Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/145

Ця сторінка вичитана

Зi збiрки «Українськi поети-романтики»

145



Знакоме горе те мені:
То голос батька із могили!
Ох, коли б крилля сироті —
Орлом полинув би щосили.

О ні! Я б з вітром полетів
До тебе, тату, на чужину,
І так би плакав, так тужив,
Шукаючи твою могилу!

А хто бездольного мене
Туди до тебе доведе
Поплакать дуже-дуже гірко
І сліз сирітських вилить стільки,
Щоб аж втопить могилоньку твою!
Поміж могилами чужими
Чи хто покаже сироті,
Де полягли твої кістки,
Де доля сирот мерла з ними?
О, від людей сього не жди!
Бо над могилою чужою
Чужим не плакать сиротою,
Не виливати гірких сліз!
Одно, одно сирітське горе
Покаже, певно, і промове,
Де ти без прокиду заснув!