Воля (часопис)/1920/4/Наемникам!
| ◀ Анґлія і Україна | Воля. Том 4 Наемникам! (В. Піснячевський) |
Україна (Ч.1) ▶ |
|
|
В. Піснячевський. |
Після того як завмерли безславно „На переломі“ і „Сміх“, змарнувавши скілька сот тисяч виданих Вашій компанії з державних фондів п. Макаренками спеціально для знищення „Волі“, Ви, отримавши ще 150.000 випустили одно-два числа „Боротьби“, де провадити Вашу роботу далі.
Читаючи черговий Ваш випад проти моєї особи в Вашій „Боротьбі“, я пригадав собі одну історію з Поалей-Ціоністом Гольдельманом. Приїхавши до Камянця підчас Директорії, п. Гольдельман надрукував в „Громаді“ і рос. „Под. Краю“ лист проти жидівських погромів. Тоді член, В. К. жидівського комуністичного фербанду в Винниці телєґрафував в Київ, що „Гольдельман працює в Камянці в Петлюрівських газетах, на котрих мається заголовок „бий жидів“. Телєґрама була надрукована в Київський большевицький пресі і викликала цілу серію статей про „чорних круків“ — Гольдельмана – Ревуцького. Коли автора Винницької телєґрами п. Арша запитали, на що він таку брехню телєґрафує, він відповів, як щирий комуніст: „як це і брехня, я все ж добре зробив, бо всі „Поалей Ціон“ контр-революціонери“…
У Вас, панове, немає і цього оправдання. Бо Ви навіть не комуністи. Ви свідомо, зі злоби і особистої ненависти брешете. Ви просто — „приший коняці хвіст…“ сьогодня у Василька, завтра у Винниченка, вчера у Макаренка, а після завтра ще у кого небудь. Полемізувати з Вами — все рівно, що горохом об стіну кидати: себе тілько принизить! Бо Ви знаєте, що Ваші слова це є тенденцийна, ганебна брехня. Але в гнилій атмосфері еміґрації кожда сплітка находить собі адептів. І перше, ніж перейти до методів „котячої „педаґоґіки“, в останій раз апелюю не до остатків Вашої чести і совісти, а до того громадянства, котре Ви свідомо вводити в блуд!…
Тоді як Ви, п. Вітику, стоючи у влади разом з Темницькими, Бачинськими, змарнували на міліарди народного добра, я, отримавши невелику позику — може міліонну частину в порівнанню з розтраченим і розграбованим вами, чесно і видкрито веду ось уже більше року своє діло. Що і у кого я позичив — це моє діло і того, хто позичив мені. Коли б це навіть і уряд був, він істнує і, як самі кажете, тілько дякує мені; не за напрям, бо це те ж чергова Ваша брехня, а за те, що я громадським діячам, роки в большевицькому льоху просидівшим, посилкою річних комплектів „Волі“, світ трохи відкрив.
Свідомо брешете Ви, що мав або маю „міліони чужої валюти“. Ви іначе зо мною балакали би, тоді. Ваші аґенти і Ви самі добре знаєте, що за перших півроку істнування „Волі“ я одержав заробітку… 3500 кор. Нахабно брехливо приплутуєте Ви до „Волі“ і Ліпінського, і Біленького, і Трохимовича. Хомики, В. Кушнірі і Ко самі розберались в справах Трохимовича і краще за мене знають, як діло було.
Так же нахабно брешете Ви про якійсь „мікстури“ (! ? ! ?). Останній шмаровоз знає, що мікстура в аптеці готовиться, а не на ероплянах возиться. Также подло і нахабно брешете ви про якусь торговлю медікаментами, аеропланами, і т. и.
В той час, коли Вітики і ко. руйнували армію, морили народ тіфами, я, лежачи вже в тіфу сам, через проф. Заболотного примусив уряд асігнувати в розпорядження кооперативів і берл. відділу укр. чер. хреста гроші на закупку медікаментів. Частина з цих медікаментів (20.000 доз неосальварсана) була доставлена моїм льотчиком в Камянець, за що ні льотчик, ні я не тілько грошей, а навіть подяки не отримали. Міністерство пропонувало мені особисто взятись за закупку, але я катеґорично зрікся цеї чести і дав згоду тілько в комісію по закупці ввійти (крім мене др. Галін, др. Холодний). Так само дав я згоду допомогти і в закупці майна комісією міністерства преси. Але прибувши після комянецької катастрофи за кордон, всі документи по цій справі здав в Берліні представникам уряду (росп. від 3. січня ц. р. за No. 3). Бо нікуди було то майно посилати, одержавши тілько позику на власне видання згідно з розпорядженням уряду (No. 77/479/1051), за котру я зобовязався був видати до розпорядження міністерства преси майже увесь наклад тижневика для експедіції на Україну.
