Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Книга Йова
| ◀ Книга Естер | Біблія, Книги Старого Заповіту пер.: Іван Огієнко Книга Йова |
Книга Псалмів ▶ |
|
|
1 Був чоловік у країні Уц, на ім'я́ йому́ Йов[1]. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав.
2 І народи́лися йому се́меро синів та три дочки́.
3 А маєток його був: сім тисяч худоби дрібно́ї, і три тисячі верблю́дів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.
4 А сини його ходили один до о́дного, і справляли гости́ну в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сесте́р, щоб їсти та пити із ними.
5 І бувало, як миналося ко́ло бенке́тних днів, то Йов посилав за ді́тьми й освячував їх, — і вставав він рано вранці, і прино́сив цілопа́лення за числом їх усіх, бо Йов казав: „Може згрішили сини мої, і знева́жили[2] Бога в серці своєму“. Так робив Йов по всі дні.
6 І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана́.
7 І сказав Госпо́дь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрува́в по землі та й перейшов її“.
8 І сказав Господь до сатани: „Чи звернув ти увагу на раба Мого́ Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає“.
9 І відповів сатана́ Господе́ві й сказав: „Чи ж Йов да́рмо боїться Бога?
10 Чи ж Ти не забезпе́чив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагослови́в, а маєток його поши́рився по кра́ю.
11 Але простягни тільки руку Свою, і доторкни́ся до всього, що його, — чи він не знева́жить Тебе перед лицем Твоїм?“
12 І сказав Господь до сатани́: „Ось усе, що його́, — у твоїй руці, тільки на нього само́го не простягай своєї руки!“ І пішов сатана́ від лиця Господнього.
13 І сталося одно́го дня, коли сини́ його та до́чки його їли та вино пили в домі свого перворо́дженого брата,
14 то прибіг до Йова послане́ць та й сказав: „Худоба велика ора́ла, а ослиці па́слися при них.
15 Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
16 Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: „З неба спав Божий огонь, і спали́в ота́ру та слуг, та й пожер їх. А втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
17 Він ще говорив, аж біжить ще інший та й каже: „Халде́ї поділи́лися на три відділи, і напали на верблю́дів, та й позабира́ли їх, а слуг повбива́ли ві́стрям меча. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
18 Поки він говорив, аж надбігає ще інший та й каже: „Сини твої та до́чки твої їли та вино пили́ в домі свого перворо́дженого брата.
19 Аж рапто́во надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, — і він упав на юнаків, і вони повмирали. І втік тільки я сам, щоб доне́сти тобі“.
20 І встав Йов, і розде́р плаща́ свого́, й обстриг свою го́лову, та й упав на землю, і поклонився,
21 та й сказав: „Я вийшов наги́й із утроби матері своєї, і наги́й поверну́сь туди, в зе́млю! Господь дав, — і Господь узяв. Нехай буде благослове́нне Господнє Ім'я́!“
22 При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!
2 І сталося одно́го дня, і поприхо́дили Божі сини, щоб стати перед Господом; і прийшов також сатана́ поміж ними, щоб стати перед Господом.
2 І сказав Господь до сатани́: „Звідки ти йдеш?“ А сатана́ відповів Господе́ві й сказав: „Я мандрував по землі та й перейшов її“.
3 І сказав Господь до сатани́: „Чи звернув ти увагу на раба Мого Йо́ва? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без при́воду його зруйнувати“.
4 І відповів сатана Господе́ві й сказав: „Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу[3] свою.
5 Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до косте́й його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?“
6 І сказав Господь до сатани: „Ось він у руці твоїй, — тільки душу[3] його бережи!“
7 І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояко́м від стопи́ ноги́ його аж до його че́репа.
8 А той узяв собі черепка́, щоб шкре́бти себе. І він сидів серед по́пелу.
9 І сказала йому його жінка: „Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!“
10 А він до неї відказав: „Ти гово́риш отак, як гово́рить яка з божеві́льних! Чи ж ми бу́дем приймати від Бога добре, а злого не при́ймем?“ При всьому тому Йов не згрішив своїми устами.
11 I почули троє при́ятелів Йо́вових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприхо́дили кожен з місця свого: теманя́нин Еліфа́з, шух'я́нин Бідда́д та наама́тянин Цофа́р. І вмовилися вони прийти ра́зом, щоб похитати головою над ним[4] та поті́шити його.
12 І звели́ вони зда́лека очі свої, — і не пізна́ли його. І підне́сли вони голос свій, та й заголоси́ли, і розде́рли кожен одежу свою, і кидали по́рох над своїми головами аж до неба.
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ноче́й, і ніхто не промо́вив до нього ні слова, бо вони ба́чили, що біль його ве́льми великий
3 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 І Йов заговорив та й сказав:
3 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!..
5 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на[5] готові збудити!
9 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
4 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Хіба не була́ богобійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
5 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
6 А Йов відповів та й сказав:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
7 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л,[6] не вихо́дить,
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
8 І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
2 „Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
3 Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
4 Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
5 Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
6 якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
7 і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
8 Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —
9 бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —
10 отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:
11 Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?
12 Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:
13 отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,
14 бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність
15 На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.
16 Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —
17 на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:
18 Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!
19 Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.
20 Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,
21 аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...
22 Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“
9 А Йов відповів та й сказав:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові[7] помічники́, —
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні[8] свої,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
10 Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти[9] свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 А коли піднесе́ться вона,[9] то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
11 І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
2 „Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
3 Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
4 Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
5 О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
6 і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
7 Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
8 Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її?
