— Його й жінку. Тож Австрія
Війну розпочала.
Сейчас Росія посьпіла
Сербам помагати,
— Нїмеччинї того й треба,
Щоб причину мати.
Проти Нїмцїв йде Франція
А відтак Бритийцї,
Турки знову на Росію....
— Втягли й Італїйцїв
Йтак держава за державов
В вир війни летїли,
В цїлім сьвітї на алярум
До бою зброїлись....
А на нашій Українї
Подув вітер віщий,
Що вже прийде день обнови
І люд наш нещасний
Не надармо кров пролляє,
А викупить волю
Для дїтий і внуків своїх,
Хоть сам ляже в полю.
***
Вдарив Москаль із арматів
В галицьку Вкраїну,
В перве й друге, та полишив
Страшную руїну.
Гонив в полон старцїв й дїтий,
Взяв митрополиту;
Наслав братів з України
Своїх рідних бити.
Стрітили ся з рідним словом
З далекой Вкраїни,
І полились дрібні сльози
Мов в малой дитини.
І ще більше тут скріпились
Ті узи любови
Що то вяжуть увесь нарід
В нещасливій доли.
***
Проминуло щось два годи
Й сам нарід росийський
Не міг довше вже терпіти
Царського насильства.
Вибухнула революц'я
І царя Миколу
Що держав в кіхтях народи
Стягнули із трону.
Розвязались віковії
Пута й України,
І ожила “добра слава”
— Слава України.
