Володар/Як треба оминати підлесників

XXIII.
ЯК ТРЕБА ОМИНАТИ ПІДЛЕСНИКІВ

Не хочу поминути найважливішого розділу про хибу, перед якою володарям важко вхоронитися, коли не є дуже мудрі або коли не вміють дібрати собі добрих дорадників. Говорю про підлесників, яких при дворах повнісько. Бо люди так милуються у своїх власних речах і так часто себе дурять, що з важким трудом бороняться перед цією заразою. А як хочуть оборонитися, то грозить їм небезпека бути погордженими. Іншого способу, щоб оминути підлесливість, немає, як тільки переконати людей, що вони не ображають тебе, коли говорять тобі правду: але ж, коли кожен може сказати тобі правду, тоді ти тратиш пошану. От тому, мудрий володар повинен триматися третього способу: вибрати у своїй державі мудрих людей і тільки їм дати волю говорити правду й тільки про ті речі, про які він їх питає, а не про інші. Але в кожній речі повинен звертатися до них, вислухати їх думки, а потому постановляти самому по своїй вподобі. І до цих порад, і до кожного дорадника відноситися так, щоб кожен бачив, що чим свобідніше говорить, тим радніше порада буде прийнята. Крім тих, не слухати нікого, йти за раз обдуманою постановою й бути непохитним у своїх рішеннях. Хто робить інакше, той або пропадає через підлесників, або часто зміняється через змінливість думок: а це спричиняє, що його мало шанують. У цьому випадку хочу навести один сучасний приклад. Отець Лука, дворянин теперішнього імператора Максиміліяна, говорячи про свого пана, сказав, що він хоч і не радиться з ніким, то ніколи нічого не робить по своїй вподобі. А це тому, що він держався протилежного до вище поданого способу поступовання. Імператор, це людина скрита, нікому своїх планів не зраджує й не засягає в нікого ради. Та коли він свої плани починає здійснювати, коли починають їх розуміти й пізнавати, тоді ті, що його оточують, починають цим плянам противитися. Тоді, без спротиву він занехує їх. Із того виходить, що те, що він робить одного дня, на другий день нищить. І ніколи не знати чого він хоче, або що думає робити, а на його постановах не можна опиратися. Тому володар повинен завсіди когось радитися. Але тоді, коли хоче він, а не хтось інший. Навпаки, кожному мусить відібрати відвагу, щоб йому давав раду, коли він про неї не питає. Але він мусить обширно питати, а потім про ті справи терпеливо вислухати правди. Не тільки те, а як запримітить, що хтось із пошани не говорить йому правди, то повинен дати йому пізнати своє невдоволення. Дехто думає, що неодин володар, якого мають за розумного, по своїй вдачі таким не є, а видається розумним тільки тому, що слухає ради тих, які його оточують; вони безсумнівно помиляються: бо це загальне й непомильне правило, що володар, який сам не є мудрий, не може мати добрих дорадників. Хіба, що вже доля дасть йому одного, у руках якого була б уся керма держави і це був би чоловік дуже мудрий. У цьому випадку могло б бути, що уряд володаря буде добре кермований. Та це тривало би коротко, бо такий міністер незабаром забрав би у володаря державу. Але шукаючи поради в багатьох, володар, що не є мудрий, ніколи не матиме однозгідних рад, а сам не зуміє узгіднити їх. Кожен же дорадник думатиме про свої власні інтереси, а володар не зуміє того направити, ні пізнати, інших же не потрапить знайти, бо люди завсіди будуть для тебе лихі, коли конечність не зробить їх добрими. Отож, висновок такий: добрі ради, від кого вони не походили б, повинні зроджуватися з мудрости володаря, а не мудрість володаря з добрих рад.