Ви брешете подло і гидко, що нібито Стасюк збирався мене вішати. З Мик. Стасюком ми з 1905. р. старі товариші по петроградській роботі. Моя критика його як громадянина не мішає мені любити і поважати його як дуже порядну і гарну людину. І відносини у нас були завсігди як найкращі.
Ви пишите, що я виступав проти Жука через те, що він мені дав гроші а проти Мартоса через те, що Мартос не дав…
Вибачте панове, що я відкрию один секрет; але в „Волі“ в моїй відсутности, понаітїю трьох добрих духів — Олеся, В. Кушніра, В. Мурського — п. Хомик написав першу замітку проти Жука (ст. 141., ч. 3. т. 1-й 1920 р.). Приїхавши і прочитавши її, я викинув її до коша. Але після того, як побачив, що користучись безвільом Хомика, Кушніри провоцірують його на руйнацію „Волі“, я, стиснувши зуби, надрукував її. А далі мусів вже ліквідувать наслідки моєї помилки. Так же було і з Мартосом. Після того, як він Вам зрікся дати гроші, теперішний редактор Вітика Хомик, під діктовку тих же духів, написав дражливу замітку проти Мартоса (т. 5. ч. 5. 1919 р.). Щиро поважаючи здоровий природний розум Жука, я ще перед тим в Камянці різко виступав проти нього, як фактичного мін. зак. справ. Бо рахував, що на инших посадах може він і був би золотим чоловіком. Але для міністра йому бракувало освіти. Так же щиро не поважаючи природні дефекти Мартоса, я з приїзду до Камянця, в докладах громадським діячам, виступив різко проти його фінансової політики за кордоном, що робив і далі цілком об'єктивно. Ніяких заборон de facto Мартос на гроші за проданий мною урядові мій аероплян не накладав і не міг накласти; так само і на позику для „Волі“; потрібував тілько ранійш передати спис видатків по попередній позичці, що я і зробив.
Ви пишете, що я „крутився коло „Думських Вістей“. І разом з тим, хоч і не всі може, добре знаєте, що вкупі з В. Доманицьким і М. Хотовицьким, я заснував цю газету і редагував її, що разом з покійним В. Хвостом, П. Чижевським та ин. я орґанізував парламентські українські фракції в 1-й і 2-й Держ. Думах, що з під мого пера, або з під мої редакції вийшла не одна депутатська промова, не одна інтерпелляція, не один законопроєкт або відозва!
Ви хочете задушити „Волю“, нікчемні неврастеніки і ледарі, колесом революції розчавлені на великі дорозі і житьом викинуті на Віденський смітник. А що Ви зробили на ті сотні тисяч, що отримали через Макаренок з військового фонда: „Сміх“ утворили і слабого безвільного Олеся в багні своїх помийниць утопили. Що ви зробили з тими 700.000[1] корон, що отримали на видавництва противозаконо від фін. агента? Видали листок в 4 стор. А грошей чорт має вже давно!…
Вітик пише, що я є людина безграмотна чи малограмотна. В „практичні політиці“ може і так. Бо по прихожим Василька не вчився! І ні в яких прихожих і зараз не буваю.
Я не буду згадувати про инші Ваші дурниці, як нпр. про те, що я ходив „в адміральському мундурі“, про те, що мене колись хтось звідкись викидав, що я шантажірував Василька, що мене вигнали з „Трибуни.“[2]
Я спинюсь ще тілько на одному вчинку комп. Вітика, Хомика et cet.
Ви дозволили собі, мої панове, найтяжчий, найганебнійший вчинок — тяжко образити у своїм листкові мою дружину, жінку — ні сном, ні духом неповинну в непорозуміннях моїх з Вами. Тому я мушу від слов перейти вже і до діла. І иншими методами почати навчання Вас громадській моралі, громадській етиці…
Ще два слова до читачів. Маю надію, що громадянство вибачит мені і те, що доводиться збавляти папір на боротьбу з цими нікчемностями, і деякі не зовсім парляментарні вирази. Де хто з читачів це розуміє. Принаймні один з найповажнійших українських громадян і письменників пише мені: „…За любки пречитую числа „Волі“. Єдине, що часами мені не по душі — непарляментарні вирази. Правда, розумію добре, що на с-них с-нів тяжко знайти иншої назви!…“
Маю надію, що і инші читачі зрозуміють мене і вибачать мій тон і характеристику колись цісарсько-королевських соціал-провокаторів, а тепер слухляних наймитів першого ліпшого авантюріста.
- ↑ 100.000 нім. марок і 1300 долярів виданих Вам.
- ↑ „Трибуна“ між иншим і стала добре через те тілько, що я передав до розпорядження мого кол. співробітника по „Од. Мисли“ Саліковського весь техничний апарат цеї ґазети і „Наш. Села“. В моїм розпорядженню є ще й досі лист С-ского, де він дякує мене за це і прохає забути наші тимчасові непорозуміння і вернутись до роботи в „Трибуні“; чого я не зробив.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|