Буковина/1892/1/Дрібні вісти/Прощальний вечорок в честь п. іншпектора Ом. Поповича
| ◀ Топорівска читалня | Буковина. Ч. 1 під ред. Сильвестра Дашкевича Прощальний вечорок в честь п. іншпектора Ом. Поповича |
|
Прощальний вечорок в честь п. іншпектора Ом. Поповича відбув ся при участи поверх 30 самих виднїших патріотів руских в готелю метрополь в недїлю дня 10-го с. м. дуже величаво. При входї в салю поздоровили п. Поповича зібрані тут уже грімким „Слава“! Ново вибраний голова „Рускої Бесїди“ в. проф. Степ. Смаль-Стоцкий отворив вечерок промовою, в котрій подякував всїм, що на сам єго поклик на загальнім зборі „Рускої Бесїди“ так численно явили ся тут, щоб віддати добре заслужену честь свому товаришови; висказав свою радість з того, що на Буковинї більшає громада таких людий, що уміє оцїнити заслуги своїх братів для загального добра і заключаючи з сего на велику любов всїх для товариша Поповича винив на єго здоровлє і на дальшу успішну єго працю для добра руского народу. Відтак проходив вечерок любо серед щирої розмови і звуків чародїйної рускої піснї. Другий пугар піднїс надсов. Сид. Виниицкий на те, щоб п. Поповичови удало ся в Серетї зібрати округ себе щирих руских людий і засповати там новий осередок руского духового житя на Буковинї. О. Оп. Левіньский бажав, щоб зерно яко він сіяти ме на новім своїм становиску і серед инших людий принесло такі бораті плоди, як тут. Уч. Савіцкий з Мамаївців прощаючи товариша, подякував за дружну раду і приязнь для учительства в тім окрузї і бажав єму з цїлого серця; щоб і учителї в тім окрузї єго так щиро полюбили, як тутешні. Колесса виголосив з великим зрозумінєм і віддає дуже удачно Шевченкову поему „Кавказ“. Проф. Єр. Пігуляк представивши наше народнє житє образово мов пожарище, покрите скрізь попелом, в котрім тлїють искри, котрі лиш ждуть подуву в тру, щоб заняти ся ясним огнем, бажав, щоб товариш, що найдовше з ним перебув в „Бесїдї“ і тут так успішно роздував тлїючі искри, що сам вже тепер може спокійно лишити се огнище, бо огонь любви і щира праця для свого народу вже ту палає, аби він і на новім місцї подув леготом вітром, щоб таким чином всї ті искри запалали і знялось одно величезне огняне море щирої любви і працї для руского народу на Буковині. Відтак Сид. Воробкевич сказав, що ми прощаючи п. Поповича не сумуємо, але тїшимо ся, бо знаєм, що в єго від-їздом розширяє ся нам круг і що він завсїгди остане наш. Нарешті чесний господар з Топорівцїв Петро Ґелич сказав, що хоч по тій працї, якої підняв ся п. Понович не кількох їх селян, але сотки повинні були вже бути на такім пращальнім вечерку, то най знає, що сїяне ним зерно, вже сходить і пожелав єму і єго родинї щастя і здоровля і сили для дальшої працї. По всїх тих промовах, котрі плили невимушено з серця кождого, подякував п. Попович з слезами в очах за превелику честь, якої в житю діждав ся, про яку навіть єму не снило ся нїколи, на що він мусить бути гордим, бо як сказав один Нїмець, досить для добра народу той зробив, хто своєю працею догодив найлїпшим синам народу, і прирік як вже не більше як до тепер, то бодай так як тепер працювати для руского народу. Особливо до глубини своєї душі тронутий він признанєм, яке довелось єму учути спід мужичого сїрака, Нарешті др. Стоцкий ще раз глубоко прочутими словами розпрощав ся з п. Поповичом і щира громада людий розійшла ся около 12-ої години з розбудженим почутєм зросту народної справи на Буковинї і з щекрасшими надїями на будучність.