Воля (часопис)/1921/2/3-4/Україна

УКРАЇНА

Український Комітет в Бесарабії. По відомостях, які надходять з Бесарабії, кількість біженців з України що дня збільшується. Біженцями в Кішіневі засновано Центральний Український Комітет, який піклується про росташовання біженців, а також клопочеться й про инші потреби морального й матеріяльного характеру, що звязані з перебуванням на чужині. На надзвичайному засіданню Українського Комітету, де було заслухано доклад про ту роботу, яка зроблена комітетом, а також і накреслено плян найближчих завдань Комітету по допомозі біженцям, виступив з промовою відомий єврейський громадський діяч Тьомкин. Констатуючи тяжкий стан біженців, промовець між иншим сказав: „Коли до цього часу в Бесарабію прибули тисячі біженців, то треба чекати, що пізніще прибудуть десятки тисяч. Ніякі перепони не зупинять біженецької хвилі“. — На цьому-ж засіданню було постановлено організувати еміґраційне бюро.

Жіночий Український Комітет в Бесарабії. На останньому засіданню Жіночого Українського Комітету в Кішіневі було заслухано повідомлення члена комітету Левертова про закупку полотна на білизну біженцям. Полотно це придбано на гроші, які зібрано Жіночим Комітетом. Полотно передано в майстерню комітета для заготовки білизни.

Одеські гроші. Кішіневська ґазета „Новое Слово“ повідомляє: „Як відомо, в міській касі залишилося 800 тисяч одеських рублів. Користуючись обміном, міська управа рішила прохати перед урядом, щоби обмін цей робився по курсові один лей за рубель. Мотивує своє прохання міська управа тим, що одеські гроші забезпечені львівськими, котрі міняються державними й громадськими установами по 1 лею за рубель“.

Бюро праці при Українському Комітеті в Бесарабії. Ґазета „Новое Слово“ повідомляє: „За короткий час істнування бюро праці при Українському Комітеті зареґістровано 397 безробітних. За той-же час поступило вимог на 89 робочих, з них 34 получили роботу. По згоді з союзом фаховців по сільському господарству орґанізується артіль сільсько-господарських робітників. В артіль уже записалося 15 людей фахових, бувших кольонистів Херсонщини, та біля 100 людей некваліфікованих робочих. Жіночим Комітетом оборудована кравецька та шевська майстерні, які обслуговують переважно біженців. Майстерні ці розраховані на 100 робочих. В бюро праці поступають вимоги на працю не тільки з Кішінева, але й з міст Старого Королевства.

Об'єднання комітетської праці. В Кішіневі відбулося об'єднане засідання Центрального Українського Комітету, міського комітету й „Джойнта“. Обговорювалося питання про согласованність праці всіх громадських орґанізацій. Принята резолюція, згідно з якою в Центральний Український Комітет мусять війти по два представники від „Джойнта“ та від американської делєґації для переведення загальної планомірної праці, зберігаючи основні завдання кожної з орґанізацій.

Американці фотоґрафують українських біженців. В Кішінев прибув представник однієї з американських кинематографичних фабрик для фотографування біженців з України, які перебувають нині в Кішіневі. Фільми ці будуть демонструватись в Америці.

Ліквідація міністерства Бесарабії. Міністерство Бесарабії ліквідується. Директор Бесарабії Іонеску, зібравши всіх службовців міністерства, повідомив їх, що з 1-го квітня всі вони вважаються звільненими. Попрощавшись зі службовцями, директор міністерства Бесарабії Іонеску виїхав до Букарешту.

Старі знайомі. Старі знайомі — бувші гетьманці, знову потроху виринають, але на цей раз уже в більш скромних ролях, не претендуючи на порятунок України. Як повідомляє бесарабська ґазета „Новое Слово“, С. М. Гутник — бувший директор Російсько-азіятського банку в Одесі та міністр фінансів України при гетьмані Скоропадському, має на меті в найближчому майбутньому орґанізувати в Кішіневі велику банкірську установу, котра звяже (?) Бесарабію з промисловими та комерційними підприємствами Сходу та Заходу Европи, а також забезпечити (?) їй дійсний товарообмін.

