Воля (часопис)/1920/3/1/За рік
| Воля, Т. 3, Ч. 1 під ред. Віктор Піснячевський За рік (Віктор Піснячевський) |
Звязок і сполука народів ▶ |
|
|
|
В. П. |
Сьогодня скінчився рік з дня народження нашого тижневика.
Тяжкі матеряльні, а ще тяжчі моральні перешкоди подолали ми за цей рік. Росіяне засновують за кордоном часопись за часописью. Скілька ґазет в Парижі. Скілька в Празі. Цими днями почне виходити дві щоденних нових російських часописі в Берліні. А ми — з претензіями на самостійність — ледви дотягли до року один технично-грамотний тижневик на чужині. В тяжких муках родився він. Ще в тяжчих істнував та мусить істнувати далі. За рік він підтримав багато безробітної інтеліґенції. „Воля“ не була і не є партійним орґаном. Ми давали змогу на її сторінках висловлюватись всім, хто приходив до нас з чесним заміром, з щирим серцем. Ми старалися, щоб „Воля“ була парляментом громадського голосу, рупором громадської совісти. Нам закидають помилки. Не грішить тілько той, хто нічого не робить. Нам закидають і зараз жовчність нашої критики. Але жовч є великий дезінфіціруючнй фермент. Без неї в орґанізмі починаються гнилостні процеси. Жовч убиває гнилостних бактерій. Багато їх трупів на нашій душі. Але совість наша перед нацією чиста. Колиб був громадський орґан тут або там на Україні — парлямент, сталий уряд, преса, — миб не брали на себе сміливости тут на чужині роскривати національні рани. Але коли того орґану майже не було — ми мусіли взяти не себе ініціативу чистки Авгієвих стаєнь. Тепер навіть ті, хто найбільш нам докоряв за різкість тону — наші ідейні вороги, в далеко більш різкому тоні повторюють нашу дезінфіціруючу роботу.
Але нищачи нездорові елєменти, ми увесь час кликали до єдности, до консолідації здорових національних сил во імя загально-національних інтересів.
Новий рік застає нас знов „перед розбитим коритом“: Українська державність волею судьби знов перетворилась в фікцію. Але це нас не страшить. За рік нашого істнування наша національна справа у всіх галузях свого життя зробила колосальний крок вперед. Нації, як і люде, не знаходяться „під лопухом“. У кождої нації мусить бути і свій девятимісячний період, і своє дитинство, і своя громадянська зрілість і мужність — період державности. Щоб наш темний, напів грамотний мужик доріс до національної свідомости, потрібні були не тілько акушерські кліщі гетьманських карательних експедіцій, чужинецькі навали большевиків, денікінців, знов большевиків, а тепер Поляків і в четвертий раз большевиків — потрібно було давно нечуваної революції. При слабості майже відсутности національно-освідомленої інтеліґенції, при повній її політичній невихованости, наш народ по дорозі до державного самостійного життя за остатній рік зробив ґіґантський крок.
Ще більший крок зробила Україна за цей рік в міжнароднім життю.
Розповідають анекдот про одного російського генерала з Грузин Чавчавадзе, як він, угледівши в зоологічнім садку орла, строго запитав свого адютанта:
— Що то за птиця!
— Орел, Ваше П-ство!
— Як, російський! А де ж у нього друга голова?!?…
— Никак нєт, Ваше П-ство! Ето турецкій!
Ї генерал повірив і задовольнився!…
Ще перед двома роками хвалена культурна Европа стілко-ж розумілась в українській справі; скілько генерал Чавчавадзе в орнітольоґії.
Ми багато критикували нашу дипльоматію за її безграмотність, пажерлевість, лінивство. І далі не перестаємо цього робити. Але разом з тим мусимо признати, що за цей рік в ділі інформування культурного світа про нашу справу наша дипльоматія багато зробила. Ще більше зробив безперечно самий хід подій, що постійно приковував увагу Европи до України.
І не вважаючи на надзвичайне погіршання ситуації там на Україні, ми міцно віримо в те, що це тілько хвилево. Бо народ український родився під щасливою звіздою: після торішньої катастрофи, коли вся наша державність трималась тілько на колесах скількох вагонів, а на чолі державного потягу стояв такий машініст як Мартос з Шевцями і Макаренками в ролі оберкондукторів — нам нестрашні тепер ніякі іспити.
Період Директорії був власне періодом Керенщини з першої стадії російського большевизму з його демаґоґічно-руйнуючою партійною сектанщиною. І коли Керенський впав, а Петлюра утримався коло влади, то це не його особиста заслуга — це є покажчик національної живучости українського руху, котрий на гребні своїх буйних хвиль переніс Петлюру через денікінські і большевицькі ріфи.
Зараз мусить початись період державної творчости, з теріторії одного повіту, двох; але мусить початись. Хто його знає — може щаслива судьба знов хотіла звузити сферу державної роботи нашого недосвідченого і в чорній роботі будування ще ще нескушенного державного апарату. — І справа на фронті, як сповіщають часописі, так ніби поліпшується.
Росію спасають від чужої інвазії її величезні простори. В безмежних Московських болотах застряг геній Наполєона. У нас, крім безмежних просторів, є економична одноманітність нашого села, його міцна любов до рідної земельки, що з просторів рідного села поширюється вже на простори всеї України. Не даром наш державний трезуб похожий на вила. Рік тяжкої, в примитивних умовах життя, боротьби з чужинцями доказав, що цей знак стане символом відродження української мужичої нації, символом його примитивної боротьби за істнування. І як колись перед боєм Константину хрест привидівся з золотим подписом „сим побєдиши“ так і зараз наш державний знак стоїть перед нами з тою заповідю. І під знаком віри в непереможну силу відродження нашого народу ми починаємо свій новий рік тяжкої праці.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|