Історичні джерела та їх використання/1/Історична картографія в Західній Україні (до 1939 р.)

◀ Львівські цехові печатки XIV–XV ст. і питання про час їх виникнення

Історичні джерела та їх використання. Випуск №1 Історична картографія в Західній Україні (до 1939 р.) (Іван Крип'якевич)

До історії карбування монет у Львові ▶

І. П. Крип'якевич

Історична картографія в Західній Україні

(до 1939 р.)

На західноукраїнських землях, які протягом століть перебували під іноземною, зокрема австрійською та польською, окупацією, розвиток науки гальмувався. Це позначилось на всіх її галузях, зокрема на розвитку історичної географії та її важливої галузі — історичної картографії. Характерно, що праці галицьких істориків першої половини XIX ст. виходили у світ без будь-яких історичних карт, планів, рисунків тощо. Навіть праці такого видатного історика, як Денис Зубрицький, позбавлені їх.

Першим з українських вчених Галичини почав розробляти історичну картографію професор історії Львівського університету Ісидор Шараневич (1829–1901). Головним предметом його досліджень було Галицько-Волинське князівство та західноукраїнські землі XV–XVIII ст. У своїх працях він широко використовував архівні фонди і на їх основі досліджував історичну топоніміку — старі назви поселень, давні шляхи, назви гір, річок, урочищ тощо, вважаючи їх важливим допоміжним історичним джерелом. Першою його працею і першою «ластівкою» західноукраїнської картографії була карта «Львів за часів панування руських князів», вміщена в книжці «Стародавній Львів» (Львів, 1861). В «Історії Галицько-володимирської Русі» (Львів, 1863) Шараневич дав карту «Галицько-володимирська Русь і її важливіші місцевості до року 1453». Автор поставив своїм завданням точно визначити всі старовинні поселення на цій території, не тільки згадані в літописах, але також відомі із тогочасних документів. Свої погляди на значення топоніміки Шараневич виклав у праці «Исследования на поли отечественной географии и истории» (Литературный сборник, изд. обществом Галицко-русской Матицы, 1869), до якої додав карту «Картина земель перед і за Карпатами з погляду на старовинну комунікацію народів». Це була цікава спроба відобразити карпатські шляхи і переходи, відомі у середньовіччі. У дослідженні «Критичний погляд на історію карпатських народів» (Львів, 1871), опублікованому німецькою мовою, знаходимо карту «Карпати у стародавні віки» та перерисовану частину Пейтінгеріанської карти.

На початку 60-х років XIX ст. історичною картографією займався також педагог і письменник-популяризатор Василь Ільницький (1823—1895), який виготував карти «Городище стародавнього Звенигорода» у книжці «Стародавній Звенигород» (Львів, 1861), «Царство Данила галицького» у виданні «Стародавня Теребовля» (Львів, 1862) та «Русь, Польща і Литва в XIV столітті» у публікації під псевдонімом Подолянин, «Перегляд южноруської історії від р. 1337—1450» (Львів, 1875).

Пожвавлення на ниві історичної картографії почалося в кінці XIX ст.

Олександр Барвінський у популярній «Ілюстрованій історії Русі» ((Львів, 1890) дав дві карти: «Карта Русі за князів» та «Карта Русі за часів Великого кн. Литовського і козаччини». У пізнішому виданні цієї ж книжки «Історія України — Русі» (Львів, 1904) є тільки одна «Карта України — Русі і сусідніх держав», в якій всуміш наводяться дані про слов'янські племена князівства XI—XVIII ст., Слобідську Україну та Кримську орду.

В «Історії України — Русі» Михайла Грушевського, т. І—IV (Львів, 1898—1903) було вміщено карти «Колонізація Східної Європи перед III в. по Хр.», «Східнослов'янська колонізація з часів сформування Руської держави», «Київщина і Турово-Пінщина в XI—XIII в.», «Київ і околиця», «Чернігівщина і Переяславщина в XI—XIII в.», «Західна Русь в XI—XIII віках», «Українсько-руські землі в складі Польсько-литовської держави перед 1569 роком».

Богдан Барвінський помістив у своїй книжці «Оповідання з рідної історії» (Жовква, 1911) «Карту розселення слов'ян» і «Карту найважніших місцевостей з історії України — Русі X— XX ст.», які згодом були перевидані в інших варіантах.

Іван Кревецький до своєї статті «Справа поділу Галичини в рр. 1846—1850» (Записки Наукового товариства ім. Шевченка, т. 96, 1910) додав кольорову карту «Галичина в 1850 р.»

У другому виданні «Історії України — Русі» М. Аркаса (Краків, 1912) надруковано 8 карт, виконаних, напевно, В. Доманицьким.

В цей період вперше виникло питання про складення історичного атласу України, який був потрібний для школи та для пропаганди історичних знань серед широких кіл громадськості. План такого атласу склав доцент Львівського університету історик і географ Степан Рудницький. У 1917 р., під час першої світової війни, він почав готувати матеріали для історичного атласу. На жаль, йому не довелося закінчити роботу. В рукописі дійшло до нас вісім карт: 1) «Українські землі у скіфський період», 2) «Народи Східної Європи VIII—IX ст.», 3) «Руська держава в X ст.», 4) «Українські землі близько 1000 р.», 5) «Українські землі в XII—XIII ст.», 6) «Українські землі в XIV ст.», 7) «Українські землі 1387—1569 рр.», 8) «Українські землі після 1569 р.»

