Байки
Павло Сво̂й
Брехунъ
• Цей текст написаний максимовичівкою‎. Львів: Товариство «Просвіта», 1874
Брехунъ.

Павло и Петро йдуть до мѣста; а дорога имъ на хистку кладчину, по-надъ водою.

Петро бувалый! У жовнѣрахъ служивъ; побувавъ у Нѣмеччинѣ и Туреччинѣ, увесь свѣтъ сходивъ.

Петро и каже:

— Якого дива, брате, на своѣмъ вѣку я не бачивъ! Тобѣ и во снѣ таке не мерещилось. Хоть и у Банатѣ. Тамъ ёму, друже, таки̂ гарбузы, що въ одному громада изъ попомъ мѣстить ся! Ще и звоны дзвонять — отъ що! Де вже у васъ такій гарбузъ найде ся!

— Гарбузо̂въ такихъ нема — во̂дповѣдає Павло — хочь и свого дива у насъ не троха. Ось та кладчина намъ по дорозѣ. Вона не спроста: усякого перепустить, а ступи на ню брехунъ — вона ёго въ воду. Зъ недѣлѣ трехъ ихъ провалила.

А Петрови слова таки̂ не досоли.

— Та и громада у тому Банатѣ — каже — хочь и не згадувати! троха мужико̂въ и по̂пъ, ось такій кирпатенькій!

— А отсежь наша кладочка — Павло собѣ, мовь и не чує товариша.

— Сказавши поправдѣ — тутъ ёму Петро — зрѣлого гарбуза не бачивъ я у Банатѣ; а доводилось стрѣчати лишь вдвоє проти нашого…

— Ось мы вже и доходимо…  — Петро сѣпъ товариша за рукавъ.

— Посто̂й — до нёго каже. — Хистка бачу кладочка, двохъ не вдержить. Красше пошукаємо броду.

Погана рѣчь брехати —
Красше: языкъ втяти!…