Батрахоміомахія
Без 103 — 249 рядків.
001 Розпочинаючи, спершу я Муз хоровод з Гелікону
002 Серце моє на пісню натхненну прошу запалити —
003 Я її ось на колінах творю на табличках писальних —
004 Про колотнечу страшну, війнодишного справу Арея.
005 Будьте ласкаві прихильно до вух донести усім смертним,
006 Як-то відзначились миші, на жаб пішовши війною,
007 Подвиги як повторяли мужів земнородних Гігантів.
008 Справа, як слухать чуток, такий ніби мала початок.
009 Спрагле колись мишенятко, від кігтів кота врятувавшись, —
010 Біля озерця було це — губами до нього припало,
011 Воду смакуючи гожу. Його-то побачила зараз
012 Жаба з озерця криклива й таку зняла вона мову:
013 Гостю, ти хто такий будеш? Відкіль ти прибув? Хто твій батько?
014 Щиру кажи лише правду, брехню-бо я вмить розпізнаю.
015 Визнаю ж приязні гідним — тебе запрошу до господи,
016 Ще й подарунків коштовних тобі надаю багатенько:
017 Цар я Надуйгуба, власне, котрий у цьому ставочку
018 Шаною жаб користає як їх володар повсякчасний.
019 Батько Багній породив мене від Водоплави-царівни,
020 З нею в коханні з'єднавшись на кручах ріки Ерідану.
021 Дуже ти гарний і доблесний, бачу, значний серед інших;
022 Мабуть, ти вождь берлоносний і в битвах завзятий вояка
023 Будеш, напевно. Та ну-бо, скоріше про рід свій розказуй.
024 Тож Крихтохап після нього у відповідь зараз озвався:
025 — Що ж ти про рід мій розпитуєш, друже? Усі його знають —
026 Люди, богове і птаство, що ген у блакиті ширяє.
027 Звати мене Крихтохапом, до того ж дитям величаюсь
028 Батька свого Хлібогриза вельможного. Ну, а матуся —
029 Це — Жорнолизка, відома дочка владаря Шинкогриза;
030 В хаті мене породивши, на ласощах різних ростила —
031 Фігах, горіхах та всяких, які тільки є, марципанах.
032 Як же нам дружбу закласти? Природа ж моя таки інша:
033 Ти ж бо вікуєш у водах, а я — це візьми до уваги —
034 Звик у людей усе гризти. Від мене тобі не сховати
035 Хліба з найкращого млива у кошику круглім нікуди,
036 Ні пиріжечка смачного, що сиром начинений щедро,
037 Ані окрайчика шинки, ні нутрощів, салом оброслих,
038 Ані свіженького сиру із ніжносолодких вершечків,
039 Ані медових коржів — до цього й безсмертні охочі,
040 Ані наїдків, що їх для людей куховари готують,
041 Вмільці як слід присмачити усяку приправами їжу.
042 І лиховісного гуку війни не сахавсь я ніколи,
043 А, навпаки, у січах із першими в лавах стинався.
044 Я не боюся й людини, хай ростом вона величезна;
045 Вибравшись гарно на ліжко, за пальця краєчок кусаю,
046 То до п'яти знов візьмусь, і укус цей ніяк не відчутний,
047 З милого сну він не збудить, хоч як я кусаю й кусаю.
048 Трьох тільки в цілому світі страхаюсь таки безгранично:
049 Яструба вкупі з котом, що горя не раз завдавали,
050 Та небезпечної пастки, де гибель підступна чигає.
051 А щонайбільше жахаюсь кота, що для нас найстрашніший:
052 Він, хоч і в нірку шмигнути, уперто над нею чатує.
053 Не споживаю капусти я, ні гарбузів, ні редиски,
054 На буряках не пасусь, не вживаю й селери тієї, —
055 Це ж бо для вас харчування, які живете по калюжах.
056 Злегка на це посміхнувшись, Надуйгуба тут обізвався:
057 — Ти розбалакавсь занадто про черево, гостю; і в нас б
058 Змога дивин достобіса в воді й на землі оглядати,
059 Бо земноводний дав спосіб життя усім жабам Кроніон —
060 В двох пробувати стихіях, у житлах цілком супротивних —
061 По суходолу стрибати і в воду, пірнувши, ховатись.
062 Впевнитись хочеш у цьому — легенька цілком буде справа:
063 Сядь-но мені лиш на спину, тримайся гаразд і не зсунься,
064 Та й завітаєш на радість собі до моєї домівки.
065 Мовив і плечі підставив — брикнув той цієї ж хвилини
066 Й ніжної шиї вхопився, на неї проворно стрибнувши.
067 Спершу радів незвичайно, бо поблизьки захистки бачив,
068 І любувався плавбою. Але після того, як хвилі
069 Сині його сполоснули, дрібними заплакав сльозами
070 Й хвостика в воду він виструнчив, наче стернуючи справді.
071 Ревно богам він молився, аби лиш до суші дістатись,
072 В дурості каявся зайвій, і рвав на собі він чуприну,
073 Руки ламав у відчаї; стривожене серденько в грудях
074 Тіпалось несамовито. На землю бажавши вернутись,
075 Він мимоволі зайойкав і, пойнятий жахом холодним,
076 Зрештою мовив-таки, одним усе духом сказавши:
077 — Чи провіз так на спині вантаж препалкої любові
078 Бик, що з Європою мчався по хвилях до острова Кріту,
079 Як понесла мене, мишу, на спині до хати своєї
080 Жаба на гладі прозорій, строкатим розкинувшись тілом!
