Ілюстрована історія України/Обмеження гетьманської управи
| ◀ Орликові заходи | Ілюстрована історія України Обмеження гетьманської управи |
Перше скасованнє гетьманства ▶ |
|
|
——————
98. Обмеження гетьманської управи. Союз Мазепи з шведським королем мав великі наслідки для українського житя. Він дав притоку правительству московському — цареви Петрови і його помічникам взяти ся сильнїйше до касовання української автономії. Таку лїнїю московське правительство вело з самого початку, ми вже се бачили. З початку полишило Україну в повнім завідуваннї гетьмана і старшини, але потім все покорочувало вдасть гетьманську і самопорядкуваннє українське. Кожду переміну гетьмана, кожду трудну хвилю українського житя використовувало воно на те. Кождого разу говорило ся, нїби то потверджують ся „статї Богдана Хмельницького“, і Україна стоїть на тім, на чім до Москви приставала, але в дїйсности відносини України до Москви все далї й далі відходили від порядків Хмельницького. Правда, від того щоб завести на Українї податки московські і управу московську — від сього наміру московські бояре після народнього повстання за Бруховецького відступили, або краще сказати — на иньші часи то відложили. Поки що зіставили Україну ніби то у власти гетьмана і козацької старшини; але посадивши своїх воєводів по всїх більших містах і свої залоги військові, звязали ту гетьманську управу так, що анї ворохнути ся було їй Всї важнїйші справи не инакше мали робити ся як за дозволом московським. За всім правительство московське пильно стежило, а роздаючи маєтности старшині“, певне було, що сї московські прислужники і від себе за всім будуть слїдити, аби Москві чимсь прислужити ся.
Та сим московські правителі ще не були вдоволені, бо вели до того, щоб зовсїм скасувати всяку окремішність українську та порівняти Україну у всім з землями московськими. І тепер от задумали вони скористати для сього з Мазепиної справи.
Хоч Україна, несподівано захоплена Мазепиним переворотом, ані рушила ся на поклик гетьмана, але московські правителі вхопили ся за сю нагоду. „Мазепина измѣна“ нїби то кинула тїнь на Українцїв, ославила як зрадників все українське громадянство і, мовляв, змусила московське правительство до заведення нових порядків, щоб запобігти зрадї на будуще.
Під першу хвилю, коли важно було стримати Україну від усякого нахилу в Мазепин і шведський бік, про се не говорило ся. Як найскорше перевели вибір нового гетьмана, щоб його Мазепі противставити, але справу затвердження прав українських відложили на пізнїйше, мовляв на спокійнїйший час. Коли пройшов найгорячійший час і Шведів знищено, — старшина з гетьманом Скоропадським стала нагадувати цареви про потвердженнє. Просили охоронити Україну від самовїльства московських ґенералів і всяких начальників, що за час шведчини, посилаючи ся на воєнні потреби, хозяйнували на Україні як хотіли, не питаючи ся ні полковників, ні гетьмана, страшенно гнобили нарід не шануючи нїяких прав нї законів. Цар на сї пригадки нїби то згодив ся, старі права потвердив, але гетьманській власти давнїйшого значіння вернути не схотїв. Навпаки, за кілька днїв по тім потвердженню (31 липня 1709 р.) призначив московського боярина Ізмайлова „бути при гетьманї для порядковання разом з ним всяких справ, за спільною радою, — з причини останнього повстання на Українї і запорозького бунту“ Ізмайлову поручено було разом з гетьманом пильнувати порядку на Українї і всього правлїння гетьманського і старшинського, а заразом пильно наглядати за гетьманом і старшиною. Рік пізнїйше додано ще одного такого резидента, і стало їх двох при гетьманї. Гетьманську резіденцію перенесено з Батурина до Глухова, під саму московську границю і поставлено два московські полки залогою, щоб ті резіденти могли зараз арештувати гетьмана і старшину, якби за ними виявило ся щось підозріле.
Сим одним уже підірвано гетьманську вдасть і відібрано гетьманови
У Глухові у городї, во всї дзвони дзвонять,
Та вже наших козаченьків на линїю гонять.
У Глухові у городї стрільнули з гармати —
Не по однім козаченьку заплакала мати.
У Глухові огні горять, у Полтаві димно.
На могилі гетьман стоїть — геть там його видно.
„Допевняй ся, пан-гетьмане, допевняй ся плати,
Як не будеш допевнятись, будем утїкати“.
„Ой ідіте же, панове, до Петра до свата,
Ой там буде вам, панове, велика заплата —
По заступу у рученьки та ще і лопата!“.
Сидить козак на могилї, сорочку латає —
Ой кинув ся до черешка — копійки не має.
Їхав козак на линїю та й вельми обдув ся[1],
Їде козак із линії — як лихо зігнув ся!
Полковник Черняк, що був при роботах на Ладозькім каналі, в 1722 р. так описував сю козацьку біду в доношенії своїм росийському сенатови: „При Ладозї у канальної роботи многеє число козаків хорих і померших знаходить ся, і що раз то більше умножають ся тяжкі хороби — найбільше вкорінила ся горячка і опух ніг, і мруть з того, одначе приставні офіцери, не вважаючи на таку нужду бідних козаків, за повелїннєм господина бриґадіра Лєонтиєва без жадного бачення немилостиво бють при роботї палками, — хоч і так вони її не тільки в день і в ночи, а навіть і в дні недїльні і празничні одправляють — без спочинку до неї приганяють. Бою ся я отже, щоб козаків тут не погубити як торік — що їх хіба третя частина в минулім роцї до дому вернула ся, тому поперджаю сенат сим покірнїйшим моїм писаннєм і рабсько прошу: благоволїть не допустити моєї команди погинути до кінця при канальній роботї і аби не була переведена на иньші місця для зачинання иньшої роботи — сам Бог видить, нема ким її робити, бо всї козаки в силї своїй дуже ослабіли і ледви живі, — але щоб пустили їх до дому принаймнї в первих числах септемврия, не заводячи в глубоку осїнь, до роскиса і плюскоти“.
