Ілюстрована історія України/Війна 1596 р.

59. Війна 1596 р. Се не минуло козакам дурно. Правительство польське дивило ся мовчки, поки козаки воювали з Острозькими й иньшими, не милими йому православними панами, але не стерпіло, як козаки, почали докучати тим, що під покровом правительства саме переводили тодї унїю церковну. Тай своїми погромами волинських і білоруських міст козаки перебрали мірку терпеливости.

Військо польське саме було досить свобідне під ту пору і на початку 1596 р. король дав наказ гетьману польному (помічникови гетьмана коронного, головного начальника військ польських) Станїславу Жолкєвскому, аби йшов на козаків і приборкав їх. Наказав также шляхтї галицькій і волинській, щоб ішла теж на козаків загальним походом, бо військо польське було невелике і сильно підірване молдавською війною.

Ілюстрована історія України (1921). c. 172.jpg
172. Козак Мамай, инакший.

Жолкєвский через те задумав взяти швидкістю: козацькі війська були роскидані, Наливайко стояв в полудневій Волини, Лобода коло Білої Церкви, иньші Запорозцї з арматою під проводом Шаули були на Білоруси. Жолкєвский хотїв заскочити їх, перше нїж вони зійдуть ся разом, і погромити кождого з окрема. Лишивши обоз і тяжше військо, він з легкою кіннотою кинув ся насамперед на Наливайка. Трохи не захопив його, але Наливайко таки вимкнув ся і чим дуж поспішив у Браславщину, до своїх давнїх приятелїв. Жолкєвский ішов за ним слїдом, побиваючи відсталих і уриваючи що запопав. Наливайко хоч ішов спішно, але в великім порядку, з арматою; по дорозї вів переговори з Жолкєвским, але разом з тим переговорював ся і з Лободою. Ждав вісти з Браслава, чи приймуть його там. Але Блаславляне незадовго перед тим покорили ся під страхом погрому від польського війська і тепер бояли ся приймати Наливайка. Жолкєвский ледво не захопив його тут, але Наливайко, знищивши гати на одній переправі, затримав польське військо, затопив в ріці гармати, закопав в землю порох і на легко умкнув в степи за р. Соб. Туди Жолкєвский за ним не посмів іти, і Наливайко пересидївши в „Уманськім лїсї“ (тодї Уманщина ще лежала пусткою), потім пройшов у Київщину. Лобода за той час, поки Жолкєвский гонив за Наливайком, щасливо зійшов ся з Шаулою; що до Наливайка, то довго вагали ся, чи приймати його до себе, чи нї, і Жолкєвский силкував ся їх розвести, впевняючи Лободу, що головним провинником уважає Наливайка і його хоче знищити, а Запорозцї аби вийшли з волости на Низ, то нїчого їм не буде. Запорозцї одначе не послухали, гору взяла гадка про одність козаччини: рішили Наливайка прийняти до себе. Під Білою Церквою Шаула зійшов ся з Наливайком і трохи були вони не знищили тут передове польське військо, що загнало ся під проводом кн. Кирика Ружинського, Богданового брата: сей князець теж був козацьким ватажком недавно, але тепер горів бажаннєм пімстити ся козакам, за те що збунтували йому й покозачили його Паволоцьку волость. Та Жолкєвский наспів в час і виручив його з біди. Козацьке військо стало відступати, Жолкєвский погнав ся за ним, і на урочищу Гострий Камінь стала ся битва. Козаки заложили ся в таборі з возів, і Полякам не удало ся того табору розбити. Вбито богато козацької старшини: видко не ховали ся за чужі плечі. Самому Шаулї відірвала руку гарматна куля. Але й Поляки понесли великі страти і Жолкєвский не важив ся йти далї за козаками, а вернув ся під Білу Церкву та післав до короля, просячи прислати поміч і припаси. І доперва діставши, з кінцем квітня розпочав наново боротьбу з козаччиною.

Козацькі війська за той час посходили ся під Переяслав і туди ж звезли козаки своїх жінок і дїтей, щоб не попали в руки польського війська. Ріжні гадки виникали у них, як його бути, особливо маючи на руках жінок і дїтей, перед лицем живого ворога, що вже розлив стільки козацької крови. Одні хотіли йти в глубину Заднїпровя, на московську границю, иньші — віддати ся під протекцію хана і з ним воювати Польщу, иньші радили зістати ся під Переяславом і бороти ся до загину; були й такі, що радили піддати ся Жолкєвскому, але сих не слухали. Поки козаки радили ся про се, Жолкєвский роздумував, як би йому перебрати ся за Днїпро. Помогли йому міщане київські: щоб прислужити ся, подіставали човни поховані від козаків в воді і в иньших місцях та приготовили для переправи. Козаки заставили своїми гарматами берег, щоб не дати перейти, але Жолкєвский здурив їх, піславши частину човнів під Трипіллє, — мовляв там хоче перейти, а як козаки пішли туди боронити переходу, перейшов під Київом. Тодї козацьке військо постановило йти під московську границю, сподїваючи ся, що Жолкєвский не посміє йти за ними туди, як не посмів іти за Наливайком. Але Жолкєвский завзяв ся знищити козаччину; до нього прийшло тим часом свіже військо литовське і він почував себе тепер дужчим від козаків. Бояв ся тільки, щоб козаки не перейшли за московську границю або на Дін; для того розпочав з ними знову переговори, а тим часом частину своєї кінноти з старостою Струсем післав, аби зайшов козаків з тилу і перепинив їх похід в степи. Се порученнє було дане так секретно, що навіть самі Поляки не знали, куди їх ведуть; не знали нїчого й козаки. Вони переходили тодї Сулу між річкою Солоницею і Лубнами; стерегли ся тільки від Жолкєвского, і як би чати дали знати про його військо, хотїли знищити міст на Сулї та поки він буде там ладити переправу, сподївали ся перейти за московську границю. Сього бояв ся Жолкєвский і на те вислав Струся. Той потиху заступив їм дорогу за Лубнами, і коли надтягнув Жолкєвский, він несподївано ударив з другого боку. Збентежило се козаків, і вони рішили ся зістати ся на місцї, над р. Солоницею і боронити ся.