Український Комітет та біженці Бесарабії. Скористувавшись перебуванням в Кішіневі генерала Лупеску, Український Комітет рішив послати до ґенерала делєґацію в справі звільнення заарештованих біженців Євреїв та Росіян. Турботи про звільнення останніх викликано особистими проханнями про звільнення, які надійшли до Українського Комітету від біженців з України — Росіян. Так надійшли прохання від сорокського духовенства та від де-яких, навіть, офіцерів-денікінців, інтернованих в концентраційному лаґері в Чупленах, і від багатьох инших. Український Комітет рішив задовольнити ці прохання й просити про підтримку прохання преосвяшенним Гурієм, котрий на це дав свою згоду. Депутація в складі преосвященного Гурія, рабина Цірельсона, В. Темкина та п. Санілевича побувала у ґенерала Лупеско, з котрим мала довгу розмову про долю заарештованих біженців. Ґенерал обіцяв вжити всіх заходів і по скільки можливо полекшити долю біженців, согласуючись з останніми наказами військового міністра та Голови Ради Міністрів.

Боротьба з російським театром. Кореспондент „Нового Слова“ з Тігіна (Бесарабія) повідомляє: „Місцева бриґада Сігуранци повідомила управу про заборону вистав на російській мові“.

В Українському Комітеті. Як повідомляє бесарабська ґазета „Новое Слово“, життя й справа допомоги біженцям в Бесарабії, в останній час значно поліпшали. Центральний Український Комітет росполагає великим помешканням в Кішіневі на розі Ільінської та Павловської вулиць, де розмістились всі відділи комітету (секретаріят, юридичний відділ, еміґраційне бюро праці і т. и.) і де для біженців мається величезна заля-почекальня, в котрій в години прийому вміщується до 200 і більше людей одразу. Безсумнівний лад сприяє більш швидкому й правильному обслуговуванню біженців. Дле найбільшої уваги заслуговують ті зміни, які зроблено в самій сістемі орґанізації справи допомоги біженцям. До самого останнього часу комітет, в більшости випадків, був позбавлений можливости оцінювати швидко й правильно степінь потреби того чи иншого біженця. Нині, крім загальної реґістрації в пашпортному відділі комітета, біженці реґіструються в так званих „Реліфах“, які з'орґанізовано 3—4 тижні тому. „Реліф“ (назва позичена з практики Америки й обозначає „допомога“), уявляє з себе свого рода „землячества“ біженців в осередку комітету. Великі міста, як Одеса, Київ, Умань, Єлисавет та инші мають окремі „Реліфи“, дрібні-ж міста та містечка, що росположені недалеко одне від одного, — об'єднуються в один загальний „Реліф“. Всі вони об'єднані в так званий „Центральний Реліф“, куди входять представники окремих „Реліфів“. Реґістрація по „Реліфах“ дає можливість новим біженцям зараз же находити в списках біженців з відповідної місцевости своїх родичів та знайомих. На випадок потреби біженець може негайно вказати осіб, котрі його знають і котрі можуть дати комітетові необхідні матеряли про нього: про його матеріяльний стан, про моральне обличча і т. и. Реґістрація по „Реліфах“ дає змогу делєґатам, які часто прибувають з Америки, Канади, Аргентини й з инших місцевостей, легко й швидко відшукати потрібних родичів, чи знайомих біженців. Й, нарешті, навіть на писанні запитання, які належить адресувати в „Центральний Реліф“, можна буде відповідати тим родичам та знайомим біженців, які мешкають в далеких краях.

Обов'язкова реґістрація біженців. На засіданню правління „Реліфу“ — Голти, Богополя, Ольвіополя та Голоскова обрано президію з трьох осіб і постановлено оповістити всіх біженців зазначених місцевостей про необхідність реґіструватися. Останнім терміном для реґістрації призначено 15-е квітня. Біженці, які до цього часу не зареґіструються, не мають права претендувати на яку-б то не було допомогу з боку „Реліфа“.

Поліпшення становища біженців у Бесарабії. Голова Українського Комітету був у ґенерала Алексіу, з котрим мав розмову з приводу полекшення долі заарештованих та інтернованих біженців. Голові Комітету пощастило добитись перевода біженців інтернованих в ляґерях в Чупленах та Котюжани-Маре, — в Кішінев, де вони будуть розміщені в касарнях на Подільській вулиці. Деякі з біженців будуть звільнені. З переводом інтернованих біженців в Кішінев становище їх значно поліпшає, через те, що Український Комітет получить можливість безпосередньо зноситись з ними й давати необхідну допомогу. В касарню будуть поміщені біженці всіх національностей.

