Богдан Хмельницький (легенда)
| Богдан Хмельницький 1939 |
|
Поблизу нашого села[1] (як їхати на Зелене) є могила, що здавна прозивається Роблена. Переказують старі люди — колись на тій могилі стояла батарея Хмельницького Богдана. Там же таки, біля могили, й хутір його був.
Одного разу на Богданів хутір налетів пан Чаплинський. А Богдан саме у якомусь воєнному поході перебував. Ну і наробив клятий лях Богданові збитків — хутір його спалив, сина забив, а жінку його, Марину, викрав і повіз до Києва, щоб звінчатися з нею. Но тільки архірей не насмілився. «Боюсь, — каже, — Богдана. Розбий, — каже, — його до ноги, тоді повінчаю».
Пішов Богдан війною на пана Чаплинського, та, видать, сили в нього було малувато. Розбив його Чаплинський у бою, взяв у полон і посадив у темницю. Но був у Богдана, у Хмельницького, один вірний товариш з руських… Якийсь повар…
Підкопався цей руський чоловік під темницю, визволив Богдана з неволі, дав йому коня: «Тікай!» — каже.
От і вдався тоді Богдан за допомогою до руських.
А потім Марина зрадила його і перекинулася до поляків. Бачать ляхи, що силою не візьмуть Богдана, то захотіли взяти хитрощами. Підіслали Марину, щоб почастувала його вином. А воно було отруєне. Тільки ж Богдан теж був не з простих. Умочив він у те вино кусень хліба і кинув собаці; собака і лопнув.
Пам'ятник Хмельницькому в Києві поставили. В'їхав він конем посеред Києва та як замахнувся булавою й збив хреста на костьолі… Ну от на тому місці, де він стояв, і пам'ятник йому воздвигли.