Баю-баю/Пан Коцький
| ◀ Не добра спілка | Баю-баю Пан Коцький |
Мудра кицька ▶ |
|
В одного чоловіка був собі кіт — такий вже старий, що не міг і миші вловити. От хазяїн взяв та й вивіз його у ліс, думає: „Нащо він мені здався? тільки дурно годувати буду, — нехай лучче в лісі ходе“. Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до його лисичка та й питає:
— Що ти таке?
А він каже: „Я — пан Коцький“.
Тоді лисичка каже: „Будемо жити вкупі, в одній хатці.“
А він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить; уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
Ото колись зайчик побачив лисичку та й каже їй:
— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе в гості.
А вона йому каже: „Єсть у мене тепер пан Коцький, то він тебе й розірве“.І цей заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Ці зійшлись докупи, стали думати, як би тут побачити пана Коцького, — та й кажуть:
— А зготуймо обід!
Тут і погодились, кому за чим іти. Вовк каже: „Я піду за мнясом, щоб було що в борщ“. А дикий кабан каже: „А я піду за буряками, за картоплею“. Ведмідь: „А я меду принесу на закуску“. Заєць: „А я капустки“.
От подобували всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликать на обід пана Коцького.
Ведмідь каже: „Я не підбіжу, як доведеться втікати“. А кабан: „Я теж неповоротний“. Вовк: „Я старий уже, і трохи не добачаю“. Тільки зайчикові й приходиться.
Прибіг заєць до лисиччиної нори: коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
— А чого ти прийшов?
Він каже: „Просив вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід!“
А вона каже йому: „Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве“. Зайчик прибігає до їх та й хвалиться:
— Ховайтесь, — казала лисичка, — бо він як прийде, то й подушить нас.
Вони й почали ховаться: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе в кущ. Коли це — веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі мняса багато, та й каже:
— Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!..
А ті думають: „От який ненажера, ще йому мало! Це він і нас поїсть!“
А як наївсь пан Коцький, так і простягсь на столі. А кабан лежав близько стола в хамлі та якось його комарь і вкусив за хвіст, а він так хвостом і повернув; кіт же думав, що то миш, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться та навтіки! Пан Коцький злякавсь кабана, скочив на дерево та й подрався туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачить, що кіт лізе до його, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! та просто на вовка, — мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними — забіг не знать куди… А потім посходились та й кажуть:
— Бач який малий, та от-от нас усіх мало не поїв!