Веселымъ людямъ на втиху!/Панъ та ворожка
| ◀ Писни Чорноморськихъ козакивъ | Веселымъ людямъ на втиху! Панъ та ворожка |
Писня про плинъ генерала Кухаренка ▶ |
|
Багато на свити есть разныхъ ворожокъ, знахаривъ, знахарьокъ, колдунивъ та бабъ-шептухъ, що усякымы хытрощамы обманюють простыхъ, легковирныхъ людей! Яка-бъ не случылась у кого бида, пропажа, або хвороба, — заразъ бижять до ворожкы, або до бабы-шептухы, замисто того, щобъ помолытьця Богу, та просыть одъ його соби скорои помощи. А ворожка, або знахарь, звисно, даромъ никому не заворожыть, а якъ прынесуть йому що добре у подарокъ, такъ тоди винъ и повороже зъ охотою и заразъ набреше цилу кучу, абы тильке слухавъ, та на виру бравъ, а народъ простодушный тому вирыть и думають, що воно и справди такъ, якъ ворожка каже. Ну, звисно, якъ ворожкы ти попрывыкалы брехать, то воны часто и брешуть у ладъ и якъ колы, такъ воно бувае похоже и на правду, та тильке не кажный разъ.
Для прымиру я розкажу ось яку брехеньку, чы може и правду, що чувъ я одъ старыхъ людей. Колысь давно, у старовыну, якъ скризь було панство, та усі чорноробочи люде булы панськымы, жылы у одного пана у сели, мижъ другымы людьмы, два браты-мужыкы; одынъ братъ бувъ богатый, зажытошный, а другый зовсимъ голый та бидный, а дитей малыхъ було у його чуть не зъ десятокъ. Якъ не робыв винъ, бидолаха, якъ не трудывся, а усе яко-сь у його було не въ ладъ, бо каша дитей, якъ та саранча, не давалы йому, бидному, и въ гору глянуть! Не було йому у хазяйстви ни проку, ни прыбыли, а усе йшло на убытокъ, и ставъ винъ такый бидный, що якъ колы, такъ и йисты було ничого! Отъ зъ велыкои нужды и пишовъ той чоловикъ на хытрощи. Укравъ винъ ноччу у свого богатого брата пару самыхъ лучшыхъ воливъ, одвивъ йихъ у лисъ, завивъ у саме глухе мисто, та й прывьязавъ до дерева, а кругомъ хворостомъ обиклавъ, щобъ никому не було видно, а тоди вернувся додому. Скыдався братъ утром за воламы, и туды и сюды бигавъ, — немае нигде. Прыходыть винъ зъ велыкои нужды до брата, та й розказуе свою биду.
— Охъ, мій братику! Бида до мене у двиръ зайшла!
— Яка бида? Пытае бидный братъ, наче винъ нічого й не знае.
— Волы хто-сь укравъ, та ще сами найлучши!
— Оце, лыхо!
— Та ще яке й лыхо! Саме робоче времня пидойшло, а тутъ лучшыхъ воливъ нема! Ну, що я теперъ буду робыть? Якъ бы воно взяло середню, або меньшу пару, такъ и слова-бъ не сказавъ и не шукавъ-бы, а то — самыхъ лучшыхъ! Теперъ стане уся моя робота у хазяйстви! Якъ-бы оце хто завороживъ, та указавъ мени де волы, такъ я-бъ йому зъ радости пару воливъ меньшыхъ давъ, не пожаливъ-бы, абы тильке ти пропащи додому вернуть! Отъ горенько мое! Де ны ходивъ, де ны шукавъ, — нигде немае, нихто не чувъ и не бачывъ! Та й ворожкы блызько не чуть на мое лихо!
— А що, брате, давай я заворожу? Я оце недавно трохы цьому дилу навчывся у одного прохожого чоловика-знахора.
