Вибір поезій (Федькович, 1922)/Пречиста Діво радуй ся Маріє!

Вибір поезій
О. Федькович
Пречиста Діво радуй ся Маріє!
• Інші версії цієї роботи див. Пречиста Діво, радуйся, Маріє! Берлін: «Українське Слово», 1922
Пречиста Діво радуй ся Маріє!

У сине море сонце ясне тоне,
І своє світло ніби кров червоне
 По всій країні доокола сіє, —
А там зазульку в гаю десь чувати,
А там звіночок став селом ковати,
 Там в борі вітер листьом шелевіє:
 Пречиста Діво радуй ся Маріє…

 Пречиста Діво радуй ся Маріє!
Он молод жовняр ляг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві,
 Розстрілен нині, бо — самий не вміє…
Камратя яму темну му вкопали,
І на спочинок бідного в ню склали;
 Уже не скаже, як звінок запіє:
 Пречиста Діво радуй ся Маріє…

 Пречиста Діво радуй ся Маріє!
Під плотом сіла удовиця мати,
До себе тулит бідне сиротяти,
 І плаче ревне, серденько їй мліє, —
Ба вже не плаче, вже і не голосит,
Склонила голов, більше не підносит,
 Зірниці плачут, а звінок німіє…
 Пречиста Діво радуй ся Маріє.


 Пречиста Діво радуй ся Маріє!
Там онде блудит сплакана дитина,
Без тата, мами, бідна сиротина,
 Нічо не їло, душечка му мліє, —
І хоче в хату бідна навернути,
Господар псами тровит єго, чути:
 Верескло, впало, кров ся зніжки лїє…
 Пречиста Діво радуй ся Маріє.

 Пречиста Діво радуй ся Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю душу,
І чути мушу, і дивити мушу,
 Що тут на світі, ах тутки ся діє!
Да як до гробу зложут моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло,
 Де нич не плаче, де усе німіє, —
 Пречиста Діво радуй ся Маріє!