Айша та Мохаммед
Діалог
Садок в Мохаммедовім гаремі. Айша в малій виноградній альтанці сидить і їсть солодощі, ліниво одкинувшись на низенькому ослоні, вкритому великим килимом. Мохаммед приходить і мовчки сідає біля її ніг на край килима.
Айша
Коханий, глянь на мене!
Мохаммед мовчки переводить погляд з простору в той бік, де Айша.
Глянь на мене!
Мохаммед
Та я ж дивлюсь.
Айша
Ти дивишся й не бачиш!
Так дивляться на дерево, на камінь,
на стіну, на колоду… я не знаю,
ще там на що, але не на дружину,
не на свою кохану!
Мохаммед
Я не знаю,
чого ти хочеш, Айшо.
Айша
Ти не знаєш?!
Я хочу, щоб мене любив Мохаммед!
Мохаммед
Хіба ж я не люблю?
Айша
(не слухає)
Мене любив
і більш нікого!
Мохаммед
Нащо се бажання?
То все одно, якби ти забажала,
щоб лиш тобі самій світило сонце,
тобі самій служив вогонь. Від того
не стало ж би тобі ані ясніше,
ані тепліше, ніж тепер, як мусиш
ти те добро з усім живим створінням
нарівні поділяти, тільки іншим
було б від того в світі жити гірше.
Айша
Ти першій милій не казав такого,
Хадіджа слів таких не вислухала.
Мохаммед (здивований)
Ти звідки знаєш?
Айша (злорадо)
А! Так я вгадала?
Мохаммед (опанував своє збентеження)
Ну що ж, се правда, я їй не казав
сих слів, так се тому, що…
Айша
Що любив ти
її безмірно більше, ніж мене!
Мохаммед (провадить, не вважаючи на її вибух)
…так се тому, що й сонце перший промінь
чомусь одному завжди віддає,
найпершому, що стрінеться.
Айша
Неправда!
He перший промінь, все своє проміння
ти їй віддав, мені лишився відблиск
тьмяний, холодний…
Мохаммед
Айшо! І не сором
тобі таке казати? Я холодний
до тебе? Що ж би ти на те сказала,
якби тебе я пестив тільки так,
як першую дружину, ту Хадіджу,
що ти їй заздриш так.
Айша
Того не знаю,
але я бачу добре, що ніколи
ти не любив мене так, як її,
не любиш і тепер, та й не полюбиш, –
ніколи я її не переважу
в твоєму серці.
Мохаммед
Не годиться, Айшо,
так мертвим заздрити. Хадіджа вмерла,
і шкодити тобі нічим не може.
Айша
О, якби дав аллах, щоб не вмирала,
то, може б, я її перемогла!
Мохаммед
Я глузду в сих твоїх словах не тямлю.
Айша
Скажи по правді, де ти був сьогодні?
Мохаммед
Та що тобі? Хіба не все одно?
Айша
Ти був на кладовищі! На могилі
Хадіджиній! Я зараз те пізнала!
По очах бачу, не одуриш, ні!
Мохаммед
Навіщо б мав дурити? Так, я був там,
хіба се гріх – пошанувати пам’ять
людини, що була мені жоною?
Айша
І я твоя жона, проте не будеш
вчащати так до мене на могилу.
Мохаммед
Не спокушай аллаха. Невідомо,
хто з нас до кого прийде на могилу,
одно відомо – я від тебе старший,
і на багато літ.
Айша
Либонь, настільки,
як старшою була твоя Хадіджа
від тебе.
Мохаммед
Так, щось коло того, певне.
Айша
Ти взяв її таки зовсім старою?
Мохаммед (похмуро)
Я вже тобі не раз про те казав,
та ти й сама незгірше знаєш.
Айша
Дивно,
чому про се не можна споминати?
Хіба не все одно тепер для неї?
Стара чи молода, бридка чи гарна
була вона, коли за тебе йшла, –
однаково ж її нема на світі.
Мохаммед
Се гріх – радіти так з чужої смерті.
Айша
Я не радію… А скажи по правді, –
вона була коли хоч трошки краща,
чи все така була, як от тоді,
коли вже я її пізнала?
Мохаммед
Айшо,
навіщо се питання?
Айша
Ну, скажи,
була вона коли така, як я?
(Нахиляється до Мохаммеда.)
Мохаммед (глянув на Айшу)
Найкраща ти з усіх жінок на світі,
живих, і мертвих, і ненарожденних!
Айша
Ти завжди думав так?
Мохаммед
Як тільки вглядів
твою красу, одразу се збагнув.
Айша
І покохав мене?
Мохаммед
Як тільки вглядів!
Айша
А чом же ти мене тоді не взяв?
І я ж тебе одразу покохала.
Мохаммед мовчить.
Тоді жила Хадіджа!.. Ну, скажи,
чому при ній не міг ти взяти другу?
Вона була багата, – через те?
Мохаммед
В той час я вже багатший був від неї.
І ти не думай, що вона купила
мою прихильність грішми.
Айша
Ох, якби
могла я думать се!.. Але за гроші
нікого так не люблять у могилі!
Таж ти три роки жив у самотині
по смерті жінки першої, а потім,
як тільки взяв мене, взяв десять інших…
Як і за віщо можна так любити
стару, негарну, навіть мертву жінку?
і зневажати гарну, молоду,
кохану і закохану, живую?
Мохаммед
Не рвися, люба, і не рви мене.
Є таємниці в бога, їх збагнути
не важмося.
Айша
Скажи! Я хочу знать!
Мохаммед
Якби я сам те знав!..
(Подумавши.)
От ти сказала:
«Стару, негарну…» І в моїх очах
вона ні гарною, ні молодою
ніколи не здавалась. Не скажу я,
що я не бачив і не завважав
того нічого: я злічив всі зморшки
у неї на обличчі… Літ її
мені й сусіди не дали б забути…
але в ній щось було… щось вічне, Айшо…
Мені здається, що воно живе,
і дивиться на мене крізь могилу,
і голосом таємним промовля,
і всі мої слова та й думку чує…
Айша
А теє «вічне» є в мені, коханий?..
Є чи нема? Скажи!
Мохаммед мовчить.
Що ж ти мовчиш?
Мохаммед мовчки встає і йде з альтанки геть. Айша падає додолу на килим і ридає в безсилій лютості.
Ялта, 22.04.1907