РИБАЛКА.
Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь
Усі мовчять. Гай-гай — які шолопаї!
Вона в Сулу тече, у нашій стороні.
(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь).
На річці тій жили батьки мої,
І панства чортів тиск: Василь, Іван, Микола —
Народ письменний, страх!
Бував у всяких школах:
Один балакає на сотні язиках;
Арабську цихвіру, мовляв, закон турецький —
Все тямлють; джеркотять, як гуси, по-німецький.
Подумаєш, чого-то чоловік не зна!
Да не об тім, бач, річ. Усю торішню зиму
Рибалка ятером ловив в тій річці рибу.
Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,
Пригріло сонечко і з поля сніг погнало;
У річку сніг побіг, і Оржиця заграла,
І ятір граючи водою занесла.
„Уже ж вона мені оттут сидить в печінках,
Ця річка каторжна!“ — Рибалка став казать.
„Куць виграв, куць програв — ось слухай лишень, жінко:
Піду я до Сули скажену позивать!“
І розні де-які казав сердега речі,
Із злости, як москаль, усячину гукав;
А далі почепив собі сакви на плечі,
У люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв
І річку позивать до річки почвалав.
Чи довго він ішов, чи ні — того не знаю:
Про те ніколи сам Рибалка не казав;
А тільки він дійшов, як слідує, до краю.
Сула шумить, гуляє по степам…
Рибалка дивиться — і очі протирає:
Не вірить сам своїм очам,
Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір —
Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам,
І бідного його ниряє ятір!
Здихнув Рибалочка, да і назад поплівсь.
А що, земляче, пожививсь?
Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові —
Еге Охріменко дурний? —
Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писарь волосний!…
|