— Эй, заворожы, брате, будь ласка! Отъ тоби святый крестъ, якъ угадаешъ, де волы, та я найду йихъ, такъ не пожалію для тебе, оддамъ пару меньшыхъ бычкивъ. Лучше мени своему чоловику оддать, нижъ чужому!
— Ну, добре. Пиды-жъ, брате, вытягны съ колодизя видро воды, я тоби на води поворожу.
Вытягъ той видро воды, прынисъ у хату, а ворожка нашъ перехрестивъ те видро и самъ перехрестився, та й зачавъ у те видро на воду дывытьця. Дывытьця, дуе на воду, та усе що-сь таке шепче. А братъ и пытае:
— Ну, що? Ничого не выдно?
— Ни, ще не видно, яко-сь туманомъ узялось. Ты мени не перебывай и ничого до мене не балакай, а то ничого не выйде! Я тоди самъ тоби скажу.
Довго винъ ище дывывся у видро на воду, та шептавъ, а дали и каже:
— Ось, теперъ бачу я, якый-сь чоловикъ жене пару воливъ у лису, а въ якому мисти, не вгадаю… Одынъ вилъ сирый, другый рыжый…
— Такъ, такъ… це мои волы! Крыкнувъ богатый братъ.
— Ось прыгнавъ до велыкого дерева… до дуба… Ага! Теперь и я угадавъ!.. Якъ разъ ажъ середъ лису, верстовъ мабуть зъ восимъ видциль буде… Прыгнавъ до дуба, що ото росте надъ глыбокымъ яромъ, тай прывьязуе йихъ до дерева…
— А хто-жъ винъ такый, той чоловикъ!
— Не вгадаю, що воно за чоловикъ! Якый-сь чужый, не тутешній… Николы його не бачывъ… Мохната на йому шапка и борода рыжа… Уже прывьязавъ воливъ до дерева, та обкладае нащо-сь кругомъ хворостомъ… Бижы, брате, швыдче у лисъ, та ще зъ собою и людей душъ двое захваты, тамъ вы волы швыдко найдете, та може и чоловика того піймаете!..
— Отъ спасыби тоби, брате, дай Богъ здоровья! Якъ выйде такъ, якъ оце ты кажешъ, та найду я своихъ воливъ, такъ заразъ-же тоби прыведу тихъ волыкивъ пару, що обищавъ.
Пишовъ той богатый братъ у лисъ зъ людьми, въ показане ворожкою мисто, и скоро найшовъ свои волы и прыгнавъ додому. Прыходыть винъ до брата-ворожкы радый-радый, що волы найшовъ, и прывивъ йому пару меньшыхъ волыкивъ.
— Ну, спасыби тоби, брате! Якъ-бы не ты, не знаю, що-бъ я оце и робывъ безъ воливъ. Теперъ, славу Богу, найшлысь!.. На-жъ тоби пару обищаныхъ волыкивъ за твій трудъ. Теперъ и я бачу, що ты настоящый ворожка! Бо усе выйшло якъ разъ, такъ якъ ты казавъ. Тильке вора не піймалы, — мабуть куды-сь утикъ! Звисно, побачывъ, що насъ ажъ четверо, такъ винъ и убрався у свое кубло!.. А жалко, що не піймалы! Треба було-бъ його добре провчыть, та ще й у острогъ засадыть!
Добре розжывся ворожка на первый разъ, и самъ не знавъ, що такъ добре выйде!
Другый разъ укравъ винъ у сусидкы полотно, що розистлала вона на двори, по трави, та й сховавъ його у скырду соломы, у йійи двори. Оглядалась баба, що нема полотна, та й давай плакать та тужыть на ввесь двиръ, такъ що й други бабы до неи позбигалысь. Довго воны базикалы, де-бъ воно те полотно могло диватьця, а найты нигде не найшлы. Писля того одна баба и направыла ту сусидку, щобъ сходыла до сусида поворожыть, бо вона чула уже, якъ винъ найшовъ братови волы.