Бездротовий телєґраф. Як повідомляє „Новое Слово“, згідно проекту орґанізації в Румунії бездротового телєґрафу, в Ясах мається на меті улаштувати, замісць існуючої нині обмеженої станції бездротового телєґрафу, нову поширену станцію для прийому повідомлень з самих далеких пунктів.

Особа, що прибула з Винниці, оповідає, що совітських військ коло польського кордону мало, але в глиб Поділля кількість військ постійно збільшується. Дисціпліна у військах досить велика, але жовніри дуже погано заосмотрені в харчі, навіть голодують і тому грабують населення. Красноармеєць денно одержує ½ ф. казенного хліба і горячу воду. Решту добувають у населення, і мимо всяких репресій вищого начальства. В армії в останні часи дуже поширюється ворожнеча поміж Українцями а Москалями. Ріжні комісари приїзжають до таких частин на „увєщеванія“ і говорять в такому стилю: — „У нас одна вєра, одна земля, зачєм же вам, товаріщі, соріться!“ Такі промови, розуміється, не впливають ні на одну сторону і національна ненависть з кожним днем розгоряється.

У Винницькому повіті 1 ф. цукру коштує 4000 рублів, 1 ф. сала 5000. В останні часи почали ходити гроші „керенки“. 1 руб. керенками коштує 3—4 гривні.

Секретарем Ц. К. комуністичної партії України іменовано відомого польського комуніста Фєлікса Кона.

Справа Сх. Галичини. Згідно з постановою виконавчої ради Ліґи Народів з 26. лютого, ґенеральний секретар предложив Раді послів проекти, що торкаються Східної Галичини. Ці матеріяли містять в собі 29 документів, що протестують проти системи військової окупації Східної Галичини, і ноту польського делєґата в Союзі Народів, проф. Ашкеназе, з дня 28. Лютого, що відпирає українські твердження.

На Полтавщині переводиться інтенсивна русифікація шкіл. Вчителів-Українців раз-враз усувають зі шкіл, як кару за ріжні придумані провини. Навіть офіціяльні комуністи-вчителі переслідуються, як що вони є Українці. У Полтаві арештували й вивезли до концентраційного табору в Харькові вчителів: Токаревського й Товкача.

Президентом Української Академії Наук у Київі вибрано, як повідомляють львівські газети, академика проф. А. Ю. Кримського.

Положення на Україні. Українська інтеліґенція, за виїмком тої, що війшла в склад комуністичної партії України, дальше бойкотує совітську владу. Говорить про це обставина, що оснований большевиками український Видавничий Інститут відчуває недостачу сил, бо так письменники як і публика стоять з боку від цього заведення. Також дається відчувати недостача учительських сил. Т. зв. „українізація“ полягає єдино на тому, що сотворені російськими большевиками комуністичні орґанізації частинно обсаджуються людьми „місцевого“ походження. Урядова партія: „Комуністична партія України“, на якої чолі стоять: Раковський, Мануільський, Блакитний, Шумський, Яковлів, Полоз, Приходько і другі, рахує всього 60 тисяч членів. Другою соціялістичною партією є „Українська комуністична партія“, яку урядові большевики зовуть „національно-большевицькою“. Члени тієї партії брали участь в повстаннях. Українські соціял-революціонери „визнають“ большевицький уряд, але в дійсности ведуть підпольну роботу проти нього. (За „У. В.“)

На Полтавщині був у березні місяці штрейк залізнодорожників, який обхопив весь полтавський район та тревав більше двох тижнів. Безпосереднім товчком до штрейку було безвихідне матеріяльне становище залізничників, яким не давано платні. Штрейк закінчився тому, бо большевики арештували силу найбідніших залізнодорожників та загрозили, що розстріляють їх, як що залізничники негайно не розпочнуть праці.

Переслідування української інтеліґенції на Вкраїні приняли вже такі форми, що в Харькові заклали спеціяльний концентраційний табор для арештованих українських інтеліґентів, котрик звідтіль „партіями“ вивозять в глиб Росії.

