Україна.
Україно, Запороже, годі вас забути,
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті траві шовковії славні степи криют,
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миют,
Де стада ржут, де соколи, де вірли співают,
З буйним вітром у заліжку козаки літают.
Хто-ж то може знов забути могили, кургани,
Де козацтво українське, славні атамани
Свою славу сном провадят, славов серце гріют,
А ті думи богатирскі так то гарно піют,
Що аж тут ся відзивают, що аж тут їх чути, —
Україно, Запороже, можна вас забути? —
Онде грає жвавий хлопець у торбан весело;
Онде дівча йде по воду, думку й'кус завело;
Там сопівка пригріває ніби соловіє,
Що там в гаю калиновім піє все та піє;
А там бжілка злотокрила думно си співає,
Обмучилась медівницев, ледви що вертає.
Глянь там далі на прикмету: думаш, там соколи?
Ні, там славні чумаченьки возя з Криму соли.
От диви ся, вже і стали, вже й воли пустили,
Вже і ватра запалена, вже ся розложили,
Той готовит ситу кашу, ті вози знов мажут.
Хлопці шумки заспівали, старші казку кажут.
Далі, далі, онде небо багром румяніє;
Слухай добре, як то мило десь звіночок піє!
То в тій церкві там за лісом з девятьма верхами,
Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами,
А священник старий ходит по святій контині,
Молит славу Запорожу, щастя Україні.
|
