Ілюстрована історія України/Ярослав

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Ярослав

29. Ярослав. Коло того ж саме часу як смерть Мстислава передавала в руки Ярослава цїлу половину його батьківщини, стали ся ще иньші події, які дуже скріпили його державу. На полуднї зломила ся сила печенїзька, на заходї польська. На Печенїгів натисли зі сходу орди турецькі: Торки, а з ними Половцї, і під їх натиском Печенїги не могли удержати ся. 1036 року, в рік смерти Мстислава, напали вони на Київ, великою силою. Мабуть була се цїла орда Печенізька, що сунула на захід. Велика битва під Київом скінчила ся погромом Печенїгів, на тім місцї де потім Ярослав заложив новий Київ (де тепер Золоті ворота, св. Софія й ин.). Потім Печенїги рушили на Дунай і за Дунай і зникли з наших степів, а на їх місце розложили ся Торки, а потім Половцї.

79. Ярослав з дїтьми, малюнок Софійського собора (тепер знищений).

Маючи більше спокою з полудня, Ярослав міг подбати про західнї границї. Там в другій половинї X віку зложила ся була сильна держава Польська і не вдоволяючи ся зібраннєм самих польських земель, силкувала ся захопити пограничні українські й мішані польсько-українські землї. Вже Володимир воював ся за се з князем польським Болеславом Хоробрим, а за тої усобицї, що підняла ся по смерти Володимира, Болеслав, помагаючи Святополкови, захопив західне українське пограниче („Червенські городи“, як се називає лїтопись). Поборовши Святополка, Ярослав зараз заходив ся вернути собі сї землї, але тільки аж помиривши ся з Мстиславом міг до сього взяти ся з більшими силами. Обставини тим часом перемінили ся: Болеслав умер (1025), і в Польщі підняла ся усобиця, як на Руси по Володимирі, тільки ще більш тяжка й затяжна. Ярослав з Мстиславом мали змогу не тільки вернути собі те що забрав був Болеслав, але й попустошили Польщу й обловили ся здобичю й невільниками. В Польщі в 1030-х роках зчинилося велике замішаннє, народ вигоняв князїв і духовенство, нищив християнство. Десь аж коло р. 1039 внук Болеслава Казимир званий Одновителем вернув ся до Польщі й почав поволї заводити лад. Він притім звернув ся до помочи Нїмеччини й Ярослава. Ярослав справдї взяв його в свою опіку, видав за нього доньку, кілька разів помагав йому військом на ріжних ватажків польських, що не хотїли корити ся Казимирови. Польща тодї здавала ся такою розбитою, що Ярославу не вдогад було, що се він сам ставить на ноги небезпечного ворога.

80. Монета Ярослава з образом св. Ґеорґіа.

Ярослав чув тодї себе надто сильним і могутним і мабуть не думав, що обставини можуть з часом знов обернутись. Зібравши майже всї землї батьківські (крім Полоцької землї), а може дещо й причинивши до них по пограничах, він став одним з найсильнїйших володарів тодїшньої Европи і стояв в близьких і союзних зносинах з ріжними сучасними володарями. Насамперед тїсні зрязки вязали його з скандинавським світом, з варязькими краями, до котрих раз-у-раз звертав ся він по поміч в трудних хвилях і приводив на Русь варязькі полки. Сам він був жонатий з донькою шведського короля Оляфа, Інґіґердою на імя (а по християнському вона звала ся Іриною). Норвезький королевич Гаральд Сміливий, звісний вояка, що потім був королем норвезьким, довго пробував на Руси і оженив ся з донькою Ярослава Єлисаветою. Скандинавська повість (саґа) про нього повідає, нїбито Ярослав на сватаннє Гаральдове сказав, що такий королевич як він, без земель і без скарбів, мусить чимсь прославити себе, аби сей шлюб не здавав ся нерівним. Гаральд пустив ся в світ, шукаючи слави, і в сих подорожах зложив пісню про Ярославну: вона складала ся з 16 строф, в кождій Гаральд описував свої подвиги, славу, всякі прикмети і на закінченнє повторяв:

а про те руська дївчина в золотому намистї мене не хоче.

Таких варязьких вояк богато було тодї на Руси, се був останнїй їх приплив, і під впливом його та памяти про давнїйші приходи Варягів зложило ся те оповіданнє про варязький початок Руси і руських князїв, що маємо в лїтописи.

Иньша донька Ярослава, Ганна, видана була у Францію, за французького короля Генриха; вона пережила свого чоловіка (се була друга його жінка), жила потім при синї своїм, королї Филипі, брала участь в державних справах, і на однім документї зістала ся її підпись власноручна, кириличними буквами, яку тут подаємо — Ана рѣина, себто Anna regina.

81. Подпись Ганни Ярославни, королеви французької.

