Ілюстрована історія України/Погляд на українське житє київської і галицької доби
| ◀ Галицько-волинська держава при Даниловичах | Ілюстрована історія України Погляд на українське житє київської і галицької доби |
Культурне житє України і вага його ▶ |
|
|
41. Погляд ня українське житє київської і галицької доби. Таким чином в серединї XIV віку скінчила ся самостійність українських земель: Галичину захопили Поляки, Волинь згодом стала провінцією литовською, а иньші князівства, які лишили ся в Київщині і Чернигівщинї, теж перейшли під власть литовських князїв. Державне житє українське урвало ся.
Про те який був устрій полїтичний і громадський за часів державного українського життя, згадувано було вище. Ми бачили, що Україна складала ся з більших і меньших князївств, старших і меньших, і вони з розмноженнєм княжого роду все дїлили ся й меньшали переважно. Київський князь вважав ся найстаршим між князями, „замість батька“, і його иньші князї мали слухати ся. Якийсь час так і було — особливо коли на київськім столї трапляв ся князь енергічний, сильний; але з другої половини XII в. старшими хочуть бути суздальські князі і умисно підривають київських, а далї з кінцем XII в. для всеї західньої України стають старшими галицькі князї. Київ ще якийсь мас зіставав ся центром для Поднїпровя, а далї тратить і тут своє зчачіннє.
В своїм внутрішнїм правлїнню всї князї вважали ся вповнї самостійними, оден князь другому не мав мішати ся в правлїннє. Князь правив, опираючи ся на свою дружину, яку тримав з своїх грошей, з тих доходів і даней, які на нього йшли. З початку ся дружина була дуже рухома: вона, як і князї, переходила з землї до землї, з князями і без них; далї осїдаєть ся, сказати б — вростає в землю й зливаєть ся з земським боярством. Вся управа, законодавство, полїтика, суд, накладаннє і збиранне податків, лежали в руках князя і його дружини, що правила його іменем. Громадянство мішало ся часами, коли бачило непорядки, і в деяких землях такі „віча“ громадські, де розбирали ся й обговорювали ся всякі справи, були досить частим явищем, князї признавали се право за вічем — ставити жадання, а навіть зміняти князїв. Але як князь себе чув досить сильним, то він не дуже прислухав ся до сього всього й старав ся придавити таку дїяльність віча. Віче одначе теж було виразом не так всього громадянства, як його вищих верств, особливо міського боярства.
Простий нарід взагалї не мав впливу; княжа управа стояла під впливами боярства, а селянство і просте міщанство через ті недогоди, які переживала Україна, попадало все в більшу власть боярської верстви. На місце свобідної людности зростало все більше число несвобідних (холопів, челяди) і півсвобідних — наймитів і закупів, що відробляли своєю працею свої довги і дуже часто кінець кінцем також попадали в вічну неволю. Княжа управа і право — як бачимо з усього, більше дбали про інтереси й вигоди маючих властителїв, бояр, ніж про простий нарід, і коли заступали ся за нього, то хіба під страхом повстання або иньших незвичайних прояв. Не підіймала різко свого голосу в оборонї народу й церква, що виросла в невільницьких відносинах Візантиї і більше радила слабшим і залежним, аби слухали ся й корили ся, аніж сильним і могутним, аби не зловживали своєї сили.
Придавлені такою економічною неволею, а не вміючи добити ся собі голосу в полїтичнім житю й змінити неприхильні громадські й полїтичні обставини, народнї маси не цінили свого державного житя. Тим пояснюють ся піддавання громад під безпосередню власть Татар, аби спекати ся князїв і боярства, і їх зовсїм спокійні, без протесту, переходи під вдасть литовських князїв. Терплячи від суспільних і економічних недогод, вони не оцїнювали тої національної ваги, яку мало самостійне державне житє. Тим часом з національного становища багато значило, що ся державна самостійність боронила наш нарід від поневолення його иньшими народами і від використування наших сил економічних і культурних для розвою і зміцнення культури якоїсь иньшої державної, пануючої народности. Поки державний устрій був свій, князї, боярство і церква, стоячи на тій самій народній підставі, шо й маси народнї, засобами й силами держави й народу приготовляли й розвивали національну культуру. Ся культура і тепер до певної міри служила інтересам народнїх мас, а ще більше мала послужити йому дальнїйшим розвоєм народнїм і сильнїйшим розвоєм своїм, в сю добу, як ми вже знаємо, культурне житє — освіта, школа, письменство, артистична творчість, підпали дуже сильному впливу церковному, візантийському, і се в значній мірі відірвало їх від народнього житя, відчужило від народу. Але під чужою, церковною покривкою проривали ся й тепер сильні своєнароднї течії, а з дальшим розвоєм народнього житя сї народнї течії повинні були брати гору над чужими елементами культури все більше і більше — колиб се народне житє не зазнало таких переворотів і потрясень, які принїс йому упадок державного житя.
._116.jpg)