9 її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
10 Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
11 Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
12 Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
13 Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
14 якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
15 тож тоді ти піді́ймеш обличчя[10] невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
16 Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
17 Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
18 І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
19 і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
20 А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“
12 А Йов відповів та й сказав:
2 „Справді, — то ж ви́ тільки люди, і мудрість із вами помре́!
3 Таж і я маю розум, як ви, — я не нижчий від вас! І в ко́го немає такого, як це?
4 Посміхо́вищем став я для друга свого, я, що кли́кав до Бога, і Він мені відповіда́в, — посміхо́вищем став справедливий, невинний.
5 Нещасли́вцю погорда, — на думку спокійного, — пригото́влена для спотика́ння ноги́!
6 Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гніви́ть, у то́го, хто ніби то Бога прова́дить рукою своєю.
7 Але запитай хоч худо́бу — і навчить тебе, і пта́ство небесне — й тобі розповість.
8 Або говори до землі — й вона ви́вчить тебе, і розкажуть тобі риби мо́рські.
9 Хто б із цьо́го всього́ не пізнав, що Господня рука це вчинила?
10 Що в Ньо́го в руці душа всього живого й дух кожного лю́дського тіла?
11 Чи ж не ухо слова́ розбирає, піднебі́ння ж смакує для себе пожи́ву?
12 Мудрість — у ста́рших, бо до́вгість днів — розум.
13 Мудрість та сила — у Нього, Його рада та розум.
14 Ось Він зруйнує — й не буде воно відбудо́ване, замкне́ чоловіка — й не буде він ви́пущений.
15 Ось Він стримає во́ди — і висохнуть, Він їх пустить — то землю вони переве́рнуть.
16 В Нього сила та за́дум, у Нього заблу́джений і той, хто призво́дить до блу́ду.
17 Він уво́дить у по́милку ра́дників, і обезу́млює су́ддів,
18 Він розв'язує пу́та царів і припері́зує по́яса[11] на їхні сте́гна.
19 Він провадить священиків босо, і потужних повалює,
20 Він надійним уста́ відіймає й забирає від ста́рших розумність.
21 На достойників ллє Він погорду, а пояса[11] можним ослаблює.
22 Відкриває Він речі глибокі із те́мряви, а темне прова́дить на світло.
23 Він робить наро́ди поту́жними — й знову їх нищить, Він наро́ди поши́рює, й потім виво́дить в неволю.
24 Відіймає Він розум в наро́дніх голі́в на землі та блука́ти їх змушує по бездоро́жній пусте́лі, —
25 вони ходять навпо́мацки в те́мряві темній, і Він упроваджує їх в блукани́ну, мов п'я́ного!
13 Ось усе оце бачило око моє, чуло ухо моє, — та й усе заува́жило.
2 Як знаєте ви — знаю й я, я не нижчий від вас,
3 і я говори́тиму до Всемогутнього, і переко́нувати хочу Бога!
4 Та неправду кує́те тут ви, лікарі́ непутя́щі ви всі!
5 О, коли б ви наспра́вді мовчали, то вам це за мудрість було́ б!
6 Послухайте но переко́нань моїх: і ви́слухайте запере́чення уст моїх.
7 Чи будете ви говорити неправду про Бога, чи будете ви говорити ома́ну про Нього?
8 Чи будете ви уважати на Нього? Чи за Бога на прю постаєте?
9 Чи добре, що вас Він дослі́дить? Чи як з люди́ни сміються, так будете ви насміха́тися з Нього?
10 Насправді Він вас покарає, якщо бу́дете ви потура́ти таємно особі!
11 Чи ж ве́лич Його не настра́шує вас, і не напада́є на вас Його страх?
12 Ваші нага́дування — це прислі́в'я із по́пелу, ваші ба́шти — це гли́няні башти!
13 Мовчіть передо мною, — а я говори́тиму, і нехай щобудь при́йде на ме́не!
14 Нащо де́ртиму я своє тіло зубами своїми, а душу свою покладу́ в свою ру́ку?
15 Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, — але перед обли́ччям Його про доро́ги свої спереча́тися буду!
16 І це мені буде спасі́нням, бо перед обличчя Його не піді́йде безбожний.
17 Направду послухайте сло́ва мого́, а моє це осві́дчення — в ваших ушах нехай бу́де.
18 Ось я суд споряди́в, — бо я справедливий, те знаю!
19 Хто той, що буде зо мною прова́дити прю? Бо тепер я замовк би й помер би.
20 Тільки двох цих речей не роби Ти зо мною, тоді від обличчя Твого́ я не буду ховатись:
21 віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жаха́є!
22 Тоді клич, а я відповіда́тиму, або я говори́тиму, Ти ж мені відповідь дай!
23 Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій пере́ступ та гріх мій!
24 Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі во́рогом?
25 Чи Ти будеш страха́ти заві́яний вітром листо́к? Чи Ти соломи́ну суху будеш гнати?
26 Бо Ти пишеш на мене гірко́ти й провини мого молоде́чого віку даєш на спа́док мені,
27 і в кайда́ни зако́вуєш но́ги мої, і всі дороги мої стере́жеш, на́зирці ходиш за мною,
28 і він розпадається, мов та трухля́вина, немов та одежа, що міль її з'їла!
14 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
15 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
3 Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
4 Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
5 бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
6 Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи[12] свідкують на те́бе:
7 Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
8 Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
9 Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
10 Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
11 Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
12 Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
13 що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
14 Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
15 Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
16 що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
17 Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
18 про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
19 їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
20 Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
21 Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
22 Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
23 Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
24 Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
25 бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
26 проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
27 Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
28 і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
29 Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
30 Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
31 Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
32 вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
33 Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
34 бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
35 він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
16 А Йов відповів та й сказав:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
17 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам,— хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же.
