Ілюстрована історія України/Словянські селища

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Словянські селища

9. Словянські селища. Отак у степах наших цїлі столїтя товкли ся ріжні орди і племена скитсько-сарматсько-алянського роду. В горах Карпатських сидїли ріжні дрібні народи, мабуть з того ж кореня, так званого тракійського, з якого вийшли теперішнї Волохи (Румуни): такі були Беси, Костобоки, Карпи (від них мабуть і назва Карпатів). На підгірю галицькім бачимо нїмецькі народи, Бастарнів, що посували ся сюди з своїх північних осїдків. Племена ж словянські, як можна міркувати з усього, жили тодї далї на схід і на північ — по Днїпру в Київській околицї і вище, мабуть і на Волини, і далї на північ, в Полїсю, та й за Днїпром мабуть теж. Можна так міркувати, що названі Геродотом племена Неврів і Андрофагів, як він їх називає, се племена словянські на їх старих селищах, бо він каже, що се племена не скитські й живуть на північ далї від Скитів. У иньших письменників племя, що живе на середнїм Днїпрі (в теперішнїй Київщинї) звєть ся Амадоками. (див. карту 28). Взагалї ж з тих глухих країв не доходило майже нїяких звісток до письменних народів, Греків та Римлян.

Від римських письменників І і II в. по Христї знаємо, що словянські селища на півночи сягали тодї аж до Балтийського моря, в сусїдстві з Литовцями і Нїмцями. Називано їх тодї Венедами, так як прозвали їх Нїмцї. Нїмцї ґоти були їх сусїдами на заходї: займали лївий берег Висли. На сходї сусїдили з Словянами на балтийськім побережу племена литовські, а далї ріжні народи фінські, що займали тодї майже всї землї по Волзї (а пізнїйше помішали ся з словянськими, великоруськими переселенцями, прийняли їх мову і нарештї зовсїм злили ся з ними до купи, в оден народ великоруський). В київській околицї і далї на захід маємо від тих часів так звані похоронні поля — цїлі поля-цвинтарища, де поховані небіжчики, одні закопані, иньші спалені (мал. 29 і 30); при небіжчиках буває посуда і всяка всячина, трапляють ся і гроші римські з І — II віку перед Христом і пізнїйші.

На тих своїх старих осадах словянські племена сидїли дуже довго, бо зна від яких часів. Не без того, щоб при тім як рухали ся їх

сусїди, не посували ся на захід або полудне і якісь племена словянські. Але велике словянське розселеннє наступило пізнїйше, головно з IV віку по Христї, як на заходї рушили ся нїмецькі племена, а на полуднї в степах і на степовім пограничу Словянам зробили місце Гуни.

28. Наш край в часах коло Різдва Христового.

Нїмецькі племена, що мешкали над Вислою, Одрою і Лабою (Ельбою), звідси з давна поширювали ся на полуднє. Так ото десь в III в. перед Хр. рушили відти в Карпатські сторони і потім далї над Дунай нїмецькі племена Бастарнів. В II в. по Христї посунули з над Висли на полудне племена ґотів. Не знайшовши собі місця близше, вони замандрували аж над Чорне море. Розігнали алянські племена й осїли по побережу від Дунаю аж над Азовське море. Були люде воєвничі і часто ходили звідси грабувати римські землї й грецькі міста побережні тож і наробили тим великого шуму. Але на них прийшла біда, коли з кінцем IV в., коло р. 370, продерла ся в Европу перша турецька орда, звана Гунами. Вона розгромила і знищила алянські орди, що сидїли коло Каспійського і Азовського моря, і вдарила на Ґотів. Старий ґотський король Германаріх налякав ся сеї грози так, що вбив сам себе, аби не бачити розгрому свого народу. Справдї, Гуни нагнали великого страху; перелякані сучасники описують їх як незвичайно дику і нелюдську орду, мало навіть подібну до людей. Ґоти пробували боронити ся, але по перших неудачах стратили відвагу й кинули ся тїкати від Гунів за Дунай; иньші піддали ся Гунам. Але Гуни й самі сунули далї на захід, в степи сучасної Угорщини, а з ними й решта Ґотів; мало що зістало ся їх коло Азовського моря, в Криму та на кавказькім побережу.

Так одкрили ся великі простори Словянам разом і на захід і на полуднє і вони в тім часї починають широко розселяти ся. Західнї племена, з яких вийшли Поляки, Чехи, Словаки і тепер майже винищені племена полабські й поморські (на балтийськім поморю), посунули на давнїйші німецькі ґрунти, по Вислї, Одрі й Лабі. Племена полудневі, з котрих вийшли теперішнї Болгари, Серби й Словинцї, рушили за Карпати, на Дунай і за Дунай, в землї Балканські. Племена східнополудневі, з котрих вийшов наш український народ, посунули з своїх старих селищ в сусїдні простори, полишені західнїми й полудневими племенами, та на полудне, в степові й пограничні з степами краї, спустошені по тій гунській бурі. Тут у перве й стрічаємо тодї звістки про наші племена, про наш нарід окремо, а не про все Словянство, як давнїйше.

29. Останки похорону через закопаннє, з похоронного поля (Київщина).