Ілюстрована історія України/Нова культура
| ◀ Християнство | Ілюстрована історія України Нова культура |
Боротьба з ордою ▶ |
|
|
Лїтопись оповідає, що Володимир, вернувши ся з кримського походу до Київа, казав понищити ідоли — статуї богів поганських, що стояли на горі, коло княжого двору: одні порубати, иньші спалити, а ідол Перуна казав привязати коневи до хвоста й так тягнути з гори на ріку, а люде мали йти й бити його палицями „на поруганнє“, потім вкинути в Днїпро й не давати йому нїде пристати до берега. Понищивши ідолів, казав усїм людям прийти другого дня на ріку, аби нїхто не важив ся не послухати ся. Люде посходили ся, сказали їм розібрати ся, війти до води, а попи стояли на березї й читали хрещальні молитви, і так охрещено цїле місто гуртом. Так оповідає лїтописець, і подібно справдї мусїло стати ся в Київі та по иньших більших містах; мабуть тільки не так нагло і несподївано: певно, наперед толковано все таки людям дещо про нову віру, тим більше що й перед тим були вже по більших містах священики й могли поучувати людей. Ріжні письменники, що самі мусїли ще памятати ті часи, оповідають, що тодї за Володимира охрещено „всю землю“, і де не ставало доброї волї, помогав страх: „як не з любови, то з страху хрестили ся“. За тим пішло будованнє церков, наставлювано священиків і віддавано їм дїтей в науку — „почав Володимир брати дїтей у значнійших людей і віддавати на науку книжню“, каже лїтопись. Для будови й прикрашування церков закликувано з грецьких країв всяких майстрів і мистцїв: архітектів, малярів, золотників — від них переймали їх штуки місцеві люде, і так поширювала ся візантийська штука, особливо церковна.
Розумієть ся, все се дїяло ся тільки по значнїйших містах: далї, по-за ними, а особливо на села нова віра йшла тільки згодом і поволї. Але „земля“ стала християнською, і так поруч із звязками полїтичними зявили ся звязки культурні. Ріжні землї й племена звязала разом не тільки династична звязь — спільний рід княжий, і спільна дружинна верства, що розтїкала ся з Київа по всїх тих землях, а з нею спільне Київське право й порядок, що розносили й заводили по всїх землях княжі намісники, урядники й судї. Звязала їх також і спільна віра і церков, і спільна єрархія (духовенство), підвластна київському митрополитови, книжність і освіта, сильно закрашені церковкою закраскою і також штука (мистецство). Перед тим були сильні впливи штуки східньої, персько-арабської, тепер над ними бере гору культура і штука візантийська, звязана з новою державною вірою. Нова „русько-візантийська“ культура опановує на довгі віки наші і всї взагалї східно-европейські землї, що належали до нашої Київської держави.
Взагалї отсї всї нові звязки, принесені Київською державою і особливо добою Володимира, звязали тїснїйше між собою не тільки самі українські землї й племена, але поширювали ся також і в землях теперішнїх білоруських та великоруських і затирали, ослабляли племінну, народню ріжницю, що не відчувала ся довго й потім за спільною вірою, єрархією, книжністю, правом і спільним іменем руським. Духовенство і княжа династія навіть умисно старали ся приглушувати все, що дїлило сї народности, а підогрівали в них почутє одности.
З тих причин, як отсе вияснив я вище, Володимирове пановяннє стало незвичайно важною добою в житю нашого народу, епохою як то кажуть, тим більше що розпочате ним дїло було продовжене й скріплене потім його сином Ярославом, що пішов вірно слїдами батька, далї ведучи розпочате ним дїло.
Лїтописцї й иньші письменники підносять переміну, яка стала ся в Володимирі з охрещеннєм: зовсїм його вдача змінила ся, не той чоловік став. Та зміна його вдачі нам меньше важна — але важно, що закладаючи нові підвалини під свою державну будову, більш культурні, духовні, добровільні, Володимир заразом пильнує зробити відносини власти і громадянства більш лагідними, дбає про зближеннє з громадянством, про кращі порядки. Лїтописець оповідає, що в другій половинї свого князювання Володимир мало воював, жив в згодї з сусїдами, більше дбав про внутрішнїй порядок, часто роздумував з дружиною, з духовенством і з „старцями" — поважнїйшими громадянами про кращі закони і установи, „про устрій земський і устав земський“. Що дня в його дворі княжім, чи при князю чи без нього, був пир і на ті пири приходили бояри і люде з дружини, урядники всякі і „ нарочиті мужі“ (поважні громадяне), на свята ж робили ся великі всенароднї пири, варили ся сотнї казанів меду, йшла забава по кілька день, убогим роздавали ся гроші, а для хорих і калїк по домах розвозили всяку страву. Взагалї показував велику ласку людям, особливо убогим: казав їм приходити на княжі двори, а для немощних і калїк, що не можуть приходити, велїв по городах возити на возах всяку страву — хлїб, мясо, рибу, всякі овочі, мед в бочках і квас, і питати, де є такі убогі калїки, що не можуть ходити, й їм роздавати. Лїтописець то все кладе на впливи християнської науки на Володимира по його охрещенню. Але в сїм лежала також глубока полїтична думка, новий напрям державного житя, і найкращий доказ впливу й ваги його дає та память, яка заховала ся в народї про сї Володимирові пири, про його ласку до людей. Забули ся його війни й кріваві дїла, і в піснях про Володимирові часи, які заховали ся досї на далекій півночи московській, памятають про нього як про „ласкового князя, красне сонечко“, що пирує цїлими днями в київській столицї серед своїх людей, а всякі справи поручає „могутним богатирям“. От звичайні „запіви“ таких пісень:
У стольнім було городї у Київі,
У ласкавого князя Володимира,
Було пированнячко, почестний пир
На багацько князів та на бо́ярів
Та на всїх тих гостей — званих-вибраних
Званих — вибраних, на прихожих теж
Всї на тім пиру наїдали ся
Всї на почеснім напивали ся,
Всі на тім пиру росхваляли ся —
Один хвалить ся та добрим конем;
Иньший убраннєм своїм шовковим.
Иньший селами та присїлками,
Городами — пригородками.
Був так день в половинї дня,
Був той пир десь на півпиру —
Володимир князь розпотїшив ся.
По тій гриднї ясній він похожує
Та такі слова він промовлює...