У Кам'янці-Подільському заборонили святкування Шевченківських роковин, хоч орґанізація свята велась культурно-освітними орґанізаціями.

На Полтавщині. За невиконання „розверстки“ в Брусилівській волості Кобиляцького пов. розстріляні селяне с. Пригарівка Петро Тристан — 62 років, х. Рибалки — Митрофан Рибалка — 30 років. 18. лютого цього року в Кобиляцькому пов. відомим там по своїй жерстокости комуністом Чесак в хут. Лісівці і Рибалки було розстріляно 12 селян із них: Петра і Івана Рибалків, Лісівця, Тихоненка і ин; одного із них, 17 літнього хлопця, перед розстрілом так побили, що із нещасного випали внутренности; — за те, що у цих селян переночував повстанський відділ. („Р. К.“)

В с. Козельщина Кобил. пов. розстріляно 5 чоловік і в тім числі одну вчительку „за петлюрівську аґітацію“.

В с. Грушівка Чигиринського пов. на Київщині Миколі Темному і ще одному селянинові большевики відтяли голови, насадили на піки і виставили на прилюдному місті. Обидва за підозріння в повстанню. („Р. К.“)

На Полтавщині, на пероні залізниці межи ст. Ганівка і Кобиляки, повстанським відділом Левченка розбито потяг з большевицьким кінним відділом.

Голова Кубанського Уряду п. Іваніс заключив договір з головою російського комітету в Варшаві п. Савінковим, про визнання самостійности Кубані й роспочаття спільної політичної акції. (Українпрес).

В Кам'янці большевики ліквідували Комітет допомоги потерпівшим від погромів, конфіскували все майно комітету й перед'явили всім членам його обвинувачення в проти-совітській діяльности. Частину членів большевики заарештували, а решта членів, спасаючись від террору, перебралася в инші країни.

З України прибув міністр єврейських справ Зільберфарб, котрий оповідає, що большевики обвинувачують „Культур-Ліґу“ в підтримці українського визвольного руху взагалі і з окрема в тому, що в свій час на урочистих зборах Культур-Ліґи в Київі під большевицькою окупацією відбулася велика маніфестація єдности цілей і стремлінь українського та єврейського народів.

Большевицька „влада“ суворо переслідує Кам'янецьку капелю за те, що вона в свій час з музикою зустрінула українське республіканське військо, яке звільнило Кам'янець Подільський від большевицької окупації. Всі члени єврейської капелі врятували своє життя тим, що еміґрували за кордони України.

Головний Повстанчий Комітет Волині та Поділля випустив відозву до „червоноармейців“, в котрій, вказуючи на повстання проти совітської влади по всій Росії, закликає переходити на бік повстанців. „Ми Вас поведемо в рідні Ваші хати, до рідних братів, сестер, матерів і дітей, — говориться у відозві, — ми Вас поведемо туди, де лежить награбоване добро Ваших батьків, ми Вас поведемо у столиці України й Росії, де повинні зібратися Ваші Всенародні Збори. Ми Вас поведемо туди, де живуть в роскошах ситі комісари й нагодуємо, одягнемо Вас, бо Ви голодні і голі. Так вставайте, приятелі. Скиньте з себе цю прокляту назву „красноармейця“, назовіть себе салдатами Руської Демократичної Республіки і вкупі з нами, українськими козаками, у похід на Москву, на комісарів. — В імя волі всього народу, в імя вашого і нашого щастя. Хай живе союз між вами і нами.

В околицях Кам'янця почалися бунти. В районі заштатного міста Вербовцях вибухло повстання. В повстанні брали участь селяне, змобілізовані повстанським Комітетом. На чолі повстанців став інжінєр Шиманський. Повстання дало невеликі результати з огляду на брак амуніції.

Румунські ґазети інформують про помітний параліч совітів на Україні. Про це оповідають особи, що прибули з Поділля до Галичини. В селах та містечках по Збручу начальники міліції вкупі з Командами, замкнувши свої канцелярії, повтікали за Збруч. В Жванці чекісти ходять переодягнені в цівільну одіж. В Борщові затримано двох комуністів, які признались, що служили у „совітів“, але через безнадійне становище большевиків вважали за краще своєчасно втікти.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.


  • Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2004 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1933 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 90 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.