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“ До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“.
18 І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:
2 „Як довго ви бу́дете па́стками класти слова́? Розміркуйте, а по́тім собі погово́римо!
3 Чому́ порахо́вані ми, як худоба? Чому в ваших оча́х ми безумні?
4 О ти, що розша́рпуєш душу свою в своїм гніві, — чи для те́бе земля опусті́є, а скеля осу́неться з місця свого́?
5 Таж світи́льник безбожних пога́сне, і не буде світи́тися і́скра огню́ його:
6 його світло стемні́є в наме́ті, і згасне на ньому світильник його,
7 стануть тісні́ кроки сили його́, і вдарить його власна рада!
8 Бо він ки́нений в па́стку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити:
9 пастка схо́пить за сто́пу його́, змі́цниться сітка на ньому, —
10 на нього захо́ваний шнур на землі, а па́стка на нього — на сте́жці.
11 Страхіття жаха́ють його звідусі́ль, і женуться за ним по сліда́х.[13]
12 Його сила голодною буде, а нещастя при боці його пригото́влене.
13 Його шкіра пої́джена буде хворобою, поїсть члени його перворо́джений смерти.
14 Віді́рвана буде безпе́ка його від наме́ту його, а Ти до царя жахів його приведе́ш...
15 Він перебуває в наметі своє́му, який не його, на мешка́ння його буде ки́нена сірка.
16 Здо́лу посо́хнуть коріння його, а згори́ — його ві́ття зів'я́не.
17 Його пам'ять загине з землі, а на вулиці йме́ння не буде йому.
18 Зажену́ть його з світла до те́мряви, і ввесь світ проганяє його.
19 У нього немає в наро́ді наща́дка, ні внука, і немає оста́нку в місцях його ме́шкання.
20 На згадку про день його остовпіва́ли останні, за воло́сся ж хапа́лись давні́ші...
21 Ось такі то мешка́ння неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!“
19 А Йов відповів та й сказав:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.[14]
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Ось „ґвалт!“ я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
20 І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:
2 „Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!
3 Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
4 Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —
5 то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?
6 Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,
7 проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
8 Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:
9 його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...
10 Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.
11 Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
12 Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,
13 над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —
14 то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!
15 Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.
16 Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!
17 Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.
18 Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.
19 Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
20 Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
21 Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:
22 за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!
23 Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.
24 Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.
25 Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!
26 При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
27 Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —
28 урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.
29 Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“
21 А Йов відповів та й сказав:
2 „Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
13 Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л.
14 А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 „Бог ховає синам його кривду Свою“ — та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
22 І заговорив теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Чи для Бога люди́на кори́сна? Бо мудрий кори́сний самому собі!
3 Хіба Всемогу́тній бажає, щоб ти ніби праведним був? І що за ко́ристь Йому, як дороги свої ти вважаєш невинними сам?
4 Чи Він буде карати, тебе боячи́сь, і чи пі́де з тобою на суд?
5 Хіба твоє зло не велике? Таж твоїм беззако́нням немає кінця!
6 Таж з братів своїх брав ти заста́ву даремно, а з наго́го одежу стягав!
7 Не поїв ти водою знемо́женого, і від голодного стримував хліб.
8 А си́льна люди́на — то їй оцей край, і поче́сний у ньому сидітиме.
9 Ти напо́рожньо вдів відсилав, і сирі́тські раме́на гноби́лись, —
10 тому па́стки тебе оточи́ли, і жахає тебе наглий страх,
11 твоє світло стемні́ло, нічого не бачиш, і велика вода закриває тебе.
12 Чи ж Бог не високий, як небо? Та на зо́рі уго́ру поглянь, які стали високі вони!
13 А ти кажеш: „Що ві́дає Бог? Чи судитиме Він через млу?
14 Хмари — завіса Йому, й Він не бачить, і ходить по кру́зі небесному“.
15 Чи ти будеш триматись дороги відвічної, що нею ступа́ли безбожні,
16 що невча́сно були вони згу́блені, що річка розлита, підвалина їх,
17 що до Бога казали вони: „Відступися від нас!“ та: „Що́ зробить для нас Всемогутній?“
18 А Він доми їхні напо́внив добром! Але віддалилась від мене порада безбожних!
19 Справедливі це бачать та ті́шаться, і насміхається з нього невинний:
20 „Справді ви́гублений наш противник, а останок їх ви́жер огонь!“
21 Заприязни́ся із Ним, та й май спо́кій, — цим при́йде на тебе добро́.
22 Зако́на візьми з Його уст, а слова Його в серце своє поклади.
23 Якщо ве́рнешся до Всемогутнього, — будеш збудо́ваний, і віддали́ш беззаконня з наметів своїх.
24 І викинь до по́роху золото, і мов камінь з потоку офі́рське те золото, —
25 і буде тобі Всемогу́тній за золото та за срі́бло блискуче тобі!
26 Бо тоді Всемогутнього ти покохаєш і до Бога піді́ймеш обличчя своє, —
27 будеш благати Його — й Він почує тебе, і ти обітниці свої надолу́жиш.
28 А що́ постано́виш, то ви́повниться те тобі, й на дорогах твоїх буде ся́яти світло.
29 Бо знижує Він спину пи́шного, хто ж смиренний,[15] тому помагає.
30 Рятує Він і небезви́нного, і той чистото́ю твоїх рук урято́ваний буде“.
