Ілюстрована історія України/Освітний рух
| ◀ Упадок національного українського житя і заходи коло його піднесення | Ілюстрована історія України Освітний рух |
Брацтва ▶ |
|
|
61. Освітний рух. Зі страхом бачили українські і білоруські патріоти той упадок свого житя — що як так піде, то далї все що є богатого, заможнїйшого, цїкавійшого між їх суспільністю, пропаде для свого народу, втїче від нього. Болїло їх серце від того, що їх „Русь“ стала предметом зневаг і погорди, як некультурна, груба, темна маса. То тут то там, протягом XVI в., а особливо його другої половини бачимо людей, які, очевидно, глубоко задумують ся над справою піднесення „руського“, то значить українського і білоруського житя — освіти, школи, книжности. Їх заходи йдуть переважно по старій церковній дорозї. Се не вдоволяє сучасного громадянства в потребах культури світської, приладженої до потреб полїтичного і громадського житя Польсько-литовської держави, але як я вже сказав — тодїшнї патріоти вважали православну віру тим одиноким ґрунтом, на котрім можна ще утримати останки української чи білоруської інтелігенції: що сходило з того ґрунту, пропадало для народнього житя.
Протягом другої половини XVI в. висувають ся то тут то там невеличкі огнища такої роботи над відролженнєм культури, книжности й освіти; мало про них знаємо, не всї їх знаємо, але й ті, які знаємо, дають понятє, в яких напрямах ішла та робота.
._c._179.jpg)
Так на українськім пограничу в Заблудові, в маєтностях українського магната (з Київщини родом) гетьмана литовського Григорія Ходкевича (властиво Ходковича) в 1560-х рр. засновуєть ся друкарня і в нїй друкують книжки прийняті Ходкевичом перші моськовські друкарі — Іван Федорович і Петро Мстиславець, що мусїли тікати з Москви від розгїнваного друкарською новиною московського народу. 1569 р. вийшло тут Учительне Євангелїє (збірник поучень на євангельські тексти). 1575 псалтир. Але далї Ходкевич стратив охоту до сього діла, й Іван Федоревич, покинувши його, перейшов до Львова. Другий московський виходень, князь Курбський, що втїк від лютости царя Івана Грізного, основавши ся на Волини, в Ковлю, громадив там в тімже часі (в 1560-х роках) книжних людей, робив переклади грецьких отцїв, вів зносини і листував ся з виднїйшими людьми на Україні й Білоруси, накликаючи їх, аби міцно тримали ся своєї віри, не лакомили ся на католицьку культуру. Третїй такий кружок збираєть ся в Слуцьку на дворі кн. Юрия Слуцького, потомка київських князїв Олельковичів, тут також збирали ся ріжні книжні люде, а потім, як оповідає оден сучасник (в 1581 р.), була тут друкарня і школа, тільки, на жаль більше нїчого про них не знаємо.
Значно важнїйшим і тривкійшим центром такої нової культурної роботи був Острог на Волини, князївство князїв Острозьких. Князї Острозькі, потомки київського княжого роду, визначили ся здавна тим, що міцно і вірно стояли при своїй народности. Нераз стрічали ми князїв з сього роду в такій ролї. Князь Константин Іванович Острозький, гетьман литовський, вважав ся свого часу головним оборонцем своєї народности і віри (помер в р. 1530). Його син Василь-Константин, воєвода Київський, пан величезних маєтків, споріднений з першими домами Польщі й Литви, не грав визначної полїтичної ролї, але прославив ся також як покровитель українського культурного житя і оборонець православної віри; міг би, як на свої величезні засоби, ложити на то далеко більше, але все таки й те, що дав він, було найзначнїйше з того, що взагалї українське житє дістало від свого тодїшнього маґнацтва.
._c._180.jpg)
Вїдомости наші знов таки дуже бідні й тут. Очевидно, в Острозї громадить ся здавна учене духовенство, веде школу, і в 1570-х роках пильнує зробити з неї школу вищу, на взір польських академій. Сучасники називають її „триязичним лїцеєм“ (тому що вчили в нїй по словянськи, по грецьки і по латини), або „школою грецькою“, „грецько-словянською“, також і академією. Одначе наладити тут вишу науку все не удавало ся як слїд, бо не ставало учительських сил: у себе дома і в грецьких землях трудно було таких знайти, а з західнїх сторін неправославних учених бояли ся брати, щоб не нанесли католицького духу. Можна було б, розумієть ся виховати учених з своїх учеників, посилаючи їх в західнї університети, але до сього якось не додумували ся. Часами тільки удавало ся залучити сюди Греків з вищою сучасною західно-європейською освітою (як Лукаріс, пізнїйший патріарх, або протосінкел Никифор). Все ж таки се була школа вищого типу, і тим ворогам православних, які доводили, що на православнім грунті неможлива наука, неможлива освіта, — острозька школа була доброю відповідю на самім дїлї. Від неї починаєть ся поворот до вищої освіти на Українї.
При школї й по за нею громадили ся в Острозї учені люде і творили свого рода учене товариство; тут були такі славні на той час богослови й учені як Герасим Смотрицький і його син Максим, в чернецтві Мелетій, Василь автор важного богословського трактата „про єдину істину православну віру“, Філялєт-Бронський, Клирик Острозький, й иньші. Першим важним дїлом сього ученого кружка було виданнє друкованої біблїї. До кн. Острозького перейшов 1575 р. Ів. Федорович зі Львова, наладив тут друкарню, і власне першим дїлом для неї Острозький замислив виданнє біблїї. Се було по тодїшнїм часам велике дїло: цїлої біблїї майже нїде не можна було знайти, тільки поодинокі її части. Острозький розсилав своїх людей по ріжних сторонах — розшукувати грецькі тексти і словянські переклади, кілька років ішла робота над виправкою сього перекладу, кілька лїт друкували ії, і 1580 року вийшов у світ сей найбільший твір словянського друкарства. Пізнїйше, в 1580 і 1590х рр. учених острозьких займає головно письменська оборона православної віри, боротьба з новим калєндарем, що хотїло силоміць звести правительство, а православні не приймали, а потім боротьба з церковною унїєю (такі були писання Василя, Гер. Смотрицького, Бронського, Клирика Острозького).
Українська суспільність дуже високо цїнила діяльність Острозького кружка і Острозької школи; але тим більше мусїло смутити її, коли бачила, як непевне було се істнованнє. Сини князя Константина були католики, тільки оден був православний — Олександр, але вмер ще за житя батька; старший Януш, що мав би дістати острозькі маєтки, перейшов на католицтво — за те й дістав найвищий уряд в державі: каштелянство краківське. Невелика була надїя, щоб при нїм школа острозька могла далї розвивати ся, і справдї по смерти кн. Константина підупала вся острозька робота. Теж саме було і в Слуцьку, де з смертю кн. Юрия перейшли маєтки княжі в католицькі руки й завмерли всї ті початки просвітної роботи, що були почали ся. І взагалї мала надїя була на панів: запізно почала ся та освітня робота і занадто бідна була ще вона, щоб могла їх привязати до свійського грунту. Панські дїти далї йшли до католицьких шкіл, особливо до єзуітів, що з кінцем XVI в. закладають свої школи в ріжних містах (в Вильнї, Ярославі, Люблинї й ин.): до них приманюють вони, як дуже зручні виховувачі, саме дїтей панських, шляхетських — і виховують їх на завзятих католиків.
„Не надїйте ся на князї“, сказали собі громадяне, дивлячи ся на се все, та брали ся ратуватись власними заходами, з власного складаного гроша. І перед у тім повело міщанство — на Українї львівське, на Білоруси виленське.