Сторінка:Mukhailo Petrenko Zhittja i tvorchist.pdf/137

Зi збiрки «Українськi поети-романтики»

137

---

IВАН КУЧЕРЯВИЙ

1

У неділеньку раненько,
 Рано, до схід сонця,
Ой журилася Грициха,
 Сівши у віконця,
І смутними оченьками
 За Самар гляділа,
У те поле безконечне,
 Де Саур-могила.
З того краю далекого
 Сина сподівалась,
Не раз, не два, його ждучи,
 Слізьми умивалась.
Давно пішов з козаками
 У степ на татарів;
І немає об них вісті,
 Мов у воду впали.
Полетіли на врагових
 Сизими орлами,
Не дай, Боже, на чужині
 Лягти головами.

2

Не сон схилив головоньку
 На білії руки;
Ой упала, схилилася
 Од тяжкої муки.
Ой згадавши вона сина,
 Мужика згадала;
Серце кров’ю облилося,
 Вона плакать стала.
Не год же він у неволі
 У польській Вкраїні: