Баляди про війну і відбудову/Внизу
| ◀ Комчоти Макаров | Баляди про війну і відбудову Внизу |
Баляда про одного із ста ▶ |
|
Тільки ми зможемо колись організувати підземні теплоцентралі. В них верствами горітиме вугілля і само видаватиме силу на гора. Вибійні молотки і врубові навіть будуть непотрібні. За це б'ємось у чорній норі.
Десь є трава
Зеленим сонцем напоєна
Зідхає, за вітром стелеться
Вітровим виростає роєм
Рай. Перій. Світоселиця!
Така трава.
Але внизу — там нема трави,
Нема сонця — нема обрію:
Земної густої крови
Добувають вугільні герої.
Щоб та чорна, земна кров
Горіла в Союзу жилах,
Щоб жили варстати, щоб на сотні верстов
Сіяли станції — соціялізму сила.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт — межи ними ця,
Тисяча серць горить коло неї.
Тисяча серць у вічній ночі
Костить сирий одвічний камінь
Ні хмар. Ні сонця. Лямповий чин
Виображує чорне небо над нами.
В камінне небо уп'ялись плечі,
Вапняк і порфір розвірчує молот,
І креше кварц і іскри мече,
Як дощ жало сталевих долот.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт — межи ними ця,
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось, щоб не бились наші діти,
Внизу — щоб бути їм на горі,
Б'ємось за робітників на світі
За це б'ємось у чорній норі.
І от одне починає битись
Скоріш, не в марші машин, не в такт
Працюють руки ще в тому ж ритмі
І тільки серце — б'ється не так.
Десь є трава…
Зеленим сонцем напоєна…
Зідхає, за вітром стелеться…
Вітровим виростає роєм…
Рай. Перій. Світоселиця.
Така трава…
Як легко і солодко. Швидше, швидше.
Злітає серце під сонце дгорі.
Рука безладно в камінь тиче
Ще легше. Солодше леліє море.
Заснув би в ньому. І раптом вітер
Доніс до скронь сталевий скрегіт
Ударив. І море з потом витер.
Метан! Це газ. Оце той легіт.
Спокійно! Люди! Усі на-гора!
Назад. Ні кроку. Уб'ю на місці.
У моїм забої газова гра
Один за всіх. Усіх кроків — шість.
Ущухає гугіт. Врубні затихли,
Все тихше і тихше стає навколо,
пітьма. І раптом у тиші стиглій
Ступила нога на зронений молот.
Іде. П'ять кроків — років п'ять
До щілини, де точиться їдь
Ступив. І став. І ступив уп'ять
І знову став. Не іде. Стоїть.
Обволікає душу синь,
Ласкає, шепоче: ляж, засни…
— Зірвав сорочку, на голову кинув
І знову ступив у смертельні сни.
Один крок до ключа смерти
Заткнути. Замкнути. Але ноги не йдуть.
Замовк. Заник горизонт четвертий,
Пропало все. Зосталася путь.
І раптом упав. Упав на щілину,
Рве одежу, заткає, хапає ще,
Харчить, сопе. І знову полинув
У тихе море і в синяві щез.
Десь є трава.
Зеленим сонцем напоєна
Зідхає, за вітром стелеться,
Вітровим виростає роєм
Рай. Перій. Світоселиця.
Така трава.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт. Межи ними ця,
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось. Щоб не бились наші діти.
Внизу. Щоб діти були нагорі.
Б'ємось за щастя людей на світі
За це б'ємось у чорній норі.
І тисяча перше — теж б'ється,
На чорних руках лежить мов дитя
У могутніх грудях шахтарське серце
І тихо вертається до життя.
Встає. Випростує колосальні плечі.