Баю-баю/Телесик
Був собі дід та баба, і був у їх хлопчик Івашко. Вже так вони його любили, так кохали!
От, як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку, — він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить… Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!От, мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — це ж моя матінка снідати принесла!
Пливе… Пристав до бережка, наївся, напився, одіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибки ловити…
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега, та й давай гукати товстим голосом:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує…
— То ж не моєї матінки голос! пливи пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику далі!
Махнув весельцем, і поплив.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля.
— Ковалю, ковалю! скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати.:
— Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Приносить до хати:
— Зміючко Оленко, одчини!
Оленка й одчинила; вона ввійшла у хату.
— Зміючко Оленко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я гостей покличу та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей.
От Оленка натопила піч так, що аж каміння роспадається, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
А він каже: „Коли ж я не вмію, — як його сідати?“
— Та вже сідай! — каже Оленка.
Він і положив на лопату руку. „Так?“ каже.
— Та ні бо: сідай зовсім!
Він положив голову: „Отак може?“
— Та ні бо, ні! сідай увесь!
— А як же? хіба так? — та й положив ногу.
— Та ні бо, — каже Оленка, ні! не так!
— Ну, так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як.
Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, виліз на превисоченного явора та й сидить.
Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
— Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька їсти й пити,
Ще й хороше походити!
„Сідай!“ та й ухопило його одно гусятко, принесло та й посадовило на причілку знадвору, а само ходить по двору, пасеться.
От сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків та виймає з печі й каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору: „А мені?“То це вона знову вийма пиріжки та:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
А Телесик знов: „А мені?“
Вони й почули. Що се?
— Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?
— Та то, — каже дід — набудь так учувається.
Та знов баба: „Се тобі, дідусю, а се мені!“
— А мені? — з причілка Телесик.
— От же таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно, — аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!…
А гусятко ходить по двору, то мати й побачила, нагодувала його і напоїла і під крильця насипала пшона. Так воно й полетіло.
