Володар/Скільки в людських ділах залежить від долі і яким робом протиставитися їй
< Володар
◀ Чому володарі Італії втратили свої держави | Володар пер.: Михайло Островерха Скільки в людських ділах залежить від долі і яким робом протиставитися їй |
Заклик до визволення Італії від ворогів ▶ |
|
XXV.
СКІЛЬКИ В ЛЮДСЬКИХ ДІЛАХ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ДОЛІ І ЯКИМ РОБОМ ПРОТИСТАВИТИСЯ ЇЙ
Я знаю багато людей, які думали і думають, що доля і Бог так кермують справами світу, що люди зо своїм розумом не можуть їх змінити, не маючи на те ніякої ради. І тут можна би прийти до висновку, що неварто багато мозолитися над тими справами, тільки дати себе вести долі. Ця думка найбільше поширена в наших часах завдяки великим змінам, які бачилося і бачиться кожного дня і які перевищають усі людські припущення. Роздумуючи над цим, я й сам, інколи, в дечому схильний до тієї ж думки. Проте, не можу допустити, щоб наша свобідна воля зовсім нічого не значила; я гадаю, що хоч фортуна й може бути панею наших діл, але тільки на половину, даючи нам змогу орудувати другою половиною або майже половиною. Мені хочеться порівняти долю з бурхливою рікою, яка в часі повені заливає рівнини, вириває дерева, руйнує хати, забирає з одного місця землю й несе на інше; кожен перед нею утікає, кожен уступає перед її люттю і не може ніяк припинити її руїнного гону. І хоч так є, то все таки люди, коли приходять погідні часи, забезпечуються греблями, гатями так що як знову буде підноситися ріка, то або поплине каналами, або її напір не буде вже такий нагальний, ані такий шкідливий. Таке ж буває і з долею. Вона виявляє свою потужність там, де немає зорганізованої сили, яка оперлася б їй; вона туди спрямовує свій напір, де знає, що немає гатей, ні гребель, які її зупинили б. Як ви приглянетеся Італії, яка є тереном згаданих змін, і причинам, які дали почин до цих змін, то побачите, що Італія це поле без гатей і без гребель. Коли б вона була відповідними зарядженнями підготована до опору, як Німеччина, Еспанія, Франція, то вилив не зробив би тих великих спустошень, які бачимо, або й зовсім не стався б. Цього мабуть вистачить, що торкається того як протиставитися долі взагалі. Та коли б я захотів зупинитися на подробицях, то постарався б вияснити, як це воно буває що володар, який нині тішиться успіхом, завтра кінчить руїною, при чім не бачимо, щоб він міняв свою вдачу чи якусь прикмету. Думаю, що це зроджується по перше з причин, про які попередньо обширно говорилося, а саме, що той володар, що увесь спирається на долю, коли вона зміняється, кінчить руїною. Думаю теж, що володар має щастя, коли поступає згідно з вимогами часу; немає, коли поступає незгідно з вимогами часу. Бо люди всякими шляхами доходять до ціли, яку кожен має перед собою, себто, до слави, до багатства. Й ідуть до цієї ціли один обережно, другий настирливо, — один ґвалтом, інший хитрощами, один терпеливо, інший непогамовано. Кожен отими всякими способами може дійти до мети. Одначе, бачимо, що з двох, які змагають до ціли однаковим шляхом, один доходить до неї, другий ні. То бачимо, що з двох, які доходять, змагають протилежними способами, один обережно, другий настирливо. Все те залежить від нічого іншого, як від потреб даної хвилини, до якої вони у своїх поступованнях пристосовуються або ні. Це ж є причина й того, як я сказав, що двох, які хоч поступають неоднаково, осягають ту саму мету; а з двох, які поступають однаково, один осягає ціль, другий ні. Тут є й ріжниця в оцінці того, що є добре, а що зле. Коли володареві, який володіє зобережна й терпеливо, часи й обставини сприяють, тоді система його володарювання є добра, все йому йде гаразд; коли ж часи й обставини зміняються, тоді він кінчить руїною, бо не зміняє способу свого поступовання. Немає такого мудрого чоловіка, щоб умів пристосуватися до цього: бо не можна оминути того, до чого наша вдача нас схиляє; бо як хтось ішов щасливо одним шляхом, то не можна переконати його, що було б добре той шлях покинути; бо людина обережна не потрапить поступати ґвалтовно, коли приходить час, що цього вимагатиме, тому й кінчить упадком. Якби вдача змінялася так, як зміняються часи й обставини, то щастя не покидало б нас. Папа Юлій II у всіх своїх чинах поступав ґвалтовно, а часи й обставини так відповідали його способові поступовання, що він завсіди осягав щасливо свою ціль. Возьміть під увагу його перший похід на Больонью, ще за життя Джіованнія Бентіволья. З того походу Венеціянці не були задоволені, а й еспанський король звернув увагу Франції на той похід. А він, усе таки, з властивою йому брутальністю і ґвалтовністю став особисто на чолі того походу. Цей поступок збентежив Еспанців і Венеціянців, які й не ворухнулися: останні зо страху, а Еспанці тому, що бажали відзискати все королівство Неаполь. А з другого боку, французький король, побачивши, що папа виступив у похід, і бажаючи мати в нім приятеля, щоби покорити Венеціянців, не відважився відмовити йому свого війська, боючися образити його. Тож Юлій своїм ґвалтовним посуненням осягнув те, чого ніякий інший папа з усією людською мудрістю був би не осягнув. Бо якби він зволікав виступити з Риму, аж не починить усіх конечних приготувань, як це був би зробив усякий інший папа, ніколи не вдалося б йому те, що осягнув. Французький король знайшов би тисячу викрутів, а інші нагнали б йому тисячу страхів. Не говорю вже про інші його чини всі до себе подібні, які всі пішли йому добре. Коротко його життя не дало йому часу зазнати неуспіхів. Бо коли б прийшли часи, що він мусів би поступати обережно, то він скінчив би руїною: бо ніколи він не покинув би того способу поступовання, до якого його схиляла його вдача. Закінчуючи, скажу, що коли доля є змінлива, а люди вперто держаться своїх способів, то матимуть щастя тільки тоді, коли узгіднять їх із своїм часом; як неузгіднять, — щастя не матимуть. Я міркую, що краще бути ґвалтовним, ніж поступати обережно. Бо доля, це жінка. І конечним є, щоб її скорити собі, її бити і штовхати. Звичайно, оці легше її перемагають, ніж ті, що поступають зимно. Тому, доля, як жінка, завсіди є приятельною молодих, бо вони менше обачні, а більше ґвалтовні і з більшою відвагою верховодять над нею.