23 А Йов відповів та й сказав:
2 „Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.
3 О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!
4 Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —
5 розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.
6 Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!
7 Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.
8 Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,
9 на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.
10 А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!
11 Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.
12 Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.
13 Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:
14 бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!
15 Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.
16 А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,
17 бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!
24 Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!
2 Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,
3 займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.
4 вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.
5 Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.
6 На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,
7 на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,
8 мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.
9 Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.
10 Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.
11 Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!
12 Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.
13 Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.
14 На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.
15 А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“ і засло́ну кладе на обличчя.
16 Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,
17 бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.
18 Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.
19 Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників!
20 Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!
21 Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.
22 А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!
23 Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:
24 піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.
25 Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“
25 І заговорив шух'янин Білда́д та й сказав:
2 „Панува́ння та о́страх — у Нього, Який на висо́тах Своїх чинить мир.
3 Чи ві́йську[16] Його є число? І над ким Його світло не схо́дить?
4 І як може люди́на бути праведною перед Богом, і як може бути чистим, від жінки наро́джений?
5 Таж Йому навіть місяць не світить, і в очах Його й зо́рі не ясні!
6 Що ж тоді люди́на ота́, — червя́к, чи син лю́дський — хроба́к?“
26 А Йов відповів та й сказав:
2 „Як безси́лому ти допоміг, як раме́но підпер ти немо́жному?
3 Що ти радив немудрому, й яку раду подав багатьом?
4 Кому́ ти слова́ говорив, і чий дух вийшов з тебе?
5 Рефаїми[17] тремтять під водою й всі її ме́шканці.
6 Голий шео́л перед Ним, і нема покриття́ Аваддо́ну.
7 Він над порожнечею пі́вніч простяг, на нічо́му Він землю повісив.
8 Він зав'я́зує воду в Своїх облака́х, і не розбива́ється хмара під ними.
9 Він поставив престо́ла Свого, розтягнув над ним хмару Свою.
10 На поверхні води Він зазна́чив межу́ аж до границі між світлом та те́мрявою.
11 Стовпи неба тремтять та страша́ться від гніву Його.
12 Він міццю Своєю вспоко́ює море, і Своїм розумом нищить Рага́ва.[18]
13 Своїм Духом Він небо прикра́сив, рука Його в ньому створила втікаючого Скорпіо́на.
14 Таж це все — самі кі́нці дороги Його, — бо ми тільки слабке́ шепоті́ння чува́ли про Нього, грім поту́ги ж Його — хто його зрозуміє?“
27 І Йов далі вів мову свою та й казав:
2 „Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
11 Я вас буду навчати про Божую руку,[19] що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
28 Отож, має срі́бло своє джерело́, і є місце для золота, де його чи́стять,
2 залізо береться із по́роху, з ка́меня мідь виплавляється.
3 Люди́на кладе для темно́ти кінця́, і докра́ю досліджує все, і шукає камі́ння у те́мряві та в смертній тіні:
4 ламає в копа́льні далеко від ме́шканця; забуті ногою люди́ни, ви́сять місця́, відда́лені від чоловіка.
5 Земля — хліб із неї похо́дить, а під нею пори́то, немов би огнем,
6 місце сапфі́ру — каміння її, й порох золота в ній.
7 Стежка туди — не знає її хижий птах, її око орли́не не бачило,
8 не ступала по ній молода звірина́, не ходив нею лев.
9 Чоловік свою руку по кре́мінь витя́гує, гори від кореня переверта́є,
10 пробива́є у скелях канали, і все дороге бачить око його!
11 Він зага́чує рі́ки від ви́ливу, а захо́вані речі виво́дить на світло.
12 Та де мудрість знахо́диться, і де́ місце розуму?
13 Люди́на не знає ціни їй, і вона у країні живих не знахо́диться.
14 Безо́дня говорить: „Вона не в мені!“ і море звіщає: „Вона не зо мною!“
15 Щирого золота дати за неї не можна, і не ва́житься срі́бло ціною за неї.
16 Не важать за неї офі́рського золота, ні дорогого оні́ксу й сапі́ру.
17 Золото й скло — не рівня́ються в ва́ртості їй, і її не зміня́ти на по́суд із щирого золота.
18 Кора́лі й кришта́ль і не зга́дуються, а набу́ток премудрости — ліпший за пе́рли!
19 Не рівня́ється їй етіо́пський топа́з, і не ва́житься золото щире за неї.
20 А мудрість ізвідки прихо́дить, і де́ місце розуму?
21 Бо вона від очей усьо́го живого захо́вана, і від птаства небесного скрита вона.
22 Аваддо́н той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку!
23 Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!
24 Бо Він аж на кінці землі придивля́ється, ба́чить під небом усім.
25 Коли́ Він чинив вагу ві́трові, а воду утво́рював мірою,
26 коли Він уста́ву складав для дощу та дороги для бли́скавки грому,
27 тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив!
28 І сказав Він люди́ні тоді: „Таж страх Господній — це мудрість, а ві́дступ від злого — це розум!“
29 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
30 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах підземних та скелях,
7 ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 бо Він розв'яза́в мого пояса[20] й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
31 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „Ти, безпеко моя“?
25 Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“ Слова Йова скінчи́лися.
32 І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою[21] справедливішою за Бога.
3 Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6 І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
7 Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
8 Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
9 Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
10 Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11 Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13 Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
14 Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
15 Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
16 Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
17 Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
18 Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
19 Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
20 Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
21 На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
22 бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
33 Але слухай но, Йо́ве, промови мої, і візьми́ до ушей всі слова́ мої.
