Хуторна поэзія/Слово Правди
◀ На дваццяті Роковини Великого Похорону | Хуторна поэзія Сло́во Пра́вди |
Пророк ▶ |
|
Іоанна XI, 25.
И забудецця срамотня |
Шевченко.
Я не проре́чистий на кра́сне сло́во, Я кривсь од не́і між людьми́ лихи́ми, Найма́всь до злю́щих у тяжку́ робо́ту; На мій перво́цвіт вда́рили моро́зи. Заці́пило міні́ від холодне́чи; Не докоти́вшись застига́ли слёзи, А все таки́ в моі́м нему́дрім сло́ві Була́ яка́сь недовідо́ма си́ла: И не злюби́ли лицемі́ри ни́ці Мене́ за пра́вду, що навчи́ла ма́ти, Я втік от тих, хто на костя́х осі́вся, И між звіря́т всели́вся бесслове́сних. Одни́м оди́н душе́ю між чудо́вищ, Я поуча́всь творе́нням рук Госпо́дніх; Я забува́в свою́ лиху́ годи́ну, Не зга́дував про холодне́чу ра́нню: Уме́рла ти, мату́сю Украі́но, У боротьбі́ из во́рогом свобо́ди; Уме́рла ти в своі́й весні́ роскі́шній, Уме́рла, — мо́же ж, на твоі́й моги́лі Цвіте́ кали́на, соловъі́ співа́ють? Уме́рла ти в своі́й красі́ роскі́шній, Пога́сли о́чі, знемогли́ся ру́ки. Оце́ твое́ наслі́днєе пото́мство, Твоя́ свята́я па́мять, ві́чня сла́ва, — Вони́ в тобі́ взяли́ нача́ло жи́зні, Тебе́ й гризу́ть, аж по́ки догризу́цця Тогді́ поче́знуть, як мара́ нікче́мна, Без о́бразу, без на́зви, без озна́ки, Ти ж, паньмату́сю, перед Бо́гом ві́чним, Мов перед со́нцем ра́няшня роси́на, Засся́еш зно́ву ду́хом предкові́чнім, Воскре́снеш, не́не, вста́неш з домови́ни… Тебе́ я сло́вом пра́вди привіта́ю, |