Прыйшла сусидка до ворожкы, а винъ йійи и пытае:
— За чымъ хорошымъ, кума, прыйшлы?
— Такъ и такъ, розказуе вона, хто-сь полотно мое покравъ! Та мабуть пропало, бо де-жъ його теперъ шукать!
— А давайте, я вамъ заворожу, може воно й найдетьця!— Заворожить, куме, будьте таки добри, я вже вамъ одблагодарю за ваши труда!
Заворожывъ ворожка упьять на видри воды, та й указавъ, де полотно сховане.
— Оце добре, що вы прыйшлы, каже ворожка, бо цю ничъ уже воръ те полотно у друге мисто переховавъ-бы, тоди-бъ и я вже не вгадавъ.
Найшла сусидка те полотно у соломи та й прынесла ворожци за трудъ добрый кусокъ полотна, кускивъ съ пьять сала та ще й яець.
Съ тіеи поры ставъ нашъ биднякъ розжыватьця! Одному завороже, другому, та усе и есть йому дохидъ одъ людей; ставъ и одъ хворобы личыть людей разнымы травамы и конямъ та скотыни помогать, а якъ случытьця де пропажа яка, та прыйдуть до його ворожыть, то винъ такъ и улипыть святу правду, що тамъ-то и тамъ-то сховане, або у такому-то мисти положыне, бо самъ винъ його кравъ, самъ и ховавъ. Несуть йому люде за труда усяку всячыну: хто борошна мишокъ, хто пшеныци, а хто сала, або масла.
Ну, покы зъ простымы людьмы робывъ винъ таке дило, то воно и не трудно було йому тыхъ людей обманювать, бо чоловикъ винъ бувъ умный и хытрый, умивъ выбрехатьця, якъ колы завороже не въ ладъ. Тильке прыйшла и до його бида, та й бида велыка!Одынъ разъ зробывся въ сели велыкый струсъ: у пана хто-сь укравъ изъ хоромивъ сундучокъ панськый зъ гришмы! Кыдався панъ по всихъ-усюдахъ, потрусывъ усе село, усыхъ людей, наробывъ ренету та страху, скильке хотивъ, а дилови не помигъ ничого! Пропавъ сундучокъ зъ гришмы, наче корова злызала! Зажурывся панъ дуже, а якъ пособыть горю, не знае. А у пана той богатый знахаривъ братъ та бувъ за управляющого; прыйшовъ винъ до пана, та й розказавъ йому, що його братъ та уміе добре ворожыть; розказавъ, якъ винъ йому волы найшовъ и якъ другымъ людямъ ворожбою помогавъ.
Повирывъ панъ, зрадивъ, та заразъ поклыкав ворожку до себе, та й каже:
— Чувъ я, що ты добрый ворожка! Люде розказують, що ты не одному чоловикови помигъ ворожбою и выручывъ зъ биды. Колы ты такый мудрець, такъ заворожы и мени и угадай, хто укравъ у мене гроши и де воны сховани. Якъ добре заворожышъ, та найдутьця ти гроши, такъ даю тоби панське мое слово, що половыну тыхъ грошей тоби оддамъ, бо я знаю, що ты бидный чоловикъ и дитей у тебе багато; а якъ не схочешъ постаратьця для свого пана, або не зъуміешъ, та не вгадаешъ, до гроши дивалысь, такъ пры усыхъ людяхъ батогамы тебе запорю, щобъ не дурывъ свита, та не обманювавъ людей!Злякався бидный ворожка, та никуды диватьця — треба ворожыть! Отъ винъ и каже панови:
— Добре, паночку, я вамъ заворожу, тильке дайте мени сроку цылый день и ничъ, ажъ до утра; бо я ище никому не ворожывъ про гроши, а це дило дуже трудне и зразу не вгадаешъ!
— А якъ на твою думку, хто йихъ укравъ? Пытае панъ.