В народнїх піснях теж зістали ся ще, хоч слабі спомини сих канальних робіт:
Ой дали хлопцям широкі лопати,
Та післали хлопця молодого та канави копати.
Ой летів ворон да із чужих сторон,
Та летячи кряче:
Ой сидить хлопець та над канавою
Та жалісно плаче.
Ой летїв ворон та із чужих сторон
Та летючи в гору крикнув:
„Щеж бо я хлопець, хлопець молоденький
Ой тутечки не привикнув!
Ой продай же, тату, та ворониї конї,
Та викупи мене, хлопця молодого,
Із темної неволї!“
Орлик, пізнїйше пригадуючи Запорозцям сю біду, толкував їм, що се „Москва“ умисно хотїла військо козацьке вигубити і для того „по кількадесят тисячей козаків указами своїми спровадивши, одних тяжкими і незвичайними роботами помордували, других голодом поморили, а иньших борошном гнилим отрухлим з яшурками і з вапном помішаним потруїли“…
Умисно не умисно, але страшенно тяжко лягало се на Україну. Та нїхто не осміляв ся підняти голос против волї грізного царя. Нїхто не був певний нї свого житя, нї тим меньше — свого уряду.
Цар Петро не вдоволяв ся тим, що гетьманську управу піддано під такий пильний догляд, ще і від себе вмішував ся, визначав полковників і старшин сам своєю волею, против волі і без відомости гетьмана. Ріжні пролази за дарунки ґенералам та мінїстрам діставали собі уряди на Українї, поминаючи гетьмана, і потім і в вус собі не дули на нього. Почали далї давати українські уряди не тільки Українцям, а й Великоросиянам. Цар Петро наказав гетьману, щоб видав доньку за якого небудь великоросийського чоловіка, і коли Скоропадський, послухавши царського наказу, став питати для доньки якогось приємного цареви жениха — вказали йому на одного з царських довірених людей Петра Толстого, а потім цар, мовляв вважаючи на заслуги Скоропадського, сам вїд себе дав Толстому стародубське полковництво, найбільший з полків українських. Так зроблено перший початок, і потім все більше роздавано полковництва великоросийським офіцерам, комендантам (давнїйшим воєводам), так що перед смертю царя вже мало що лишило ся полковників з Українцїв.Мішаючи ся так в управу українську в усяких справах малих і великих та чинячи тим велику замішку, цар заразом користав з кождого непорядку в гетьманській управї щоб показувати на ті недоладности та немов для кращого порядку все більше покорочувати гетьманську та старшинську вдасть. Скоропадського він і призначив на гетьманство тому, що він був старий, плохий недотепа і ним лекше було по своїй волі обертати. Старшина хотїла Полуботка, так цар, оповідають, не згодив ся: він, каже, занадто розумний, з його може вийти другий Мазепа. А при Скоропадськім забрали велику силу ріжні його свояки і особливо молода і гарна гетьманиха Настя, з Марковичів родом: про неї казали, що то вона, Настя, носить булаву, а Іван (гетьман) — плахту. Зять гетьманський Чарниш, настановлений судєю ґенеральним, завів великі непорядки, хабарництво і неправду в військовім судї. Посилаючи ся на такі непорядки в гетьманській управі, цар в 1722 р. приготовив новий удар українській автономії. При гетьманї поставлена була рада, так звана „малороссійская коллегія“, з шести великоросийських старших офіцерів, з тих ґарнїзонів (залог), що стояли на Українї, з бріґадіром Веляміновим у головах. Ся колєґія мала пильнувати судів і приймати скарги на всякі суди і уряди українські — навіть на найвищий військовий суд і військову (гетьманську) канцелярію. Мала наглядати, щоб від старшини не були кривди і тісноти козакам і посполитим і за порозуміннєм з гетьманом робити против того всякі заходи. Мала стежити за гетьманською канцелярією, і всякими писанями, що туди входять і звідти виходять. Мала пильнувати всяких доходів українських, приймати їх від війтів і урядників і видавати на військові та всякі иньші потреби. А про всякі непорядки мала доносити просто сенатови.
Таке небувале розпорядженнє цар Петро в своїм указї пояснював непорядками гетьмарськими, в канцелярії і в судї і в зборі доходів, і старшинськими кривдами: що у козаків і посполитих землї зазабирають, в кріпацтво повертають. Даремно Скоропадський іменем „всїх малоросийських людей“ з плачем і слїзми просив царя не вірити оповіданням про ті непорядки, не ламати старих прав і порядків українських. Цар не послухав, а щоб народови українському з кращої сторони ті нові порядки показати, розіслав по Україні друкований указ і в нїм писав» що колєєґія заводить ся на те тільки, аби старшина людей не кривдила, і додав свій наказ, даний колєґії, де згадувало ся про кривди старшинські.
Страшенний се був удар і гетьману і всїй старшинї, всїй гетьманській управі. Ясне дїло було, що справжня управа буде тепер в руках сеї колєґії чи її голови, а за гетьманом з старшиною тільки порожнє імя зіставало ся. Дуже непокоїло також старшину отсє, що цар, покорочуючи її власть заразом підіймав против неї поспільство, обіцюючи суд і управу на старшинські кривди, виносив на верх справу неправедно захоплених земель і незаконно закріпощених людей та показував стежку до нової колєґії з усякими скаргами в сих справах.
- ↑ Мав черес повен грошей.