2 Ось я уста свої відкрива́ю, в моїх устах говорить язик мій.
3 Простота́ мого серця — слова́ мої, і ви́словлять ясно знання́ мої уста.
4 Дух Божий мене учинив, й оживляє мене Всемогутнього по́дих.
5 Якщо можеш, то дай мені відповідь, ви́шикуйсь передо мною, поста́вся!
6 Тож Божий і я, як і ти, — з глини ви́тиснений теж і я!
7 Ото страх мій тебе не настра́шить, і не буде тяжко́ю рука моя на тобі.
8 Отож, говорив до моїх ушей ти, і я чув голос слів:
9 „Чистий я, без гріха, я невинний, і немає провини в мені!
10 Оце Сам Він причини на мене знахо́дить, уважає мене Собі ворогом.
11 У кайда́ни закув мої но́ги, усі стежки́ мої Він стереже“.
12 Ось у цьому ти не справедливий! Відповім я тобі, бо більший же Бог за люди́ну!
13 Чого Ти із Ним спереча́єшся, що про всі Свої справи Він відповіді не дає?
14 Бо Бог промовляє і раз, і два ра́зи, та люди́на не бачить того́:
15 у сні, у виді́нні нічно́му, коли міцний сой на людей напада́є, в дрімо́тах на ложі, —
16 тоді відкриває Він ухо людей, і настра́шує їх осторо́гою,
17 щоб відве́сти люди́ну від чину її́, і Він гордість від мужа ховає,
18 щоб від гро́бу повстримати душу його́, а живая[22] його щоб не впала на ра́тище.
19 І карається хворістю він на посте́лі своїй, а в костя́х його сва́рка міцна́.
20 І жива[22] його бри́диться хлібом, а душа його — стравою влю́бленою.
21 Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості, що пе́рше не видні були́.
22 І до гро́бу душа його збли́жується, а живая[22] його — до померлих іде.
23 Якщо ж Ангол-засту́пник при нім, один з тисячі, щоб предста́вити люди́ні її правоту,
24 то Він буде йому милосердний та й скаже: „Звільни ти його, щоб до гро́бу не йшов він, — Я ви́куп знайшов“.
25 Тоді відмоло́диться тіло його, пове́рне до днів його ю́ности.
26 Він благатиме Бога, й його Собі Він уподо́бає, і обличчя його буде бачити з окликом радости, і чоловікові верне його справедливість.
27 Він диви́тиметься на людей й говоритиме: „Я грішив був і правду кривив, та мені не відплачено.
28 Він викупив душу мою, щоб до гро́бу не йшла, і буде бачити світло живая[22] моя“.
29 Бог робить це все дві́чі-три́чі з люди́ною,
30 щоб душу її відвернути від гро́бу, щоб він був освітлений світлом живих.
31 Уважай, Йове, слухай мене, мовчи, а я промовля́тиму!
32 Коли маєш слова́, то дай мені відповідь, говори, бо бажаю твого оправда́ння.
33 Якщо ні — ти послухай мене; помовчи, й я навчу́ тебе мудрости!“
34 І говорив Елі́гу та й сказав: „Слухайте, мудрі, слова́ ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене́!
3 Бо ухо слова випробо́вує, а піднебі́ння їжу кушту́є.
4 Виберім право собі, між собою пізнаймо, що́ добре.
5 Бо Йов говорив: „Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.
6 Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.
7 Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузува́ння, як воду,
8 і товаришу́є з злочинцями, і ходить з людьми́ беззако́нними?
9 Бо він каже: „Нема люди́ні ко́ристи, коли її Бог уподо́бає“.
10 Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!
11 Бо за чином люди́ни Він їй надолу́жить, і згідно з своє́ю дорогою зна́йде люди́на запла́ту!
12 Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює пра́ва.
13 Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселе́нну поклав?
14 Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій по́дих до Себе забра́в, —
15 всяке тіло поги́нуло б вмить, а люди́на поверну́лася б на по́рох!
16 Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:
17 Хіба стри́мувати може нена́висник право? І хіба́ осудити ти зможеш Всеправедного?
18 Хіба можна сказати царе́ві: „Негідний“, а вельможним: „Безбожний“?
19 Таж Він не звертає уваги на зве́рхників, і не вирі́знює мо́жного перед убогим, бо всі вони — чин Його рук,
20 за хвилину вони помирають, опі́вночі. Доторкне́ться Він мо́жних — і гинуть вони, сильний усу́нений буде рукою не лю́дською.
21 Бо очі Його на дорогах люди́ни, і Він бачить всі кро́ки її, —
22 немає темно́ти, немає і те́мряви, де б злочинці схова́лись.
23 Бо люди́ні Він не призначає озна́чений час, щоб ходила до Бога на суд.
24 Він сильних ламає без до́сліду, і ставить на місце їх інших.
25 Бож знає Він їхні діла́, — обе́рне вночі — і поча́влені будуть!
26 Як несправедливих ура́зить Він їх, на видному місці,
27 за те, що вони відступи́ли від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,
28 щоб зойк сірома́хи спрова́дити до Нього, бо Він чує блага́ння пригнічених.
29 Коли Він заспоко́їть, то хто винува́тити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над наро́дом, і над люди́ною ра́зом,
30 щоб не панував чоловік нечести́вий із тих, що правлять за па́стку народові.
31 Бо Богові треба отак говорити: „Несу я заслужене, — злого робити не буду!
32 Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не бу́ду чинити!“
33 Чи на думку твою надолу́жить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!
