Словник української мови (1937)/відвічати

Словник української мови
Борис Грінченко
В
відвічати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Відвіча́ти, ча́ю, єш, сов. в. відві́тити, чу, тиш, гл. 1) Отвечать, ответить. Вовк… питає його: «Чого ти тут ходиш?» — Сірко одвіча. Рудч. Ск. I. 11. 2) Отвечать, нести на себе ответственность, ответить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Ном. № 12662. Гуляй, душа, у розкоші, — відвічаю. Ном. № 12503. Він одвічає, а той остається у боці. Змиев. у.