60
Михайло Петренко. Життя і творчість
умовах царської імперії, де офіційно заперечувано окремішність української мови, а українців трактовано як частину російського народу»[1]. Через політичні утиски й заборони «новоукраїнські правописні системи (а їх було близько 50) ... не знаходили офіційного затвердження аж до кінця XIX ст.»[2] .
I коли на розвиток російської писемності імперія змушувала працювати еліту всіх колонізованих народів, писемність цих народів, а передусім — українського, розвивалася всупереч обставинам і намірам завойовників[3]. Та попри, здавалося б, смертний вирок, українська культура не лише вижила, а й явила світові справжні мистецькі шедеври. Та й сама «хвиля» граматик у Західній і Великій Україні свідчила про незнищенну, генетичну спрагу нашого народу до поступу, до високої науки й освіти.
Саме за таких умов з’явилися в Україні друковані збірки «Сніп» (1841), «Молодик» (1843) і «Південний руський збірник» (1848), у яких світ уперше побачив вірші Михайла Петренка.
Читати ті видання нині непросто: деякі літери в них не українські, а українські часто позначають інший звук. Окрім того, у кожній зі збірок, що спираються на різні варіанти правопису Михайла Максимо́вича, є свої відмінності — не випадкові й важливі для глибшого пізнання та дослідження нашої мови й культури. Отже, розглянемо «незрозумілі» літери в цих друкованих виданнях, а також у рукописі драматичної думи Михайла Петренка «Найда» (1845).
- ↑ Німчук В. В. Проблеми українського правопису ХХ — початку ХХI ст.ст. — Кам’янець-Подільський, 2002. — С. 6.
- ↑ Там само.
- ↑ У Російській імперії з 1760-х рр. було заборонено викладати українською мовою (навіть навчати дітей), а також — друкувати богословські, наукові, навчальні, професійні книжки, виголошувати промови та проповіді, спілкуватися в офіційних установах та оформлювати офіційні документи. Усе це на десятки років загальмувало природний розвиток національного мовознавства.
