Байки (Свєнціцький, 1874)/Брехунъ
| ◀ Нерозумна дружба | Байки Брехунъ |
Ученый медвѣдь ▶ |
|
Павло и Петро йдуть до мѣста; а дорога имъ на хистку кладчину, по-надъ водою.
Петро бувалый! У жовнѣрахъ служивъ; побувавъ у Нѣмеччинѣ и Туреччинѣ, увесь свѣтъ сходивъ.
Петро и каже:
— Якого дива, брате, на своѣмъ вѣку я не бачивъ! Тобѣ и во снѣ таке не мерещилось. Хоть и у Банатѣ. Тамъ ёму, друже, таки̂ гарбузы, що въ одному громада изъ попомъ мѣстить ся! Ще и звоны дзвонять — отъ що! Де вже у васъ такій гарбузъ найде ся!
— Гарбузо̂въ такихъ нема — во̂дповѣдає Павло — хочь и свого дива у насъ не троха. Ось та кладчина намъ по дорозѣ. Вона не спроста: усякого перепустить, а ступи на ню брехунъ — вона ёго въ воду. Зъ недѣлѣ трехъ ихъ провалила.
А Петрови слова таки̂ не досоли.
— Та и громада у тому Банатѣ — каже — хочь и не згадувати! троха мужико̂въ и по̂пъ, ось такій кирпатенькій!
— А отсежь наша кладочка — Павло собѣ, мовь и не чує товариша.
— Сказавши поправдѣ — тутъ ёму Петро — зрѣлого гарбуза не бачивъ я у Банатѣ; а доводилось стрѣчати лишь вдвоє проти нашого…
— Ось мы вже и доходимо… — Петро сѣпъ товариша за рукавъ.
— Посто̂й — до нёго каже. — Хистка бачу кладочка, двохъ не вдержить. Красше пошукаємо броду.
Погана рѣчь брехати —
Красше: языкъ втяти!…