Бунякове замчище
Про це замчище багато дечого розказують. Найкраще, якби ви спиталися у нашого добродія; у його там у церковних записах, кажуть, є переписано про все: і коли ті вали повисипувані, і хто тії мури мурував, що тепер од них тільки цегла та камінчики валяються, - про все там є; то, бачите, інші говорять, що там колись місто було, - ніби на тому городищеві; говорять, що й церква була і що тую б то церкву перенесено в Деревичі.
Ще розказують (хто його зна, чи воно казка, чи що, так старі люди розказують, то й я за ними), що ніби колись давно-давно сидів у тому городищі якийсь лицар, звався він Шолудивий Буняка. І був той лицар неабиякий, навіть і тілом не такий, як повинно бути людині; мало того, що страшенно великий, ще, вибачайте, у його печінка й легке та були зверху, отак от і стриміли за плечима, такий-то неподобний був той Буняка! Ну, жив він собі у городищі, і дуже його всі боялись; найстрашніший же він був ось через що: їв людей! Отак-таки справді їв; оце, кажуть, звелить було, щоб йому привели щонайкращого хлопця та візьме та і з'їсть. І так кожного: що приведуть, то й зітне, то й зітне. Багато позбавляв Буняка таким способом людей, але ж таки і йому добра причина сталася!
Прийшла, бачите, черга іти в замчище, тобто на убій, якомусь-то там хлопцеві ( бо то хлопців тих по черзі брали і постачали Буняці). А в того хлопця та була тільки мати, батько недавно помер. Ота бідна мати плаче вже, плаче та побивається, що нікому порятувати хлопця. А як його вирятувати? Плакала та жінка, плакала, а далі щось-то їй прийшло на думку, перестала побиватися, розважилась і просить тільки людей, тих, що мали вести хлопця до Буняки, щоб зачекали годиночку, поки дона щось зготує синові на останню дорогу. Ті кажуть: "Добре".
От чекають, а вона взяла, пішла, нациркала у себе з грудей покорму, замісила з того покорму тісто, спекла пиріжків, та, даючи їх своєму хлопцеві, й каже:
- На ж, сину, тобі оці пиріжки та ось що з ними зроби: як прийдеш до Буняка, то звичайно підмани його, щоб він хоч єдиного пиріжка з'їв; оцим ти маєш визволитися, бо як Буняка наїсться моїх пиріжків, то вже тебе не займе, того, що вважатиме тебе за брата (тобто через її покорм).
Ну, той хлопець так і зробив: як прийшов у замчище, то умисне й став так їсти материні пиріжки, щоб Буняка побачив. Той побачив та й питається:
- Що це ти їси?
- Це, - каже, - мені мати дала, виряджаючи в останню дорогу.
- А дай лиш, - каже Буняка, - покуштувати, що там воно таке!
Хлопець оддав йому пиріжки, а він і поїв їх. Як же наївся Буняка тих пиріжків, зараз і почув, яка в них заправа була.
- Ну, - каже, - хлопче, дякуй своїй матері, що так мудро вхитрувала: тепер ти єси визволений від смерті, не можу-бо я тобі того лиха заподіяти, через те, що ти стався мені братом.
От той хлопець уже такий радий, такий радий, неначе справді вдруге на світ народився! Отож хотів був по тій розмові мерщій додому бігти, а потім роздумався та й не побіг зараз. "Останусь лиш я, - каже сам собі, - на якийсь час тут ще; я, мовляв, тепер безпечний, Буняка мене не з'їсть, а тим часом зроблю ось що: заподію нашому ворогові таке, щоб він не тільки мене, але й нікого більше не міг безвременно на той світ заганяти!"
Ото ж і зостався при Буняці; уночі Буняка заснув, а той хлопець мерщій до нього в хату, підступився нищечком до ліжка - та чирк ножем і відтяв Буняці печінки (вони ж, бачте, зверху були)! Як відтяв, Буняка зараз і пропав!
| Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).
