Гарна, розцвітлена пишно веселка півнеба підперла,
В воду прозорую річки спустивши кінці кольористі.
Люба веселко! яка ти хороша! ти — символ надії,
Гляну на тебе і згадую давнюю першу веселку,
Котру поставив господь, як сказав, що не буде потопу.
Люба веселочко! будь ти й мені за ознаку надії,
Що не потоне народ наш без сліду в народностях інших,
Що до скарбниці, до вічного поступу інших народів
Він хоч убогую лепту вдовиці успіє вложити.
Гарна веселка стоїть, і стоїть, і потроху зникає,
Ось і зовсім вона зникла, лиш хмара в тім місці синіє.
В серці ж надія не хоче загинуть і житиме вічно,
Бо та надія свята, бо тая надія безсмертна.