34 Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:
35 „Йов говорить немудро, а слова́ його без розуміння.
36 О, коли б Йов дослі́джений був аж навіки за відповіді, як злі люди,
37 бо він додає до свойого гріха́ ще провину, — між нами він пле́ще в долоні та мно́жить на Бога промови свої“.
35 І говорив Елі́гу та й сказав:
2 „Чи це полічив ти за право, як кажеш: „Моя праведність більша за Божу“?
3 Бо ти говорив: „Що́ поможе тобі? Яку ко́ристь із цього я матиму більшу, аніж від свойого гріха́?“
4 Я тобі відповім, а з тобою і ближнім твоїм.
5 Подивися на небо й побач, і на хмари споглянь, — вони вищі за тебе.
6 Як ти будеш грішити, що́ зробиш Йому? А стануть числе́нні провини твої, що́ ти вчиниш Йому?
7 Коли праведним станеш, що́ даси ти Йому? Або що́ Він ві́зьме з твоєї руки?
8 Для люди́ни, як ти, беззако́ння твоє, і для лю́дського сина твоя справедливість!
9 Від бе́злічі гно́блення стогнуть вони, кричать від твердо́го плеча багатьох.
10 Та не скаже ніхто: Де ж той Бог, що мене Він створив, що вночі дає співи,
11 що нас над худобу земну́ Він навчає, і над птаство небесне вчиняє нас мудрими?
12 Вони там кричать, але через бундю́чність злочинців Він відповіді не дає.
13 Тільки марно́ти не слухає Бог, і Всемогу́тній не бачить її.
14 Що ж тоді, коли кажеш: „Не бачив Його!“ Та є суд перед Ним, — і чекай ти його́!
15 А тепер, коли гнів Його не покарав, і не дуже пізнав про глупо́ту,
16 то нама́рно Йов уста свої відкриває та мно́жить слова́ без знання́“.
36 І далі Елігу казав:
2 „Почекай мені тро́хи, й тобі покажу́, бо ще́ є про Бога слова́.
3 Зачну́ виклада́ти я зда́лека, і Творце́ві своєму віддам справедливість.
4 Бо справді слова́ мої не неправдиві, — я з тобою безва́дний в знанні́.
5 Таж Бог си́льний, і не відкидає ніко́го, Він міцни́й в силі серця.
6 Не лишає безбожного Він при житті, але право для бідних дає.
7 Від праведного Він очей Своїх не відверта́є, але їх садо́вить з царями на троні наза́вжди, — і вони підвищаються.
8 А як тільки вони ланцюга́ми пов'я́зані, і тримаються в пу́тах біди́,
9 то Він їм представляє їх вчинок та їхні провини, що багато їх стало.
10 Відкриває Він ухо їх для осторо́ги, та вели́ть, щоб вернулися від беззако́ння.
11 Якщо тільки послу́хаються, та стануть служити Йому, покі́нчать вони свої дні у добрі, а ро́ки свої у приє́мнощах.
12 Коли ж не послухаються, то наскочать на ра́тище, і покі́нчать життя без знання́.
13 А злосерді кладуть гнів на себе, не кричать, коли в'яже Він їх.
14 У мо́лодості помирає душа їх, а їхня живая — поміж блудника́ми.
15 Він визволяє убогого з горя його, а в переслі́дуванні відкриває їм ухо.
16 Також і тебе Він би ви́бавив був із тісноти́ на широ́кість, що в ній нема у́тиску, а те, що на стіл твій поклалося б, повне то́вщу було б.
17 Та правом безбожного ти перепо́внений, право ж та суд підпира́ють люди́ну.
18 Отож лютість нехай не намо́вить тебе до плеска́ння в долоні, а о́куп великий нехай не заве́рне з дороги тебе.
19 Чи в біді допоможе твій зойк та всі змі́цнення сили?
20 Не квапся до ночі тієї, коли ви́рвані будуть народи із місця свого́.
21 Стережись, не звертайся до зла, яке за́мість біди ти обрав.
22 Отож, Бог найвищий у силі Своїй, — хто навчає, як Він?
23 Хто дорогу Його Йому вказувати бу́де? І хто скаже: „Ти кривду зробив?“
24 Пам'ятай, щоб звели́чувати Його вчинок, про якого виспівують люди,
25 що його бачить всяка люди́на, чоловік приглядається зда́лека.
26 Отож, Бог великий та недовідо́мий, і недосліди́ме число Його літ!
27 Бо стягає Він краплі води, і доще́м вони падають з хмари Його,
28 що хмари спускають його, і спада́ють дощем на багато людей.
29 Також хто зрозуміє розтя́гнення хмари, грім намету Його?
30 Отож, розтягає Він світло Своє над Собою і мо́рську глибі́нь закриває,
31 бо ними Він судить наро́ди, багато поживи дає.
32 Він тримає в руках Своїх бли́скавку, і керує її проти цілі.
33 Її гу́ркіт звіщає про неї, і при́хід її відчуває й худо́ба.
37 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“ а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
38 Тоді відповів Господь Йову із бурі й сказав:
2 „Хто́ то такий, що зате́мнює раду слова́ми без розуму?
3 Підпережи́ но ти сте́гна свої, як мужчи́на, а Я буду питати тебе, — ти ж Мені поясни!
4 Де́ ти був, коли землю осно́вував Я? Розкажи, якщо маєш знання́!
5 Хто осно́ви її положив, чи ти знаєш? Або хто́ розтягнув по ній шнура?