— Та бильшъ не хто, якъ ваши люде, пане, що у васъ у доми та у двори служять.
— Такъ и я думаю, каже панъ. — Я уже и струсъ робывъ скризь, такъ ничого не выйшло и нихто не прызнаетьця.
— Зберить мени, пане, усихъ вашихъ дворовыхъ людей до кучи, тильке щобъ усихъ чысто, скильке йихъ у васъ служыть, я у йихъ кой-що попытаю.
Прыказавъ панъ своему управляющему зибрать надвори усихъ людей, а ворожка выйшовъ до йихъ, пидходыть до кажного та й пытае, якъ його звать, а самъ ножыкомъ на пальци щось одмичае. Якъ усихъ переспросывъ, тоди узявъ снипъ соломы, наризавъ ривненькыхъ соломынокъ, зривнявъ йихъ та тоди показуе людямъ та й каже:
— Оце я дамъ вамъ усимъ по одній соломынци, а самъ буду усю ничъ ворожыть. Якъ що хто изъ васъ укравъ панськи гроши, такъ у того соломынка выросте на цилый вершокъ.Роздавъ винъ усымъ соломынкы та й сказавъ, щобъ росходылысь по свомъ мистамъ, а на утро щобъ уси чысто упьять зійшлысь до кучи и прынеслы йому соломынкы.
Тоди пишовъ до пана та й каже:
— Заприть мене, пане, у сарай, та нехай мене стережуть ваши люде по очереди, по тры чоловикы, а я буду въ сараи ворожыть.
Заперлы його у сарай и сталы люде коло того сарая по очереди караулъ держать. Сыдыть бидный ворожка въ сараи та журытьця! Не знае винъ, чы добре буде його дило, чы погано. „Ну, думае винъ самъ соби, — що буде, то й буде!“ Ставъ винъ тамъ що-сь чытать, такъ щобъ караульным чуть було, та усе спомынае разни имена людей що у пана служать: то Степана, то Ивана, то Грыцька, то Семена… А це винъ для того робывъ, щобъ люде чулы, та боялысь, що винъ угадае, та щобъ воръ самъ прызнався; бо винъ надіявся, що гроши ти небезпреминно хто-сь зъ дворовыхъ людей укравъ.
Цилу ничъ винъ такъ ходывъ по сараю та усе що-сь вычытувавъ и уси имена людей спомынавъ, а якъ прыйшло утро и зибралысь уси люде, такъ винъ и прыказавъ, щобъ до його уси заходылы, у сарай по одному чоловикови и соломынкы йому давалы. Сталы люде соломынкы зносыть, уже уси знеслы и пооддавалы знахореви, а ничого толку нема. Зажурывся ворожка, а усе такы не подае выду.
— А що, чы уже уси соломынкы знеслы? Пытае винъ.
— Ни, ще не вси!
— А кого-жъ нема?
— Та немае панського лакея Петра, що до панськои одежи прыставленый, та щодня пана одягае.
— А де-жъ винъ?
— Мабуть, дожыдае, покы панъ устане.
— Ну, идить-же вы уси по своимъ мистамъ, а до меня гукнить Петра, щобъ заразъ прыйшовъ.
Прыйшовъ Петро, та якъ увійшовъ у сарай, зробывсь билый-билый, якъ стина, такъ и выдно на лыци, що винъ або хворый, або чого-сь злякався. Подае винъ ворожцы свою соломынку, а рукы у його такъ и трусятьця!
Узявъ ворожка соломынку зъ його рукъ, прыставывъ йійи до другыхъ соломынокъ, колы вона коротша одъ усихъ на цилый вершокъ.
— А чого це твоя соломынка коротша за други на цилый вершокъ? — Пытае ворожка.
— Та… не знаю.., каже Петро, — може одломылась…
А у самого и голосъ выдае, наче винъ тутъ чымъ выноватый.
