Повна збірка творів (Васильченко)/IV/Калина

Повна збірка творів. Том IV
С. Васильченко
III. Крилаті слова
Калина
Харків: Державне видавництво України, 1929
 
КАЛИНА.

Приїхав у гості до нас дядя з міста, мамин брат.

Сидить він у кімнаті коло маленького столу, пише ноти і разом стиха приспівує.

Невелика сестра наша, Таня, прибирає в кімнаті, слухає.

Дядя співає:

Ой у лузі, в лузі
Червона калина…
Тож не калина —
Молода дівчина.

— Дядю, — питає його Таня: — а то вона тільки намастилася калиною?

Дядя засміявся:

— Буває й так, — каже він, — тільки у цій пісні не про таку дівчину співають.

Далі повернувся до неї, починає розповідати:

— Це може так було.

Ішли двоє дорогою, дивляться — щось червоніє в лузі.

Один каже:

— Це калина спіє.

А другий каже:

— Коли-ж це вона тут виросла? Це, мабуть, щось инше.

Підійшли ближче, придивилися, аж то дівчина така гуляла там: рум'яна та гарна — ну, зовсім як калина.

З того часу, тільки де виросте дівчина хороша та рум'яна, то про неї й кажуть: „та дівчина, як калина“.

— А то ще кажуть: „дівчина, як повная рожа“, — пригадала Таня.

— Кажуть і так — різно, що кому личить.

— А мені що личить? — жартуючи, спитала Таня.

— Тобі? — подивився дядько на неї, а вона така повненька та кругленька: — а на тебе скажуть: дівчина, як качанчик…

Сказав дядя і сам засміявся.