягає карі, а при повторенні — виключенню з заміною другим депутатом. Палати мають право кооптувати в свій склад членів з вищою освітою в установленім числі. Випадок саботажу одної з Палат в законодатній роботі передбачено 77 ст., яка нищить таку можливість. Як коректив, Презідентові надається право в цих випадках звертатися до референдуму.

Федерально-Державний Голова або Директоріяльна Колєґія — це верховний орґан виконавчої влади, одвічальний перед Парляментом і перед Судом. Вибірається на 6 років, у віку не менше 40 років і з стажем не нижче 10-річної служби на відповідальних державних чи муніціпальних посадах. Є з цього правила про стаж виключки. Президент повинен належати до одної з христіянських реліґій. До Голови обірається один чи 2 кандідати. Коли з причин фізичної або психичної недуги Презідент (Голова) не може виконувати своїх обовязків, або коли виявиться його байдужість до служби, ослаблення здібностей, невідповідний державним інтересам напрямок роботи, нездатність — то з постанови Ф.-Д. Суду він звільняється з посади. В деяких випадках цю постанову виносить Об'єднане засідання обох Палат і Ф.-Д. Суду. Ф.-Д. Голові надається право апелювати до референдуму. 132 ст. проєкту передбачає орґанізацію Державного Трибуналу для Суду над Ф.-Д. Головою.

Міністерства пропонуються не на парляментарних, а на мішаних підставах. Ф.-Д. Голова подає в об'єднане зібрання Палат Парляменту на вакантну посаду міністра певного кандидата, якого призначає міністром тілько після ухвали його цим зібранням. Міністри зі свого складу вибирають одного за Голову Ради Міністрів і подають на затвердження Ф.-Д. Голови. Кожен міністр працює самостійно в межах закону. Установлено над міністрами контроль дуже великий. Палати можуть вимагати пояснень і робити розсліди. Міністри повинні давати пояснення в установлений термин. Одповідальність міністрів установлена перед Парляментом, перед Ф.-Д. Головою, Ф.-Д. Контролем, але-ж їм надано і найширше право оборони себе, як судовим шляхом, так і перенесенням питання на референдум.

Федерально-Держ. Суд, який комплектується в 1/2 з кандидатів, поданих Парляментами Земель; в 2/6 з палатських кандидатів в 1/6 призначається Д.-Фед. Головою, контролює конституційність виданих законів і роспоряджень.

Федерально-Державне становище окремих земель У.Н.Р. регляментується 234–257 ст. проєкту. Для них утворюється становище самостійної політичної одиниці, які установлюють суверенно свої внутрішні роспорядки на засадах демократичної республіки з додержанням принціпів росподілу влади: установчої, законодавчої, судової і контрольної, і правом при певних умовах зноситися з сусідніми чужеземними державами й укладати з ними міжнародні договори.

Проєкт конституції дає величезний матеріял для утворення остаточної конституції і, коли не буде прийнятим з поправками, то у всякому разі буде незамінимим зразком для дальнішої праці, яка цим проєктом упрошується як найбільше.

Не мало, одначе, в цім проєкті і недостатків. Такі праці вимагають додачі до них великих пояснюючих записок, з яких можно було-б бачити умотивування того чи иншого припису статті закону. Проєкт подає таку записку тілько до деяких статтей всього на 4 листочках. Через це багато в проєкті неясного, чому саме автор пропонує так, а не инакше.

Автор, без сумніву, як найбільше використав сумний досвід нашої практики з 1917 року, але, на жаль, не звернув уваги на національні добрі традиції. В проєкті є подробиці, які відносяться до орґанізації центральних установ і звичайно в основ. законах не фіґурують (напр. орґанізація департаментів міністерств), а є й такі статті, яким місце в пояснюючій записці, а ніяк не в законі, як, напр., 117 ст., що пояснює, яким повинен бути добрий Ф.-Д. Голова, і чому він не може бути безвідповідальним за порушення закону. Посилаючись на судові Уст. 1864 р., як на зразковий закон, автор проєкту в 272 ст. невідомо чому обмежує право суду користуватися законом згідно з точним змислом тексту його і пише, що "в випадках неясности і неповности закону та суперечности його иншим законам... льоґічне товмачення не може відбутись в напрямку поширеного товмачення закону." Судові установи, по закону 1864 р., в справах цівільних широко користувалися також правилам, що в законі обовязковий не тілько змисл його букви, а і все те, що льоґічно з його випливає і що спілкує з його доцільністю. Судова й Сенатська практика на сій підставі уявляють собою кращі сторінки в судовій діяльности і в розвиткові права, яке уявляє собою живий інститут, що повинен не одставати од життя і не гальмувати його, а помагати йому.

Полегчивши текст викиненням деталів і статей, подібних вище вказаний, можна буде зробити його більш зрозумілим, бо увага читача не буде обтяженою непотрібним матеріялом. Це дасть можливість лекше привести в систему ті частини, які такими подробицями розстроєні, попереносити статті в більш відповідні місця і скоротити майбутній закон.

Не можна не звернути уваги також на хиби, пороблені перекладчиками. Верховну владу вони в одних місцях звуть верховною, а в других „зверховньою". Між цими словами велика ріжниця, а тому виходить плутанина. Зверхній — той, що зверху — він може бути і не найвищим, а верховний — це завше найвищий. "Верховна" влада мусить бути означена тілько „верховною", а ніяк не зверхньою. Напр. в ст. 74, 122 і ин. сказано: — більшістю числа 3/4 „присутніх" в зібранні членів — це ясно. А в 119 ст. сказано: „при кворумі не менше 3/5 всих її (колєґії) членів... може ухвалити явним голосуванням більшістю 2/3 голосів всього числа членів данної колєґії." Таких перекладів не мало, а виходить з цього ось що: коли в колєгії 50 членів, то 2/3 буде 30 членів для кворуму, а 2/3 для ухвали — це буде 34 голоси, то-б то більше кворуму. З цього треба думати, що 2/3 треба од 30, то-б то 20.

Є й противоріччя, які треба одкинути. Забезпечуючи волю переконання, слова і свободу совісти, проєкт в 299 ст. установляє: „Всяка реліґійна пропаґанда якої небудь з вір забороняється під загрозою кари не меншої, як увязнення на півроку." Така стаття неґує одну з основних свобод і на підставі закону в такій неясній, але катеґоричній формі, можна було-б запакувати по тюрмах усіх попів, які о стілько добре служать і промовляють до душі, що їх богослуження уявляє собою найкращий засіб реліґійної пропаґанди.

Українське громадянство повинно бути без краю вдячним проф. Ейхельманові, що він попрацював над проєктом і подав йому таку роботу, після якої, коли не прийняти її з поправками, скласти конституцію У. Н. Р. буде дуже легко, бо і схема її, і зміст, і принціпіяльність, і ідейність, і одповідність реальним вимогам часу — уявляють собою в вище сказаній книжці велику дорогоцінність. Старого професора в його трудній праці на еміґрації вдохновляла думка:

Хай живе Самостійна, Незалежна Народня Україна!

Коли-б в молодих тілах українських діячів жила така молода й жива душа, як у старого професора, не був би український нарід в тому тяжкому становищі, в якому пробуває нині.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.


  • Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2009 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1938 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.