— Брешешъ ты, каже ворожка, — це ты йійи зубамы одгрызъ, — боявся, що може вона на вершокъ за ничъ выросла! Прызнавайся мени заразъ, ты гроши укравъ?
— Та ни, дядьку… я… я не бравъ!..
— Прызнавайся, кажу, покы панъ спыть, бо усе равно я знаю, що ты гроши укравъ!.. Мени тебе жалко, що чоловикъ ты молодый, а на таке погане дило одчаявся! Якъ прызнаешся, такъ я тебе помылую и панови не скажу, а якъ не прызнаешся, такъ панъ тебе закатае батогамы на смерть, а гроши мы и безъ тебе найдемо…
Затрусывся Петро, бачыть, що никуды дали одказуватьця, упавъ на колина передъ ворожкою, плаче та просыть:
— Дядечку, голубчыку! Змылуйтесь надо мною!.. Не кажить панови, що я гроши укравъ!..
— Добре, я не скажу. А де-жъ ты ти гроши заховавъ? Та гляды, кажы правду, бо усе равно я и самъ знаю, де воны, а тильке хочу тебе вывирыть.
— Я йихъ однисъ до ричкы и закопавъ пидъ кручею, якъ разъ пидъ тіею здоровою вербою, що надъ греблею… Ой, дядьку, голубчыку, боюсь я, що вы панови скажете!..
— Не бійся, — не скажу, на цей разъ тебе помылую, тильке щобъ другый разъ красты не одважувався…
— Йій-Богу, дядьку, бильше зроду-вику красты не буду!
— Ну, гляды, шануй самъ себе!.. Оце добре ты зробывъ, що прызнався, а то було-бъ тоби лыхо!.. Я и безъ тебе усе знаю, та тильке хотивъ тебе одъ биды выручыть.
— Спасыби-жъ вамъ, дядьку, що вы таки добри! Якъ бы я знавъ, такъ ище учора прыйшовъ-бы до васъ, та сказавъ… Якъ не скажете ничого панови, такъ я вашои добрости не забуду…
— Ладно-ладно!.. Иды-жъ соби спокойно на свое мисто… Не бійся, якъ я сказавъ, такъ и зроблю…
Радый бувъ лакей Петро, а ще бильше зрадивъ ворожка, що вора піймавъ и гроши панськи цили. Тильке панъ уставъ, ворожка заразъ и явывся до його.
— Ну, що, угадавъ, де гроши? — Пытае панъ.
— Та хвалыть Бога, пане, гроши ваши цили!
— Та то може й правда, що воны цили, а тильке де воны?
— Прыкажить, пане, щобъ узялы лопаты та ишлы за мною; я заразъ покажу, де ваши гроши сховани!
Зрадивъ панъ и заразъ прыказавъ забрать лопаты, та и самъ пишовъ умисти зъ ворожкою. Прыйшлы воны до гребли, ставъ ворожка коло вербы, стукнувъ ногою объ землю, та й каже:
— Копайте отутъ коло вербы! Тутъ, пане, ваши й гроши!
Сталы копать коло вербы и скоро напалы рушену землю, а тамъ швыдко докопалысь и до сундучка зъ гришмы; винъ бувъ пидсунутый одъ кручи ажъ пидъ коринь самои вербы. Узявъ панъ сундучокъ, роскрывъ його, ажъ гроши уси цили, такъ якъ и булы зложени. Одсыпавъ винъ одъ тыхъ грошей добру половыну и оддавъ ворожци.
— Оце тоби за твою мудрость! Ты чоловикъ бидный, такъ нехай це буде тоби на розжытокъ! Спасыби тоби за твою ворожбу! Тильке ты мени не сказавъ, хто-жъ такый воръ, що оци гроши покравъ?
— Цього, пане, я не вгадавъ!
А панськый лакей Петро стоить тутъ ны жывый, не мертвый!
— Якъ-же такъ, пытае панъ, — що не вгадавъ?
