Сторінка:LNV 11-1902 Tom 20.pdf/72

Ця сторінка вичитана

вакацийних днїв на те, щоб ловити рибу в Вервіллї, річцї, що перепливала по за фабриками Майбуа, і власне в блюзї й соломянім капелюсї, з вудкою на рамени вибрав ся був іти з дому. Та тут здивувало його широко отворене вікно Зефіринове, хоча хлопець звичайно вставав дуже вчасно, і він підійшов та зазирнув до кімнатки.

Та заледво вчинив се, задеревів з переляку і крикнув:

— Мій Боже! Бідна дитина! Мій Боже, мій Боже, а се що таке? Якеж страшне нещастє!

В малій кімнатцї, оббитій ясними тапетами, панував іще спокій, тиха атмосфера щасливого дитинства. На столї стояла мальована статуетка пресьвятої Дїви, обік лежали книжки, кілька образків сьвятих, усе чистенько поскладане в порядку. Мале біле ліжко було нетикане, хлопчик іще не лягав спати. На помостї лежало лиш одно перевернене крісло. А обік нього, на ліжнику лежало худеньке тїло бідного малого Зефірина, в сорочцї, з посинїлим лицем, із слїдами проклятої руки вбійцї на шиї, за яку його задушено. Роздерта сорочка відслонювала також хребетний стовп, його калїцтво, видне тим виразнїйше, що лїве рамя було заложене до гори по за голову. І не вважаючи на синяву трупячу блїдість вказувало те личко ще всю свою принадну красоту. Се була правдива головка ангела, з білявим, кучерявим волосєм, що обрамовувало нїжне дївоче личко з синїми очима, тонким носом і прегарними дрібними устами, що при усьміху творили ямочки на щоках.

Поражений страхом та переляком Міньо не міг нїчого сказати крім окриків:

— Мій Боже! мій Боже! Страшенно, страшенно! Гей, на поміч! Чи нема там нїкого?

Панна Рузер, учителька, почула крик і надбігла. Вона вчасним ранком вийшла була в огородець, щоб глянути на свою салату, що гарно росла від уливних дощів. Вона мала 32 роки, була висока й статна, але не гарна, з рудавим волосєм, круглим, пстругльоватим лицем, великими сїрими очима, блїдими губами й острим носом, що сьвідчив про її жорстку, хитру й зажерливу вдачу. Хоч не дуже принадна, вона була, як говорено, на добрій стопі з інспектором елєментарних шкіл, красавцем Морезеном, і се причинялось їй до авансу. Зрештою була вона дуже покірна міському парохови аббе Кандієнови, а також Капуцинам і Бонїфратрам і особисто водила своїх учениць на катехізацию та на релїґійні