ЯКЪ ТО БУВАЛО.
На коникяхъ вороненькихъ
По степѣ широко̂мъ,
На чаечкахъ на легенькихъ,
По морю глубоко̂мъ;
Гей, по морю, по чорному,
Въ Бисурманъ столицю,
На конику, на вороно̂мъ,
За ляцьку границю;
Такъ гуляли Козаченьки. —
Орле школа силы,
Хоть крила твои борзеньки,
Лишень у могилы
Ихъ доженешъ, а на мори
И на степѣ — годѣ!
Лишень вѣтеръ зъ нимись боре
Бо вони въ свободѣ.
Ой въ свободѣ, а чаечки,
Добре вни носили —
Не одной турецькой дочки
Оченька зросили;
Слезоньками за миленькимъ,
Що Козаки вбили,
Що то огнемъ червоненькимъ
Мечеты палили,
Все спалили, все забрали.
Теперь хлопцѣ — буде!
Буде хлопцѣ! шкода стали.
Най не кличуть люде.
Такъ Атаманъ на нихъ кличе:
А вни послухъ знали,
Тай до дому, тай до Сѣчи,
Назадъ повертали —
Повертали — спочивати?
Они не спочили,
Бо ворогъ имъ не давъ спати; —
А Козаки били. —
Такъ бувало — А що теперь?
Шкода и казати,
Нашу славу рознѣсъ вѣтеръ.
Ужежъ не чувати:
О Козакахъ, Атаманахъ,
О чайкахъ, о Сѣчи;
Лишень сумно въ очеретахъ,
Днѣпро стоне, кличе, —
Стоне, кличе на васъ дѣти,
Де вы ся подѣли?
Менѣ безъ васъ тяжко жити;
Чомъ вы мя лишили
Тутъ старого? — розо̂йшлися —
Де куды? Не знати!
Дѣти мои, повернѣться,
Будемо гуляти
Що ажъ лихо засмѣеть ся,
Козакъ зле забуде;
Знову доля усмѣхнеть ся
Назадъ добре буде. —
|
