Ілюстрована історія України/Боротьба за Київ і його упадок
| ◀ Землї-князївства | Ілюстрована історія України Боротьба за Київ і його упадок |
Галицько-волинська держава. Кн. Роман ▶ |
|
|
34. Боротьба за Київ і його упадок. Київ і Київщина також хотїли відокремити ся під управою старшої лїнїї Мономаха, котрого покликали на київський стіл в 1113 роцї. Мономах був князь сильний і полїтик добрий, умів держати Київ міцно в своїх руках, і так само його син Мстислав. Але по смерти Мстислава вийшло замішаннє серед самих Мономаховичів, тому що не було виробленого порядку в переходї княжих столів: лїнїя Мстислава хотіла задержати Київ у своїх руках, а молодші Мономаховичі на се не приставали, пішла між ними війна і користаючи з того захопив Київ чернигівський князь Всеволод Ольгович. Де далї тим більш заплутаною ставала ся боротьба, все більше було охочих до Київа, тому що з ним звязувала ся стара слава головного княжого стола, і київський князь вважав ся старшим між князями. Так тепер боком виходила Київу його слава! Кияне з початку підтримували Мстиславичів цїлою силою, поголовно в похід ходили, сподїваючи ся, шо поможуть його синам Ізяславу, а потім Ростиславу укріпити ся і зробити Київщину своєю волостю. Але побачивши, що нїчого з того не виходить, стали відтягати ся, як найменьше мішати ся до княжих війн і сварок — нехай сварять ся між собою і не мішають в то землю. Та се теж мало помагало. Часами бодай на кілька літ наставав спокій, як на київський стіл попадав князь досить сильний і впливовий, так що супроти нього притихали иньші й відкладали і свої претенсії до кращої нагоди. Але часами підіймало ся таке замішаннє, що князі міняли ся не то що року, а й по кілька місяцїв і тижнїв. І все се находило з військом, товкло ся по землї, нищило хозяйство, грабувало мешканцїв, купцїв, робило розстрій в торговлї. Ще гірше як князї наводили в поміч Половцїв: ті вже нїкому не давали переходу, грабили й заберали в неволю що тільки сили. А осмілені княжими усобицями далї почали й самі набігати на українські землї, особливо на Київщину та Переяславщину: залишили були по тих Мономахових походах, а тепер знов почали, з початку не сміливо, а де далї то гірше. В 1170 — 1180 рр. просто житя від них не стало. Приходило ся цїлим військом виходити в степи, щоб охороняти від половецьких нападів купецькі каравани та стерегти границь від нападів. Молодші, сміливійші князї пробували так як за Мономахових часів приборкати Половцїв походами в степи. Так ото 1185 р. ходив на Половцїв Ігор князь новгородсїверський на Половцїв з братами: се той нещасливий похід, оспіваний у Слові о полку Ігоревім, що скінчив ся погромом Ігоревого війська і неволею для нього самого. Кілька разів ходили походом київські князї Святослав і Рюрик; часто пускав ся в наїзди на Половцїв Рюриків син Ростислав. Але не ті були князї, як за часів Мономаха, коли він з Святополком київським трясли цїлою Україною; тепер князї подїлились, поріжнились, ослабли, та й Україна ослабла: упала торговля, промисел, люде, особливо богатші, кидали неспокійні краї, мандрували в північні сторони, або на захід, на Волинь та в Галичину. Не удало ся приборкати Половцїв і сумні слова Слова о полку Ігоревім лунали як похоронний спів над полїтичним житєм тодїшньої України:
|
На ріцї на Каялї пітьма світ покрила |
Після сього Київ упадає вже зовсїм і пізнїйший татарський погром не богато доправив по тих домашнїх погромах.
Упадало українське житє на Поднїпровю:
|
Гей застогнав, братя, Київ тугою, а Чернигів напастьми, |
співав співець Слова о полку Ігоревім, бачучи той упадок.
|
Уже, братя, невесела година повстала, |