Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/45

Ця сторінка вичитана

Задивлений у небо України

45


кі» теми. Сиротина із своїми земними кривдами фігурував уже в циклі «Небо», ця ж каузальна поєднаність душевної незатишності із задивленням у просторовий крайобраз розгорнута й в інших творах, наприклад, «Туди мої очі...». Очевидно, на рівні конструювання художнього світу образ неба, горизонту, крайнеба в поезії М. Петренка виступав також метафорою просторової, часової, психологічної межі, за якою герой позбувався своєї незахищеності, почуття відчуженості в реальному світі.

Цікаво, що таке бачення світу в поезії Петренка не має ознак пантеїстичних. Поет захоплено мовить про зорі, про сонце, про небесний безмір, а все ж ні простір природи взагалі, ні далечінь неба зокрема не виступають у його поезії синонімом Бога. Бог є у цьому контексті іншою, окремою субстанцією; так, із пошуками правди, із сумнівами про гріховність діяння герой поезії звертається до Бога — не до неба.

Петренко був одним із перших українських поетів, який здійснив спробу психологічного поглиблення любовної теми, подальшого індивідуалізованого розгортання її із того стану, як вона на початок 40-х років XIX ст. існувала в літературній традиції та творах фольклору. Передусім поет емоційно посилює й оживлює уявлення про любов як страждання, відмітаючи при цьому його стереотипні, тривіальні значення (наприклад, «солодке», приємне страждання). Любов у трактуванні поета містить у собі елемент реального душевного болю і прикрості, проте поза цим усім розкривається у помітній змістовності. Тему страждання від любові поет конкретизує у зіштовхуванні цього почуття з різними обставинами й ситуаціями, на його змалювання мобілізує емоційно наснажені лексичні значення та ряд експресивних образів, у яких подекуди вчувається стилістика романсу («Коли б ти знала, що терплю, / Яку несу на серці муку, / Як ізгадаю про розлуку, — / Ножем пробила б грудь мою, / Щоб я не жив, не бачив світу, / Такого горя не терпів / I більше вдруге не любив, / О я, безумний, без отвіту!»).