В період окупації Західної України панською Польщею збирання картографічних матеріалів організував Мирон Кордуба, спочатку учитель середньої школи, потім професор Варшавського університету і професор історії в Державному університеті ім. Ів. Франка у Львові. Він опублікував анкету для збирання топографічних назв «Земля свідком минулого» (Львів, 1924, пізніше перевидана) та одержав багато цікавих матеріалів з місць. Його найкраща картографічна робота — карта (без назви) при його дослідженні «Західне пограниччя Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном» (3аписки Наукового товариства ім. Шевченка, т. 138—140, 1925). Тут М. Кордуба виявив незвичайну наукову проникливість у визначенні давньої границі на основі історичних документів та сучасних топографічних матеріалів. Він дав також карту границь давньої Холмщини і Підляшшя (Краків, 1942).

Степан Томашівський, доцент Львівського та Краківського університетів, склав дві карти: «Галицько-Волинська держава за Романа і Данила» (в журналі «Стара Україна», 1924) і «Церковна мапа Східної Європи IX—XIII вв.» у книжці «Вступ до історії церкви» (Жовква, 1932).

У науково-популярних публікаціях 30-х років XX ст. (підручниках з історії і географії, географічних атласах, енциклопедичних словниках та ін.) вміщено кілька карт, присвячених різним періодам історії України.

Омелян Терлецький, пізніше доцент Львівського університету ім. Ів. Франка, склав карти: «Розселення східно-слов'янських племен в X ст.», «Культурні області Європи близько 1000 р.», «Україна в період печенізьких та половецьких набігів», «Галицько-Волинське князівство в XIII ст.», «Україна в період татарських набігів», «Українські землі в період Б. Хмельницького», «Заселення України з X по XX ст.», «Східна Європа в XVII ст.». «Українські землі на початку XIX ст.» та ін.

Роман Зубик опублікував кольорові карти: «Українські землі XI—XII в.» (з додатковими картами: «Київська держава з половини X до половини XI в.», «Київ», «Околиця Києва XI—XIII ст.») та «Українські землі в середині XVII ст.» (з додатковими картами: «Українські землі в часи Люблінської унії» та «Українські землі у XVIII ст.» Іван Гладилович опублікував карту «Зміни краєвиду та розвиток колонізації Львівської землі з половини XV ст. до теперішніх часів» (польською мовою), в якій відображено поширення лісів на даній території в різні періоди. Теофіл Коструба нарисував карту «Коломийська та Снятинська волості у XV ст.»

Літературознавець Іларіон Свєнціцький склав карту «Історична карта Русі — України 1054—1187», яку опублікував у своїй праці «Русь і половці в староукраїнському письменстві» (Львів, 1939).

Ряд археологічних карт та планів старих міст і городищ опублікували у різних виданнях М. Дужий, В. Кобільник, Я. Пастернак, Й. Пеленський, А. Річинський, М. Смішко, О. Цинкаловський, Л. Чачковський та ін.

Автор цього огляду опублікував такі карти: «Київська держава в X ст.», «Українські землі в X ст.», «Походи Русі на Візантію та Схід», «Походи Святослава», «Степові походи Русі XI— XII ст.», «Карта до «Повісті» Василя Дружинника», «Руська земля в XII ст. за «Словом о полку Ігоревім», «Колонізація України в 1240-х роках», «Українські землі в XV ст.», «Густота населення України близько 1600 р.», «Українські землі в першій половині XVII ст.», «Українські землі в середині XVII ст.», «Воєнні походи Богдана Хмельницького», «Похід на Жовті Води 1648 р.», «Битва під Пилявцями 1648 р.», «Битва під Зборовом 1649 р.», «Битва під Берестечком 1651 р.», «Українські землі в середині XVIII ст.», «Розвиток заселення України з XIII по XVIII ст.», «Галицьке князівство в XII ст.», «Галицько-Волинське князівство в XIII ст.», «Походи галицьких князів на захід», «Середньовічні монастирі Галичини», «Холмщина в XIII ст.», «Українські села в Люблинщині XVII ст.» Ним же підготовлено кілька історичних карт для Львівського державного історичного музею.

Підсумовуючи огляд картографічної продукції 1860—1930 рр. на західноукраїнських землях, відзначимо її характерні риси. Насамперед необхідно зауважити, що тільки невелика кількість історичних карт того часу мала науково-дослідний характер. Більшість карт була призначена для популярно-наукових видань, і це відбилося на змісті та оформленні. Майже всі карти присвячені історії України періоду феодалізму. Нова історія не знаходила своїх дослідників та популяризаторів. Карти складалися різними авторами, і рівень їх виконання не завжди високий. Деякі автори у постановці різних питань виходили з неправильних методологічних позицій.

Але при всіх недоліках західноукраїнські історичні карти дають інтересний матеріал для радянської історичної географії. Складачі карт вперше поставили і намагалися розв'язати такі питання, як визначення політичних кордонів в різні періоди, напрямків торгових шляхів, поширення колонізації, визначення маловідомих давніх поселень тощо. З цього погляду згадані карти заслуговують на увагу радянських дослідників і, при відповідному критичному підході, можуть бути корисним матеріалом для складення історичного атласу УРСР.

И. П Крипякевич

Историческая картография в Западной Украине (до 1939 г.)

Резюме

Автор рассматривает развитие исторической картографии в Западной Украине с первой половины XIX ст. и до 1939 г. Он указывает на ценность составленных за этот период исторических карт как источника для советской исторической географии, останавливается на деятельности большинства картографов Западной Украины, говорит, что, несмотря на все недостатки их работ, они впервые поднимали различные исследовательские проблемы и давали попытку их разрешения, например, такие вопросы, как обозначение политических границ в разные периоды, обозначение торговых путей, малоизвестных поселений и т. д.

При соответствующем критическом подходе картографические труды могут послужить материалом для создания исторического атласа УССР.