Воля (часопис)/1920/2/7-8/Національні Держави Сходу і Східня Европа
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Воля, Т. 2, Ч. 7—8 під ред. Віктор Піснячевський Національні Держави Сходу і Східня Европа (Макар Кушнір) |
|
М. Кушнір-Якименко.
Три роки тому назад в хвилях революції почали будувати бувші поневолені Росією народи свою державність. Керовником цього руху була безумовно Україна. Вона першою проголосила (10. до 23. червня) свою державність і примусила російський уряд стати на шлях визнання права народів на автономний лад.
В вересні 1917. р. Українська Центральна Рада скликала з'їзд усіх народів бувшої Росії і, не довіряючи вже російському суспільству, добилася спілки всіх народів для боротьби за національну державність, домагаючись тоді перетворення бувшої Росії на федеративну спілку держав. У Київі для цього була з'орґанізована Рада Народів, яка і проістнувала до того роспаду Росії, що неминуче мав наступити в наслідок імперіялізму та утопізму керовників російського суспільства, хоч правда Російська Установча Рада перед своїм розгоном большевиками нарешті зрозуміла була тодішню ситуацію і проголосила Росію федеративною Республикою, сподіваючись цим запобігти її роспадові.
Російський Совітський Уряд став теж на цей шлях і, бажаючи зберегти ніби свою спадщину, вже більше двох років „огнем і мечем“ приневолює національні держави Сходу Европи приєднатися до Російської Радянської Федеративної Соціялістичної Республики.
Але національні держави, що поясом оточують Радянську Росію від Балтику до Чорного Моря, рішуче і непохитно боряться за свою волю та Суверенну Державність.
На жаль в тій боротьбі національні держави не йдуть спільним шляхом, і через те вона ще й досі не дала тих наслідків, на які всі вони сподіваються.
Як відомо в результаті Бресть-Литовського мирового трактату, Україна була визнана центральними державами цілком правно суверенною державою, а трохи згодом були визнані фактично Фінляндія, Грузія, Азербайджан, Вірменія. Дон, Кубань, Литва, Латвія, Естонія і навіть в деякій мірі Біларусь та Північно-кавказька Республика.
Україну в свій час визнала була також і Радянська Росія, що зафіксовано під час російсько-українських мирових переговорів у Київі літом 1918. р.
І навпаки в наслідок перемоги держав Антанти всім національним державам, правда в цілком иншому порядку, довелося повторити ту еволюцію, що відбулася в 1917. році.
З початку великі держави признали тільки автономію кавказьких та балтійських держав, дальше вони визнали ці держави de facto; але до фактичного визнання инших держав ще так і не прийшло, хоч в 1917 р. Україну визнавали і Анґлія і Франція, пославши до Київа своїх офіціяльних представників панів Табуіса та Баґґе.
Нині наступив останній акт тої траґедії, яку ми переживаємо вже три роки. Польська Республика спільно з Україною бажають примусити Росію капітулювати і поставити увесь світ перед фактом її роспаду. Національні держави ясно розуміють, що все російське суспільство на протязі віків так звикло до ідеї Великої Росії, що між Росіянами не можна знайти ні одної політичної партії, яка добровільно згодилась би на визнання суверенности усіх держав за винятком Фінляндії та Польщі.
Отже тілько тісний військовий союз та спільна боротьба примусить Росію відмовитися від вікового імперіялізму.
На це ми маємо безліч прикладів — сьогодня Росіяне визнають Україну, завтра балтійські держави або кавказькі, коли до того змушує їх чужоземна сила — а через деякий час вони окупують туж Україну або кавказькі республики, коли обставини міняються.
Нам здається, що необхідно всім національним республикам, використовуючи чужоземну допомогу, все-ж покладатися тільки на власні сили, бо великі держави не мають раз назавжди встановленого політичного курсу і їх допомога не може бути повною ґарантією суверенности національних держав.
Ми знаємо, що балтійські республики а також кавказькі договорились були між собою до певних союзних відносин, а нині до згоди прийшли Польща і Україна.
Тепер на чергу дня поставлена проблема союза всіх національних держав від Балтику до Чорного моря. Коли це буде зробленим, то за допомогою великих держав цілком можливо було-б на завжди забезпечити себе від російського імперіялізму і добитися правного визнання суверенности всіх тих республик, що вже три роки боряться за свою волю.На жаль на перешкоді до такого тісного союзу є імперіялістичні тенденції в деяких польських керуючих колах суспільства. Але нам здається, що в будуччині великі держави через Мирову Конференцію та Ліґу Народів могли би залагодити ті територіяльні спори, які маються поміж Литвою, Білорусією та Україною з одної сторони і Польщею з другої.
Нині-ж, коли ми всі поставлені перед ділємою: чи відбудовання Росії, чи її роспад — необхідно всім державам фронтом єдиним станути спільно з Польщею проти Росії, щоб принаймні хоч військовою силою добитися вирішення в недалекій будуччині проблєми Східньої Европи на основі самовизначення народів.
Ми пригадуємо, що в Парижі на протязі всього 1919. р. істнував бльок делєґацій на Мирову Конференцію від усіх національних республик, і цей бльок нераз виступав спільно на конференції в обороні суверенности всіх тих держав. Отже завданням українських дипльоматів є дуже велика і почесна роля добитися орґанізації військового союзу всіх держав від Балтику до Чорного моря.
Я пригадаю, що літом 1919. р. в Парижі деякі румунські і польські діячі робили спробу орґанізувати балтійсько-чорноморський союз і запрошували до нього і представників всіх національних республик. На жаль тоді з ріжних причин до такого союзу не прийшло.
Але тепер військові події на Сході Европи і міжнародня політика конче вимагають його орґанізації, бо тільки цей союз буде реальною ґарантією будуччини всіх держав, що мають до нього вступити, і тільки через нього Ліґа Народів примушена буде прийняти в свій склад всіх участників балтійсько-чорноморського союзу народів на рівноправних умовах.
Можна з певністю сказати, що утворення цього союзу остаточно ліквідує в Польщі тенденції деяких польських реакційних феодальних та промислових кол порозумітися з подібними-ж Росіянами коштом своїх сусідів, як також проєкти инших ґруп суспільства до приєднання до Польщі українсько-білоруських та литовських земель на федеративних підставах.
Балтійсько-чорноморський союз примусить польські керуючі кола стати на шлях щирої підтримки суверенности своїх сусідніх держав, щоб спільно з ними нарешті утворити такий мур, який зупинив би назавжди і войовничий російський імперіялізм.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах.
|