— Та выйшло такъ, пане, що якъ ворожывъ я ночъ такъ сперва заворожывъ, де гроши сховани, — воно й показало мени на води; а якъ ставъ я ворожыть, хто гроши укравъ, такъ щось таке за сараемъ застукало та загрюкало, такъ я й не розглядивъ! А другый разъ по одному дилу ворожыть нельзя, бо все равно ничого не выйде! Такъ я за вора ничого й не дознався!..
— Ну, дарма! каже панъ. — Добре, що хочъ гроши цили.
— Уже той воръ, пане, другый разъ красты не одважытьця, бо я таке средство знаю, що винъ теперъ, якъ стане красты, такъ не вкраде, а заразъ самъ піймаетьця!
— Сказавшы це, ворожка пыльно подывывся на Петра, а у того, бидолахы, ажъ колина затрусылысь. Подякувавъ ворожци ище разъ панъ, та й одпустывъ його додому. Пишовъ одъ тіеи поры ворожка скризь у моду, а други люде йому дуже завыдувалы, а все такы и боялысь його и добре уси поважалы. Ставъ ворожка добре жыть та богатить.
Прыйихалы разъ до пана гости, тоже таки паны, якъ и винъ. Пьють воны, гуляють та выкамарюють разни панськи штукы, то нашому братови тильке на дывовыжу. А дали, якъ пидпылы уси добре, почалы одынъ передъ однымъ хвастать та хвалытьця: хто добрымы киньмы, хто новою каляскою, або якымъ другымъ добромъ, а панъ-хазяинъ и каже:
— Це не дыковына! У кого йе гроши, то каждый може соби що небуть добре купыть! Вы похвалитьця такымъ, чого за гроши купыть нельзя, — ото буде дыковына!
— А чымъ-же вы такымъ похвалытесь? — Пытають гости.
— А ось чымъ: есть у мене мужычокъ, простый, незавыдный чоловичокъ, а такый добрый ворожка, що якъ заворожыть, такъ усе, що угодно, угадае.
— Ну, це не правда, що-бъ винъ усе могъ угадать!
— Якъ неправда? Що схочете, те и угадае! Я раньше самъ тому не вирывъ, а теперъ вирю; бо у мене бувъ сундучокъ зъ гришмы украденый, и булы-бъ гроши пропалы, такъ той ворожка прыйшовъ та заразъ гроши и найшовъ!
Гости все такы не вирять. Тоди панъ прыказавъ заразъ гукнуть ворожку. Прыйшовъ ворожка, а одынъ изъ гостей піймавъ жучка у руку, згорнувъ йійи въ жменю, та й показуе ворожци.
— Якъ що ты добрый ворожка, такъ угадай, що у мене въ руци?
А ворожку того та прозвыще було Жучокъ. Баче винъ, що дило його плохе, бо якъ-же його угадать, що у пана въ руци, отъ винъ зитхнувъ важко, та й каже самъ соби, тильке такъ, що й паны почулы:
— Эхъ, жучку ты, жучку, попався панови въ ручку!
Розгорнувъ той панъ руку, ажъ-такъ, уси побачылы, що на долони у пана справди жучокъ! Дуже здывувалысь паны, та заразъ почалы тому ворожци давать гроши, та й наздавалы йому гуртомъ грошей цилу кучу, бо булы уси пьяни. Такъ и цей разъ нашъ ворожка выкрутывсь изъ биды, та ще й грошей прынисъ додому багато. Така уже попалась йому добра хвортуна, чы може то його було счастя, а тильке ставъ нашъ ворожка богатить зъ ворожбы и пишло йому усяке дило у руку. Отакъ-то на свити ворожкы та знахори ворожять, а народъ думае, що воны справди усе знають, а воны тильке разнымы хытрощамы та брехнею народъ дурять, та зъ ворожбы розжываютьця!
А. Пивень.