— Вчорашнє число „Малого Бомонця“, з 2 серпня, і дивним способом зімнятий з ним отсей взірець до писаня. Адїть, о!
Він мусїв показати папір, бо Міньо вже перед тим бачив його. Він держав його в своїх грубих пальцях, так що видно було лише слова „Любіть ся між собою“, виписані гарною анґлїйською калїґрафією. Папір був подїравлений і забруканий. Вчитель ледво встиг кинути на нього оком, коли біля вікна почули ся нові окрики перестраху.
Се власне надійшов Марко, і вид бідної замордованої дитини наповнив його жахом і гнївом. Не слухаючи оповіданя вчительки він ускочив також вікном до кімнати. Присутність двох духовних була для нього несподїванкою, та від Міньота він учув, що він і панна Рузер прикликали їх, власне як у хвилї відкритя злочину переходили вулицею.
— Не рушайте нїчого, не змінюйте нїчого! крикнув Марко. — Треба зараз повідомити бурмістра й полїцію.
Тимчасом з надвору збігло ся ще кілька людий, а один парубок побіг зараз покликати урядників. Марко тимчасом озирав ся далї по кімаатї. Над маленьким трупом бачив брата Фульґенція, переможеного співчутєм, з заплаканими очима, як нервовий чоловік, що в сильних зворушенях тратить власть над собою. Марка вхопили за серце ті знаки зворушеня, бо й його душа була збентежена до дна при видї сповненого тут огидного злочину. Ледво сьвідомо для нього самого в його душі ворухнулось якесь прочутє, що пізнїйше мало скріплене вернути ся знов. Але в тій хвилї щезла ся перелетна думка, і він бачив лиш о. Филипа, що зворушений але спокійний усе ще держав у руцї число ґазети та калїґрафічний взірець. На хвилю Єзуіт обернув ся, немов бажаючи заглянути під ліжко, а потім знов поступив наперед.
— Адїть, о! — промовив він не питаний, показуючи оба папери, — се я знайшов на помостї, зімняте в клубок. Очевидно вбійця силкував ся заткнути дитинї сей клубок у рот, а коли йому се не вдало ся, задусив її. Бачите, сей взірець забруканий слиною і подїравлений зубами дитини. Правда, пане Міньо, клубок лежав ось тут, коло ноги стола? Ви-ж бачили його?
А так, — мовив учитель, — я зараз завважав його. І він наблизив ся, щоб іще раз оглянути взірець, та на диво собі побачив, що правий рожок папірця був відірваний. Він не пригадував собі, щоб бачив той відірваний рожок уперед, коли Єзуіт