Споріднений був київський княжий рід також з богатьма нїмецькими княжими домами, з угорським і з візантийським. З Візантиєю були весь час дуже живі зносини. В 1040-х роках вийшла сварка. Грецький письменник сучасний, каже, що якогось руського купця вбито в Царгородї. Мабуть Ярослав задумав з тої нагоди пострашити Греків і добути для руської торговлї ріжні пільги, як за давнїх часів. Післав сина свого Володимира з великим військом варязьким і домашнїм, морем на Царгород. Але похід не вдав ся, Греки своїм огнем попалили богато Володимирових кораблїв, і він завернув ся, а згодом відновлено знову приязні зносини з Царгородом. Се був останнїй похід Руси на Царгород.

82. Цїсар посилає свої кораблї на Володимира (з правого боку); Греки побивають Володимирові кораблї (з лївого боку).

Важнїйше одначе значіннє нїж в тих заграничних відносинах мало пануваннє Ярослава у внутрішнїм житю України. Я вже згадав, що тут його пануваннє було продовженнєм того напряму, який зазначив Володимир в другій половинї своєї дїяльности, і те чому Володимир мав лише початки, в часах Ярослава розвинуло ся вже повним цвітом і дало йому славу і память у пізнїйших поколїнь. Він дбав далї про поширеннє християнської віри, про організацію церкви, росповсюдненнє освіти і культури візантийської, будував богаті церкви й иньші будови. Зараз по смерти Мстислава, зіставши ся „самодержцем“ Руської держави, він на місцї славної побіди над Печенігами заложив нове місто київське (див. плян 49); обгородив його валами й укріпленнями і поставив тут муровану браму, з церквою Благовіщення зверху, побитою золоченою бляхою — тому й звали ся „Золоті ворота“ В сїм новім городї поставив він, по тодїшньому звичаю, монастирі в імя св. Ґеорґія і Ірини (хрещене імя Ґеорґія мав Ярослав, а його жінка — Ірина). Розпочав величну будову нової катедральної церкви св. Софії, що лишила ся величавою памяткою його часів. Будували її й прикрашали грецькі майстри. Олтар і головна баня були прикрашені мозаїчними образами, „мусією“, як її називали; иньші части церкви росписані фарбами; богато того зістало ся й до наших часів, хоч і невдало поправлено при останнїм одновленню собору в середині XIX в. Сей собор служить найбільшою памяткою чисто-візантийської штуки на Українї. Пізнїйші церкви, які маємо в Київі й по иньших містах, будували ся й прикрашали ся переважно вже нашими місцевими майстрами, учениками грецькими. Вони для нас через се навіть цїкавійші, бо се робота наших майстрів; тільки, на жаль, сї церкви не заховали ся так добре як Софійський собор, що зістав ся цїлий і зверху і здебільшого в серединї.

Про заходи Ярослава коло поширення віри київський лїтописець так пише: „При нїм віра християнська почала на Руси плодити ся й розширяти ся, почали множити ся чернцї й монастирі стали зявляти ся. Ярослав кохав ся в уставах церковних, любив дуже попів, а особливо чернцїв, і до книг прикладав ся часто читав в день і в ночи: зібрав ботато писарів і перекладав книги з грецької на словянську мову і так списано богато книг і зібрано вірним на науку. Отак як оден чоловік землю пооре, а другий посїє, а иньші жнуть і споживають в достатку — так було і з Ярославом: батько його Володимир зорав землю і зробив її мягкою — хрещеннєм просвітив; Ярослав засїяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, користаючи з книжної науки".

83. Софійський собор — як він мусів виглядати (тепер богато добудовано до нього).

Иньша лїтопись оповідає, що Ярослав, приїхавши до Новгорода, зібрав зпоміж дїтей старост і священиків триста душ і звелїв їх „учити книгам“. Подібне дїяло ся мабуть по всїх більших тодїшнїх містах.

В житю громадянськім з Ярославом звязувано память про порядкованнє управи і суду, законів і права. З іменем Ярослава заховала ся дуже цїкава такса що саме мають право жадати для себе від людности княжі урядники, виїзжаючи кудись на волость. Такса ся, очевидно, мала на метї оборонити людність від здирств княжих урядників; є ще й иньші подібні розпорядження його. Іменем же Ярослава надписуєть ся й цїла так звана „Руська Правда“, збірка наших давнїх законів. Одначе до його часів може належати на правду тільки перша частина сеї збірки, де обмежуєть ся право пімсти і уставляють ся грошеві кари за убийство або скалїченнє. І навіть ся збірка зроблена не самим Ярославом, а списав її якийсь чоловік на основі тодїшнїх судових порядків. Але в тім, що сю збірку привязувано до Ярослава, бачимо память про його законодатну дїяльність та заходи коло кращого порядку в управі й суді. Мусїли вони бути справдї значні — а до того ще й становище Ярослава як предка пізнїйшої княжої династії мусїло богато заважити на те, що його часи, його закони, його порядки зістали ся на цїлі столїтя потім взірцем, правилом, основою для всяких розпоряджень, а все його князюваннє — світлою і щасливою добою супроти пізнїйших бід, які впали на Україну потім.

84. Олтар Софійського собору — мозаїчні образи.