Автобіографичні новелі (Червоний вінок, 1919)/Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме

[81]

Автобіографичні новелі
Андрій Заливчий
9. Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме
Одеса: Видання Окруж. Комит. Херсонщини У. П. С.-Р. К., 1919

Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме. ред.

Був у сусідів парубок, звали його Павлом. Раз у неділю в-осени він повіз мене на гору. Гора лежала між Млинами і Ярами; на самому шпилі була велика поляна, а навкруги густі кущі і ліси. На цій горі сходилися багатири млинянські і яранські: парубки і підпарубки і малі хлоп'ята. Між ці малі хлоп'ята попав і я, мале хлоп'я. Поки малеча билася, високі горді парубки з обох боків стояли, з погордою дивлячись на нас, весело розмовляли і дружньо курили цигарки. Я більше стояв і дивився. Мене забили їхні високі постаті, веселий сміх і жарти, чоботи, чумарки, чуби і цигарки подобались мені.

Яле ось вони вже розійшлись на два ворожих табори. Похололо в грудях… Любов, пошана і гордощі до наших кипіли у грудях; ненависть і презирство до яран.

Бо бійка почалася.

Дріжить земля, зірвалась буря досипалось останнє пожовкле листя Як соколи — б'ють ворогів.

Тікають яране. Дріжить гора шумить ліс, сиплеться листя. Тікають яране, — кущі поглинули останніх їхніх бойців…

[82]

Перемога. Цілі шпалери веселих парубків з круглими сяйвами над обличчам ще стрункіші, ще бадьоріші, ще веселіші, ще жартовливіші, от як Андрій Головченко. І я підняв голову, заклав руки у кишені не гірш, як Андрій Головченко. Зі співами пішли парубки на село 3 шапкою навбакир з задраною головою, з гордовитою посмішкою, з руками у кишенях біг я за ними аж до самого села.

На другу неділю я буду там.

На другу неділю я був знову там.

Парубків на цей раз не було.

Були тільки ми, малі хлопці та підлітки.

І нам тепер належить велика роля побити, перемогти. Ми її виконаєм.

З початку ми мирно бесідували, як той раз парубки, нг було тільки цигарок, а то і цигарки покурили б. А далі роспо-чали бійку.

Трудно і важко було битися.

Я кидався у саму середину наших ворогів, нахиливши голову і розмахуючи руками

Вони оточували мене зі всіх боків, штовхали кулаками Але, ні вони мене не могли і разу добре вдарити, ні я їх.

Але ж я це робив як Андрій Головченко.

[83]

Хлопці кидались на допомогу; повторювалися жорстокі атаки. І закинчилось нашою урочистою перемогою.

З шапкою навбакир, задравши голову, з гордою усмішкою і з руками у кишенях підіймаючи ноги, як Андрій Головченко, йшов я спереду своїх хлопців.

За нами йшли доросліші хлопці, між ними був і парубок Павло.

Він описував, хто як бився, підійшов до мене, поляскав по плечу і сказав:

— Ну, а цей або церкви строітиме, або ні чорта не стоїтиме.

Голова задералася ще більше і так і кидалося у вічі:

— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме:

Шапка настовбурчилась ще вище і кричала усім:

— Або церкви строїтиме, або ні чорта ністоїтиме.

Очі блищали ще дужче і наче співали:

— А бо церкви строїтеме, або ні чорта не стоїмете.

Земля задріжала під ногами і всім товкла:

— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.