6 У що підстави її позапу́щувані, або хто́ поклав камінь нарі́жний її,
7 коли ра́зом співали всі зо́рі пора́нні та радісний о́крик здіймали всі Божі сини?
8 І хто море воро́тами загороди́в, як воно виступа́ло, немов би з утро́би вихо́дило,
9 коли хмари поклав Я за одіж йому, а імлу́ — за його пелюшки́,
10 і призна́чив йому Я границю Свою та поставив засу́ва й воро́та,
11 і сказав: „Аж досі ти ді́йдеш, не далі, і тут ось межа́ твоїх хвиль гордови́тих?“
12 Чи за своїх днів ти наказував ра́нкові? Чи досві́тній зорі́ показав її місце,
13 щоб хапа́лась за кі́нці землі та поси́пались з неї безбожні?
14 Земля змі́нюється, мов та глина печа́тки, і стають, немов о́діж, вони!
15 І нехай від безбожних їх світло віді́йметься, а високе раме́но злама́ється!
16 Чи ти схо́див коли аж до мо́рських джере́л, і чи ти перехо́джувався дном безодні?
17 Чи для тебе відкриті були брами смерти, і чи бачив ти брами смерте́льної тіні?
18 Чи широкість землі ти оглянув? Розкажи, якщо знаєш це все!
19 Де́ та доро́га, що світло на ній пробуває? А те́мрява — де її місце,
20 щоб узяти її до границі її, і щоб знати стежки́ її дому?
21 Знаєш ти, бо тоді народився ж ти був, і велике число твоїх днів!
22 Чи дохо́див коли ти до схо́ванок снігу, і схо́ванки граду ти бачив,
23 які Я тримаю на час лихолі́ття, на день бо́ю й війни?
24 Якою дорогою ді́литься вітер, розпоро́шується по землі вітере́ць?
25 Хто для зливи прото́ку прові́в, а для громови́ці — дорогу,
26 щоб дощи́ти на землю безлюдну, на пустиню, в якій чоловіка нема,
27 щоб пустиню та пущу наси́чувати, і щоб забезпе́чити ви́хід траві?
28 Чи є ба́тько в доща, чи хто кра́плі роси́ породи́в?
29 Із чиєї утро́би лід вийшов, а і́ній небесний — хто його породив?
30 Як камінь, тужа́віють води, а пове́рхня безо́дні ховається.
31 Чи зв'яжеш ти за́в'язки Волосожа́ру, чи розв'я́жеш віжки́ в Оріо́на?
32 Чи ви́ведеш ча́су свого Зодія́ка, чи Во́за з синами його попрова́диш?
33 Чи ти знаєш уста́ви небе́с? Чи ти покладе́ш на землі їхню вла́ду?
34 Чи піді́ймеш свій голос до хмар, — і багато води тебе вкриє?
35 Чи бли́скавки ти посилаєш, і пі́дуть вони, й тобі скажуть „Ось ми“?
36 Хто мудрість вкладає людині в нутро́? Або — хто́ дає се́рцеві розум?
37 Хто мудрістю хмари зрахує, і хто може затримати небесні посу́ди,
38 коли по́рох зливається в зли́вки, а кавалки злипаються?
39 Чи здо́бич левиці ти зловиш, і заспоко́їш життя левчукі́в,
40 як вони по лего́вищах ту́ляться, на ча́тах сидять по куща́х?
41 Хто готує для кру́ка поживу його, як до Бога кричать його діти, як без ї́жі блукають вони?
39 Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
2 Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
3 коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
4 Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
5 Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
6 якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
7 Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
8 Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
9 Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
10 Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
11 Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
12 Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
13 Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
14 Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
15 і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
16 Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
17 бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
18 А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
19 Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
20 Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
21 Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
22 — сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
23 хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
24 Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
25 При кожному розі кричить він: „І-га!“ і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
26 Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
27 Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
28 На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
29 ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
30 а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
40 І говорив Господь Йову й сказав:
2 „Чи буде ставати на прю з Всемогутнім огу́дник? Хто сперечається з Богом, хай на це відповість!“
3 І Йов відповів Господе́ві й сказав:
4 „Оце я знікче́мнів, — що ж маю Тобі відповісти? Я кладу́ свою руку на уста свої.
5 Я раз говорив був, і вже не скажу́, а вдруге — і більш не дода́м“!
6 І відповів Господь Йову із бурі й сказав:
7 „Підпережи́ но ти сте́гна свої, як мужчи́на: Я буду питати тебе, — ти ж поя́снюй Мені!
8 Чи ти хочеш пору́шити право Моє, винува́тити Мене, щоб опра́вданим бути?
9 Коли маєш раме́но, як Бог, і голосом ти загрими́ш, немов Він,
10 то окрась Ти себе пишното́ю й вели́чністю, зодягни́ся у славу й красу́!
11 Розпоро́ш лютість гніву свого́, і поглянь на все горде — й прини́зь ти його́!
12 Поглянь на все горде — й його впокори́, поспиха́й нечестивих на їхньому місці,
13 поховай їх у по́росі ра́зом, а їхні обличчя обви́й в укритті́.
14 Тоді й Я тебе сла́вити буду, як правиця твоя допоможе тобі!
15 А ось бегемо́т[23], що його Я створив, як тебе, — траву, як худо́ба велика, він їсть.
16 Ото сила його в його сте́гнах, його ж мі́цність — у м'я́зах його живота́.
17 Випросто́вує він, немов ке́дра, свойо́го хвоста́, жили сте́гон його поспліта́лись.