081 Вуж-водяник де не взявся — страхіття однаково грізне
082 Для обидвох: над водою він високо випрямив шию.
083 Тільки Надуйгуба вздрів це — і шаснув у воду байдужий,
084 Що на загин неминучий покинув супутника в скруті:
085 Булькнув на дно у ставочок і втік він від чорної смерті,
086 Скинута ж миша зненацька горілиць упала у воду
087 І, потопаючи в хвилях, лиш порскала й борсалась вельми.
088 Часто пірнала під воду, частенько ізнов виринала,
089 Б'ючи лапками, та згуби минути було не під силу:
090 Змочена шерсть, обважнівши, тягла її вспід нездоланно.
091 Тонучи в хвилях, такі ще востаннє слова пропищала:
092 — Ні, від богів не сховаєш, Надуйгубо, зла, що накоїв.
093 Скинувши в став мене з себе, неначе з високої скелі.
094 Ти б мене не перевершив, негіднику підлий, на суші —
095 У всезмаганні, борні й перегонах, але ти навмисне
096 У глибочінь мене вергнув; та бог справедливий те бачить:
097 Мишаче військо помститься за це на тобі, неодмінно.
098 Мовивши так, захлинувся. Одначе якраз зауважив
099 Це Блюдолиз, що саме сидів тут на березі тихім
100 І для мишей він найпершим став вісником смерті лихої.
101 Пискнувши несамовито, порвавсь він мишей сповістити.
102 Ті ж, як про лихо дізнались, страшенна їх лють охопила.
...
250 Як Хлібогриз розтрощив Надуйгубі списом голінку,
251 Той з бойовища подавсь, кульгаючи в муці нестерпній,
252 І до канави метнувся, щоб наглої смерті уникнуть;
253 Та ще не раз виринав він, нестерпної сповнений муки.
254 Як Цибуляк запримітив, що цар напівмертвий звалився,
255 Врізавсь до першої лави і гострим кольнув очеретом —
256 Та ба, щита не пробив він: зав'яз його списа лиш кінчик.
257 Стукнув його ж по шоломі міцнім і в горнятко завбільшки
258 Лопухоїд божественний — Арея точнісінький образ, —
259 Що задиракою тиснув на жаб сам один проти юрми;
260 Тож і до нього шатнувся, та він як поглянув, не встояв
261 Перед силенним вояцтвом — пірнув у безодню ставочка.
262 Був у мишей один хлопець, значний парубчак серед інших,
263 Майстер боїв рукопашних, улюблений син Хлібомисла;
264 Звавсь Скибокрад-верховода, наслідувач бога Арея,
265 Що між мишей виділявся, один борючись проти юрми.
266 Саме стояв він і чванивсь, що тут-таки, біля ставочка,
267 Вигубить сам, без нікого, поріддя ропух невгамовних.
268 І, шкаралупу горіха розбивши на дві половинки,
269 Припасував до плечей їх для захисту рук від ударів.
270 Хвастощі, може, й здійснив би він, бувши добрячий моцака, —
271 Жаби, однак, налякавшись, усі до ставка відступили.
272 Стежив за боєм, звичайно, людей та богів усіх батько,
273 Й шкода Кроніону стало тих жаб, що оце пропадали.
274 Тож головою хитнувши, таке він почав говорити:
275 — Диво ж бо, леле, ой диво очима я бачу своїми.
276 Сильно-таки непокоїть мене Скибокрад, що в ставочку
277 Вибити жаб нахваляється. Тим-то поспішно Палладу
278 І війнодишного разом із нею пошлімо Арея,
279 Щоб його в бій не пустили, дарма що такий він силенний.
280 Так от промовив Кротон, а Гера йому відказала:
281 — Тут ні Афіні, Кроніде, ні навіть потузі Арея
282 Не відвернути від жаб цих над ними навислої згуби.
283 На порятунок ходімо усі. Та в рух свою зброю
284 Міг би ти кинуть - лиш так ми знешкодимо зуха такого —
285 Нею Титанів скарав ти, сміливих і дуже завзятих,
286 І погубив Капанея могутнього, як і чудного
287 Занапастив Енкелада та плем'я Гігантів дикунське.
288 Так говорила. Кроніон жбурнув тоді громом огненним:
289 Загрюкотіло найперше й труснуло високим Олімпом.
290 Вслід за цим блискавка ясна, пронизлива Зевсова зброя,
291 Звивисто в небі мигнула, з руки владаря полетівши.
292 Всіх громовиця злякала: і жаб, певна річ, і мишей теж,
293 Та не спинила навали мишей; навпаки, їх ще більше
294 Вибити впень поривалося жаб задирливих кодло.
295 Так було б сталось, та зглянувсь на жаб із Олімпу Кроніон
296 І в найскрутнішу хвилину негайно послав оборонців.
297 Де не взялися тварюки — у панцирах та клишоногі,
298 Зігнуті, повзають рачки, мов кліщі в них рот, твердошкірі,
299 Широкоплечі, кощаві, а спини яскраво лисніють;
300 Згорблені, руки в них — клешні, та й дивляться аж з-під грудей десь;
301 Ще й восьминогі, дворогі, в поході нестримні, а звуть їх
302 Раками. Хвостики раки мишам відгризати взялися
303 Й ноги та руки також, а мишачі леза згинались.
304 І, налякавшися раків, не встояли миші нікчемні —
305 Кинулись притьмом тікати... Вже сонце на заході згасло,
306 Й справа війни одноденної зрештою так закінчилась.