Баю-баю
Хто воно? (Л. Глібів)
Київ: «Криниця», 1918
Хто воно?

Мале, забавненьке воно:
В дворі гуляє — в смішки грає,
Або підійде під вікно,
Стоїть і хлібця дожидає.
Буває, із двора чкурне, —
Ловить його — смішна робота,
Або дивується, дурне,
Що перед ним нові ворота.
Колись то запряжем бичка
І привезем гостинців санки;
І масличка і молочка,
Або ще й сиру і сметанки.
Одарка няня, що колись

Мене маленьким доглядала,
Мені, тихенько сміючись,
Сю саму загадку сказала.
Ловив, ловив довгенько я, —
Ніяк за хвостик не пімаю.
„Не знаю, нянечко моя, —
Сказав я їй, — не розгадаю“.
— „Не розгадав? — от тобі й на!
Ти, може, думаєш — курчатко,
Чи що? — промовила вона: —
Ні, мій голубчику, — телятко“.