Чижикове весілля.
Сірий чижик, дрібна птиця,
Задумав жениться.
Та… бідная головонька!.. —
Нікому журиться.
Сидить сумно на калині
Та й думку гадає…
Яку брати? кого звати?
У щигля питає.
Щиголь йому радить раду
Нелукаву, просту:
„Бери собі чечіточку —
Саме твого зросту:
Маленькая, дрібненькая,
Хороша на вроду;
Ще й з квіткою на головці,
Бо чесного роду.
На весілля всіх закличем;
Багатих і бідних,
І чубатих, і носатих,
І чужих, і рідних.
Соловейка попросимо
У старші бояре,
А в підстарші жайворонка —
Два як раз до пари.
Світилкою-носилкою
Візьмем коноплянку,
Моторненьку, чепурненьку
Голосну панянку.
Дружком буде деркач-крикач
Та грач на підмогу;
А свашкою-липашкою
Клич чайку небогу“.
Порадились, надумались,
Старостів послали.
І любенько та тихенько
Рушники побрали.
Вівчарики-гайдарики
Гостей наскликали.
А галочки-чубарочки
Їх любо вітали.
Юлка, сойка та їволга
Діжу замісили,
Та, піднявши її вгору,
По хаті носили.
Випивали по чарочці
Та сили кріпили,
А сороки з ластівками
Коровай ліпили.
На весілля насходилось
Гостей повні хати;
Щиголь почав, батькуючи,
Порядки давати.
По хазяйству клопоталась
Там перепелиця,
Куценькая, ситенькая,
Прегарная птиця.
Куропатка — пані-матка
Хати підмітала;
А дрохвичка-молодичка
Столи застилала.
Там дівочки-сусідочки
Прегарно співали,
А ворони, чесні жони,
Гостей частували.
Горобчики-молодчики
Шишки крали сміло;
Та приязно цвірінькали
Мов робили діло.
Красногруді снігирики
Заходились грати;
А журавель із чаплею
Пішли танцювати.
Танцювали, танцювали,
Сіли спочивати;
Сірий пугач дуже впився
Та й ліг серед хати.
Коло його чорний ворон
Здвигає плечима:
Сова в куток забралася,
Блимає очима.
Кулик-мужик забродився
По самі коліна,
Та й став шукать на пугача
Доброго поліна.
Вівсяночки-міщаночки
Зачали стрибати,
Ціцерухи-цокотухи
Стали щебетати.
Чорні шпаки, як чумаки,
Про Крим заспівали:
Як ходили у дорогу
Та сіль набірали.
На долівці розходився
Голуб волохатий:
Турчить, бурчить до горлиці:
„Ще я не жонатий“.
Одуд з ятлом наскочили —
Ну його клювати,
Бо привикли, щоб носами
Що-небудь довбати.
Зозуленька-голубонька
Почала кувати:
„Ку-ку, ку-ку, добрі люде,
Час додому спати!“
Чесні гості схаменулись.
Любо попрощались;
Стрепенулись, ізнялися
Та й порозлітались.
|