18 Його кості — немов мідяні оті ру́ри, костома́хи його — як ті пру́ття залізні.
19 Голова оце Божих доріг; і тільки Творе́ць його може зблизи́ти до нього меча.
20 Бо гори прино́сять поживу йому, і там гра́ється вся звірина́ польова́.
21 Під ло́тосами він виле́жується, в укритті́ очере́ту й болота.
22 Ло́тоси тінню своєю вкривають його, топо́лі поточні його обгорта́ють.
23 Ось підійма́ється рі́чка, та він не боїться її, він безпечний, хоча б сам Йорда́н йому в па́щу впливав!
24 Хто може схопи́ти його в його о́чах, гака́ми ніздрю́ продіра́вити?
25 Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?
26 Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?
27 Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?
28 Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?
29 Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?
30 Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців-ханане́їв?
31 Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?
32 Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!
41 Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
2 Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
3 Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
4 Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
5 Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
6 Двері обличчя[24] його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
7 Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
8 Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
9 Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
10 Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
11 Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
12 Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
13 Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
14 Сила ночує[25] на шиї його, а страх перед ним утікає.
15 М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
16 Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
17 Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
18 Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
19 За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
20 Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
21 Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
22 Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
23 Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
24 Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
25 Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
26 він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“
42 А Йов відповів Господе́ві й сказав:
2 „Я знаю, що можеш Ти все, і не спиня́ється за́дум у Тебе!
3 Хто́ ж то такий, що ховає пора́ду немудру? Тому я говорив, але не розумів. Це чудніше від мене, й не знаю його:
4 „Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, — ти ж Мені поясни́“.
5 Тільки по́слухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе.
6 Тому́ я зрікаюсь гово́реного, і каюсь у по́росі й по́пелі!“
7 І сталося по то́му, як Госпо́дь промовив ці слова́ до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: „Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх при́ятелів, бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов.
8 А тепер візьміть собі сім бичків та сім барані́в, і йдіть до Мого раба Йова, і принесе́те цілопа́лення за себе, а Мій раб Йов помо́литься за вас, бо тільки з ним Я буду рахува́тися, щоб не вчинити вам злої речі, — бо ви не говорили слу́шного про Мене, як раб Мій Йов“.
9 І пішли теманянин Еліфа́з, і шух'янин Білда́д, та нааматянин Цофа́р, і зробили, як говорив їм Госпо́дь. І споглянув Господь на Йова.
10 І Господь приверну́в Йова до першого ста́ну, коли він помолився за своїх при́ятелів. І помно́жив Господь усе, що Йов мав, удвоє.
11 І поприхо́дили до нього всі брати його, і всі се́стри його та всі попере́дні знайо́мі його, і їли з ним хліб у його домі. І вони головою хита́ли над ним, та потішали його за все зле, що Господь був спрова́див на нього. І дали вони йому кожен по одній кеси́ті, і кожен по одній золотій обручці.
12 А Господь поблагослови́в останок днів Йова більше від поча́тку його, і було́ в нього чотирна́дцять тисяч дрібно́ї худоби, і шість тисяч верблю́дів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць.
13 І було́ в нього се́меро синів та три дочки́.
14 І назвав він ім'я́ першій: Єміма, і ім'я́ другій: Кеція, а ім'я́ третій: Керен-Гаппух.
15 I таких вродли́вих жінок, як Йовові до́чки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спа́дщину поміж їхніми братами.
16 А Йов жив по то́му сотню й сорок років, і побачив синів своїх та синів синів своїх, чотири поколі́нні.
17 І впоко́ївся Йов старим та насиченим днями.
- ↑ По-українському Йов або Іов, гебр. Ijjov.
- ↑ В ориґіналі: поблагословили, те саме й далі. 1. 11, 2. 5, 2. 9.
- ↑ 3,0 3,1 Душа в біблійній мові часто замість життя.
- ↑ Похитати головою — поспівчувати.
- ↑ Левіята́н — дуже велика водяна тварина Пор. Йов 40. 25, 31, 41. 23, 24. Пс. 103. 26.
- ↑ Шеол — за старозавітною вірою це місце перебування душ людських по смерті, той світ, грецьке ад.
- ↑ Рагав — мітична морська мотвора, символ Єгипту, пор. Пс. 87. 4, 89. 11, Іс. 30. 7. і ін.
- ↑ Долоня тут синонім руки.
- ↑ 9,0 9,1 Цебто, коли мені прощено, пор. 1 М. 32. 21.
- ↑ Підняти обличчя — бути оправданим, пор. 1 М. 33. 21. Пс. 82. 2.
- ↑ 11,0 11,1 Пояс часто синонім сили, пор. 30. 11.
- ↑ Уста й губи в Біблії — синоніми язика, мови.
- ↑ Ориґінал дає: і пхають його по ногах його.
- ↑ В ориґіналі: ночуватиме.
- ↑ В ориґіналі: „хто похиленоокий,“ — око тут обличчя, похиленоокий — смиренний.
- ↑ Цебто — зорям.
- ↑ Рефаїми — велетні.
- ↑ Рагав — мітичний морський звір, див. 9. 13, також — зухвальство, гордощ, буруни морські.
- ↑ Рука — сила, могутність.
- ↑ Розв'язати пояса — позбавитися сили.
- ↑ Уважав душу свою — це: Уважав себе.
- ↑ 22,0 22,1 22,2 22,3 Живая — душа, частий гебраїзм.
- ↑ Бегемот — це нільський крокодил.
- ↑ „Двері обличчя“ — рот.
- ↑ Jalin, ночує, гебраїзм: перебуває.