- Буря на Чорному морі
- Ой на Чорному морі,
- На білому камені,
- Ой то там сидить ясен сокіл-білозорець:
- Низенько голову склонив,
- Та жалібно квилить-проквиляє;
- Та на святеє небо,
- На Чорноє море
- Іспильно поглядає,
- Що на святому небі,
- На Чорнім морі негаразд починає:
- На святому небі усі звізди потьмарило,
- Половина місяця у тьму уступило;
- На Чорному морі негаразд починає:
- Ізо дна моря сильно хвиля вставає,
- Судна козацькі молодецькі на три часті розбиває.
- Першу часть одбивало –
- У тихий Дунай заношало;
- Другую часть одбивало –
- У землю Грабськую
- На каторгу турецьку заношало;
- Третю часть одбивало –
- Да на Чорному морі затопляло.
- То-то же при тій часті два братики рідненькі,
- Як голубоньки сивенькі,
- То вони потопали,
- Порятунку собі нівідкіля не мали.
- Да вони один до одного припливали,
- Словами промовляли.
- Гірко ридали –
- Прощенія домагали,
- Перед господом милосердним гріхи свої сповідали.
- Ой между ними третій, чужий-чужениця,
- Бездольний, безродний і безпомощний, потопає,
- Порятунку собі нівідкіль не має.
- То він до їх припливає,
- Словами промовляє,
- Гірко сльозами ридає, –
- Прощенія домагає,
- Перед господом милосердним
- Гріхи свої сповідає.
- То ті брати промовлять словами,
- Обіллються гірко сльозами:
- «Се ж то нас, браття, не сильна морська хвиля затопляє;
- Се то отцева молитва і материна
- Нас видимо карає:
- Що як ми у охотне войсько виряджалися,
- То од отця, од матки прощенія не приймали,
- Да старую матусю ми од себе а й стременами одпихали;
- То тоже ми собі превелику гордость мали:
- Старшого брата у себе за брата не мали,
- Сестру середульшу марно зневажали,
- Близькому сусіді хліба і солі ізбавляли;
- То же ми собі превелику гордость мали:
- Проти божих церков їжджали,
- Шличків із голов не здіймали,
- На своє лице хреста не клали,
- Милосердного творця на поміч не призивали,
- Да по улицях кіньми вигравали,
- Да проти себе нікого не стрічали,
- Діток малих кіньми розбивали,
- Кров християнську на сиру землю проливали!
- Ей, коли б то нас, браття, могла отцева і матчина молитва відсіля визволяти,
- То нехай же б ми могли вже знати,
- Як отцеву і матчину молитву штити-поважати,
- І старшого брата за рідного батька мати,
- Сестру середульшую штити-поважати,
- Близького сусіду у себе за рідного брата мати!»
- То як стали словами промовляти,
- Отцеву і матчину молитву споминати, –
- Став господь милосердний їм помагати,
- Стало Чорне море утихати;
- Та так-то утихало,
- Ніби не гуляло.
- То стали ті два брати к берегу припливати,
- Стали за білий камінь рученьками брати
- Да на край виходжати,
- На край веселий,
- Между мир хрещений,
- У города християнськії,
- Та до отця, до матки в гості прибувати.
- То тоже отець-мати навпроти синів виходжали,
- Синів питали:
- «Ой сини, пани-молодці!
- Чи добре вам у дорозі починало?»
- «Добре, отець і мати, нам було на Чорному морі гуляти;
- Тільки недобре було, отець і мати,
- Чужому-чужениці на Чорному морі потопати:
- Йому прощенія ні од кого прийняти
- І на чужині порятунку дати!»
- Да услиши, господи, у просьбах, у молитвах
- Люду царському,
- Народу християнському
- І усім головам слухающим
- На многая літа,
- До конця віка!