Ілюстрована історія України (1921) 173.jpg
173. Місця війни 1596 р.
— марш Наливайка; --- марш обєднаних козацких військ.

Місце було для оборони добре, високе, з широким оглядом на всї боки, з одної сторони боронили його непролазні болота Сули, з иньших сторін обгородили ся козаки кількома рядами возів, за ними валами і шанцями. По серединї поставили деревляні зруби, набиті землею, і на них умістили гармати. Табор був міцний і приступом узяти його було неможна. Доброго війська козацького було ще коло 6 тисяч, а друге стільки ріжного народу неспосібного, жінок, дїтей то що. Жолкєвский задумав томити козаків облогою, не даючи вигоняти худоби, і коней на пашу, та мучив гарматною стрільбою, а заразом ведучи переговори, силкував ся розєднати козаків: викликати між ними підозріння і незгоду. Ся інтриґантська робота дійсно не зістала ся без успіху. Стара ворожнеча Запорозцїв і Наливайківцїв ожила наново серед такого тяжкого настрою. Почали ся сварки, далі кріваві розрухи. На одній радї розпочала ся бійка, і серед неї убито Лободу; але Наливайкови не удало ся взяти булаву: вибрано гетьманом Кремпського, а Низовцї не могли забути Наливайкови убийства Лободи. В козацькім таборі було гірко; худоба здихала без паші; кулї польських гармат забивали людей і коней, трупи гнили серед табору і серед гарячого лїта робили повітрє неможливим. Трудно було підтримати порядок і завзятє в таких обставинах, і велика то річ, що козаки таки тримали ся ще.

Жолкєвскому одначе також було не легко. Припасу для війська було дуже тяжко дістати, і він переконав ся, що скорше його військо вигине з голоду нїж козацьке: вояки його змучили ся неустанною сторожею. А тим часом над Днїпром громадили ся нові полки козацькі під проводом Підвисоцького та умисно пустошили Подніпрове, щоб тим відтягнути Жолкєвского від облоги, а з Запорожа йшли нові полки козацькі човнами, ратувати козацьке військо під Лубнами. Жолкєвский силкував ся їх відвести, як перед тим Лободу: посилав до них, що не має против них нїчого, нехай не встрявають тільки до бунту, — але ті не послухали. Як би вони надтягнули під Лубни — Жолкєвскому була б біда. Але козаки в солоницькім таборі, відрізані від світу, не знали, що ратунок такий близький.

Жолкєвскому треба було зробити останню пробу, щоб настрашити козаків і змусити їх до піддання. Він розпочав знову страшенну стрілянину, став ладити всякий припас ніби до рішучого приступу, а заразом намовляв козаків, щоб піддали ся: аби тільки видали головних проводирів, то нїчого їм не буде. І не витримали козаки, маючи перед очима півживих жінок і дїтей своїх. Не додержали свого завзятя козацького, не діждали ся поратунку. По двох днях тяжкої канонади прийняли умови Жолкєвского: видали проводирів, гармати і всякий припас гарматний, корогви і клейноди цїсарські. Наливайко, бачучи, до чого йде, хотїв утїкати; Наливайківці боронили свого ватажка, але козаки приборкали його й видали Полякам. Разом з ним Шаулу і ще декотрих.

Але коли вони се зробили, тодї Жолкєвский зажадав, шоб кождому панови вільно було ще забрати з поміж них своїх підданних. На се козаки не могли згодити ся, бо се трохи не всїх їх віддавало на ласку їх панів. Тодї польське військо кинуло ся на них безборонних, неприготованих, против довершенної уже згоди, і счинили огидну різню. „Так їх рубали немилосердно, що на милю або й більше труп лежав на трупі“, — оповідає сучасник Поляк.

Тільки частина козаків під проводом Кремпського відбила ся й пішла собі оружною рукою на Запороже. Козаки Підвисоцького і Запорожцї завернули ся теж, Жолкєвский вже не мав сил дотримати свого заміру — знищити козаччину до кінця. Лекше було пімстити ся на взятих в неволю ватажках. Особливо Наливайка тяжко мучили: тримали в вязницї сливе рік і раз у раз брали на муки, випитуючи про його зносини з сусїднїми державами і ріжними людьми. Нарештї стяли і тїло його четвертували. А між польською суспільністю і між Українцями пішли зараз поголоски про дивні муки, якими Наливайка замучено: що його посадили на розпаленого зелїзного коня, на голову положили зелїзну корону — за те що він мовляв, назвав себе „царем Наливаєм“, хотїв бути королем України.